До кінця 2026 року Узбекистан має намір запустити 6770 МВт нових генеруючих потужностей, зокрема сонячні, теплові, вітрові електростанції та системи накопичення енергії. Загальний інвестиційний портфель паливно-енергетичного комплексу країни налічує 133 проєкти на 51,4 млрд доларів. Виробництво електроенергії планується довести до 90 млрд кВт·год — це на 40% більше, ніж у 2020 році.

Енергетична стратегія Узбекистану: цифри, завдання, темпи

Поточний стан і амбіції

Президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв провів нараду щодо реалізації великих енергетичних проєктів, підвищення стійкості енергосистеми та енергоефективності. Обговорення відбулося у форматі критичного аналізу — з акцентом на затягування процедур і необхідність пришвидшення рішень.

• Сумарна встановлена генеруюча потужність країни — 25,8 тис. МВт.
• Із них 8000 МВт (31%) забезпечують сонячні, вітрові та гідроелектростанції.
• У 2026 році виробництво електроенергії планують довести до 90 млрд кВт·год.
• Це на 40% більше, ніж у 2020 році.

КВт·год (кіловат-година) — це одиниця вимірювання обсягу виробленої або спожитої електроенергії. Для розуміння масштабів: 90 млрд кВт·год — це рівень, що відповідає потребам економіки з високими темпами індустріального розвитку.

На тлі економічного зростання та розширення промисловості у 2026 році очікується додаткове зростання споживання електроенергії ще на 1 млрд кВт·год.

Нові потужності: структура генерації

До кінця року планується введення 6770 МВт нових потужностей, зокрема:

• 2800 МВт — сонячна генерація;
• 2500 МВт — теплова генерація;
• 470 МВт — вітрова генерація;
• 68 МВт — гідроенергетика;
• 884 МВт — системи накопичення енергії.

Системи накопичення енергії — це технології, які дозволяють зберігати електроенергію (зокрема від сонячних і вітрових станцій) та використовувати її у пікові години споживання, підвищуючи стабільність енергосистеми.

Інвестиції: масштаб і пріоритети

Інвестиційний портфель паливно-енергетичного комплексу включає 133 проєкти на 51,4 млрд доларів. Водночас окремо виділено 73 стратегічні проєкти загальною вартістю 43 млрд доларів, для яких необхідно виробити системний підхід реалізації.

Міністр енергетики Журабек Мірзамахмудов повідомив, що у 2026 році планується залучити понад 10 млрд доларів іноземних інвестицій.

«Поруч із цим доручено забезпечувати використання якісної та ефективної вітчизняної продукції, розширювати її виробництво та налагодити роботу з новим агентством у цьому напрямку. Також у поточному році поставлено завдання забезпечити використання в енергетичних проєктах місцевої продукції щонайменше на суму, еквівалентну 1 млрд доларів», — зазначив міністр енергетики.

• У 2025 році обсяг місцевої складової в інвестиційних проєктах становив 737 млн доларів.
• У 2026 році поставлено завдання перевищити 1 млрд доларів.

Регіональні проєкти

У 2026 році в Самаркандській області реалізують два великі енергетичні проєкти:

• Будівництво вітрової електростанції потужністю 500 МВт у Булунгурському районі.
• Зведення сонячної електростанції загальною потужністю 1000 МВт (дві черги по 500 МВт) у масиві Сазаган Нурабадського району.

У Бухарській області найближчими роками планують реалізувати ще шість великих проєктів на основі сонячної та вітрової енергетики загальною потужністю понад 3000 МВт на рік.

Проблемні питання

Під час наради було розкритиковано випадки затягування погоджень та процедур виділення земельних ділянок, що призводить до відтермінування запуску нових і розширення чинних проєктів.

• Дано доручення прискорити питання надання земель.
• Окрему увагу приділено зміні категорій земель для енергетичних об’єктів.
• Наголошено на координації між Міністерством енергетики та регіональними органами влади.

Що означає ця стратегія

Енергетична політика Узбекистану демонструє кілька системних акцентів:

• Диверсифікація генерації — поєднання сонячної, вітрової, теплової енергетики та накопичувачів.
• Зростання частки ВДЕ (відновлюваних джерел енергії) — вже 31% встановленої потужності.
• Акцент на локалізацію виробництва — понад 1 млрд доларів місцевої складової у 2026 році.
• Активне залучення іноземного капіталу — понад 10 млрд доларів протягом року.

Таким чином, країна намагається одночасно нарощувати обсяги генерації, підвищувати стійкість енергосистеми та розвивати внутрішній промисловий потенціал.

Джерело: Terminal

За матеріалами: gazeta.uz

Австралійська енергосистема швидко зміщується від вугілля до відновлюваних джерел та накопичувачів. Станом на лютий 2026 року в країні працюють 18 вугільних електростанцій із сумарною встановленою потужністю 22 812 МВт (47 енергоблоків). Найбільша з них — Eraring (2 880 МВт) у Новому Південному Уельсі — має оголошену дату виведення 2027 року, хоча її можуть переглядати через дискусії про стійкість мережі та «системну міцність».

Як Австралія рахує «кінець вугілля» — цифри, терміни та строки

У матеріалі наведено актуальний на лютий 2026 року перелік чинних вугільних електростанцій Австралії та ключові висновки про стан їхнього парку.

Контекст: чому Австралія історично «сиділа» на викопному паливі

• Австралія заборонила атомні електростанції у 1990-х роках; заборону, за даними автора матеріалу, підтвердили на виборах у травні 2025 року.
• Понад століття країна покладалася на централізовані синхронні електростанції, під’єднані до магістральних мереж: переважно вугілля (кам’яне у Квінсленді, Новому Південному Уельсі та Західній Австралії; буре у Вікторії), а також газ і дизель.
• Гідроенергетика стала значущою для Вікторії та Нового Південного Уельсу після завершення Snowy Hydro Scheme у 1974 році; у Тасманії гідроенергетика є основою генерації з 1916 року.

Поворот 2025 року: відновлювана генерація випередила вугільну в НРЕ

• У вересні 2025 року сукупна генерація з відновлюваних джерел у Національному ринку електроенергії Австралії (NEM — National Electricity Market) досягла 48,4% та вперше перевищила частку вугільної генерації 46%.
• У країні не будують нових вугільних електростанцій, а у світі їхня кількість зменшується.

Глобальна рамка (як наведено в матеріалі): хто вже відмовився від вугілля

• Понад 14 країн ОЕСР (переважно Європа) вже повністю закрили вугільну генерацію.
• Велика Британія — перша країна G7, що повністю відмовилася від вугілля у жовтні 2024 року; також згадані Бельгія (2016), Швеція (2020), Австрія (2020), Португалія (2021), Норвегія (2023), Словаччина (2024), Ірландія (2025).
• Китай: у 2025 році вугільна генерація могла знизитися на 1,6% (90 ТВт·год) — перше падіння з 2015 року.
• Індії: у 2025 році вугільна генерація знизилася на 3,4% р/р, а обсяг вказано як 1 247 ТВт·год.

Парк вугільних електростанцій Австралії у лютому 2026 року: скільки їх і що означають цифри

• 18 чинних вугільних електростанцій (в NEM та WEM) і 47 енергоблоків.
• Сумарна встановлена потужність на момент побудови: 22 812 МВт.
• Середній вік вугільного парку: 37,7 року.
• Коефіцієнт використання встановленої потужності (Capacity Factor, CF) для старого вугільного парку, «у кращому разі» 50%.
• За фактичними обмеженнями старіння та доступності станцій сукупний парк може давати «у кращому разі» близько 11,406 ГВт потужності в середньому режимі роботи (половина від 22,812 ГВт).

Регіони та строки виведення: де найбільше вугілля й хто йде першим

Квінсленд (Qld): 8 станцій, сумарно 8,165 ГВт, середній вік 31,75 року.

• Gladstone — 1 680 МВт, 50 років у 2026-му, оголошене виведення 2029; найбільша вугільна станція штату.
• Kogan Creek — 744 МВт, 19 років, виведення 2042; наймолодша вугільна станція Квінсленду.
• Інші (потужність; оголошене виведення): Millmerran (852 МВт; 2051), Stanwell (1 460 МВт; 2046), Tarong (1 400 МВт; 2037), Tarong North (443 МВт; 2037), Callide B (700 МВт; 2031), Callide C (886 МВт; 2028).

Новий Південний Уельс (NSW): 4 станції, сумарно 8,24 ГВт, середній вік 41,25 року.

• Eraring — 2 880 МВт, 42 роки, оголошене виведення 2027 (найбільша в Австралії вугільна станція серед чинних у переліку).
• Ризик зсуву строків Eraring через дискусію, чи потрібні SynCons (синхронні компенсатори) для «системної міцності», чи її забезпечать великі мережеві акумулятори з керуванням інверторами.
• Інші: Mount Piper (1 400 МВт; 2040), Vales Point B (1 320 МВт; 2033), Bayswater (2 640 МВт; 2033).

Вікторія: 3 станції, сумарно 4,69 ГВт, середній вік 42,67 року.

• Yallourn W — 1 480 МВт, 53 роки у 2026-му, оголошене виведення 2028; найстаріша вугільна станція Австралії за переліком.
• Інші: Loy Yang A (2 210 МВт; 2035), Loy Yang B (1 000 МВт; 2035).
• Ключова проблема регіону: використання низькоякісного бурого вугілля.

Західна Австралія (WA, WEM): 3 станції, сумарно 1,371 ГВт, середній вік 35 років.

• Muja CD — 619 МВт, 61 рік, оголошене виведення 2029; найстаріша серед станцій штату.
• Інші: Bluewaters (434 МВт; 2030), Collie (318 МВт; 2027).

Чому до старих вугільних станцій «прикручують» батареї: пояснення термінів і логіки

• Встановлена потужність (nameplate capacity) — номінальна потужність обладнання на момент введення в експлуатацію. З віком вона знижується через зношення, падіння ККД та зростання ремонтів.
• Коефіцієнт CF показує, яку частку часу/потужності станція реально працює від номіналу: CF 50% означає, що в середньому станція дає половину своєї «табличної» потужності.
• GFM-інвертори (Grid Forming) та синтетична інерція — алгоритми керування інверторами акумуляторів, які імітують поведінку «важкого» синхронного генератора й допомагають мережі тримати частоту та напругу під час коливань.
• На Eraring у 2026 році додають акумулятор 700 МВт / 3 160 МВт·год (EBESS) з керуванням GFM/синтетичною інерцією.
• Навіщо це власникам вугільних станцій:
  • зменшення потреби у «обертовому резерві» (spinning reserve — коли турбіни змушені працювати «вхолосту» або з запасом, щоб швидко наростити потужність);
  • скорочення споживання вугілля;
  • зниження потреби в обслуговуванні й витрат на експлуатацію;
  • потенційне продовження строку служби станції;
  • використання наявних мережевих приєднань для підтримки стійкості енергосистеми;
  • можливість перетворити майданчик після зупинки станції на відновлюваний енергетичний хаб із накопичувачами.

Підсумок: чому затягування виходу з вугілля названо ризиком

• Відкладати виведення вугільних станцій — ризик, який Австралія не може собі дозволити.
• Приклад «раннього виходу» — Південна Австралія, де вуглевидобуток і вугільні електростанції були виведені у 2016 році; згадується кейс Port Augusta як приклад позитивного ефекту переходу для економіки й здоров’я громади.

Джерело: Terminal

Першоджерело: noonanj.substack.com

Космічна сонячна енергетика (SBSP) може стати конкурентною за вартістю вже до 2040 року. Дослідження свідчать, що технологія здатна забезпечити безперервне 24/7 постачання безвуглецевої електроенергії, скоротити потребу Європи у наземних ВДЕ до 80% та зекономити енергосистемі 35,9 млрд євро щороку. Ключова ідея — розміщення сонячних панелей на орбіті з передачею енергії на Землю через мікрохвильові промені.

Космос як відповідь на дефіцит землі та нестабільність генерації

Проблема: відновлювана енергетика впирається в обмеження

Світовий перехід до чистої енергії стикається з двома фундаментальними бар’єрами:

• Дефіцит земельних ресурсів для масштабних сонячних і вітрових електростанцій, що конкурують із сільським господарством;
• Нестабільність генерації — залежність від погоди, пори року та часу доби.

Ці фактори сповільнюють розвиток ВДЕ саме тоді, коли енергетична безпека стає критичною — попит на електроенергію стрімко зростає, зокрема через бум штучного інтелекту.

Рішення: Space-Based Solar Power (SBSP)

SBSP передбачає розміщення сонячних панелей на геостаціонарній орбіті Землі. У космосі сонце світить постійно — тому панелі можуть виробляти безперервну базову потужність 24/7.

• Електроенергія передається на Землю у вигляді мікрохвильового променя;
• Наземні приймачі — ректенни — перетворюють сигнал у готову до мережі електроенергію;
• Супутники можуть перемикати постачання між різними країнами та мережами в реальному часі.

Така диспетчеризованість означає суттєве зниження потреби в накопичувачах енергії.

Економіка: конкурентоспроможність до 2040 року

За даними дослідження Frazer-Nash Consultancy, за умови належної державної та фінансової підтримки малі системи SBSP можуть стати конкурентними з іншими комерційними джерелами електроенергії вже до 2040 року.

• Пропонується підключення до існуючої інфраструктури офшорних вітрових електростанцій у Великій Британії;
• Ректенни можуть використовувати ті самі мережеві підключення;
• Це зменшує капітальні витрати та пришвидшує інтеграцію.

Ректенни отримують мікрохвильові промені із супутників на геостаціонарній орбіті та безпосередньо перетворюють їх у електроенергію для мережі.

Важливо, що ректенни є прозорими конструкціями. Їх можна розміщувати на сільськогосподарських угіддях або поряд із традиційними сонячними електростанціями без значного конфлікту за землю.

Потенціал для Європи: 80% менше наземних ВДЕ

Дослідження King’s College London (2025 рік) демонструє масштаб впливу:

• Скорочення потреби в наземних ВДЕ до 80%;
• Зменшення потреби в накопичувачах більш ніж на дві третини;
• Скорочення витрат енергосистеми на 35,9 млрд євро на рік за рахунок економії на генерації, зберіганні та мережевій інфраструктурі.

Висока енергетична щільність SBSP означає і менше використання критично важливих мінералів. За оцінками Всесвітнього економічного форуму, така система потребує на порядки менше критичних матеріалів для забезпечення тієї ж безперервної потужності, ніж наземні рішення з масштабними накопичувачами.

Значення для енергетичної безпеки

Поєднання характеристик робить SBSP потенційно стратегічною технологією:

• Базова генерація без залежності від погодних умов;
• Диспетчеризованість та гнучке управління потоками електроенергії;
• Низькі викиди протягом життєвого циклу;
• Висока ресурсна ефективність.

За умов стрімкого зростання глобального попиту на електроенергію та кліматичного тиску, космічна сонячна енергетика розглядається як один із ключових елементів майбутньої енергетичної архітектури.

Джерело: Terminal
За матеріалами: Oilprice.com

Ford та General Motors масштабують інвестиції у системи зберігання енергії, наслідуючи успішну модель Tesla. Причина — повільніше, ніж очікувалось, зростання ринку електромобілів у США. Водночас глобальний ринок акумуляторних систем накопичення демонструє вибухове зростання — до 14,5 млрд доларів до 2027 року із середньорічним темпом 25,2%. Новий вектор розвитку має знизити собівартість виробництва EV, зменшити залежність від імпорту та відкрити альтернативні джерела прибутку.

Енергетичний розворот автопрому: від електрокарів до батарей для мереж

Чому компанії змінюють курс

Американський ринок електромобілів зростає повільніше, ніж прогнозувалося. Адміністрація США послабила попередні цілі щодо обмеження продажів авто з двигунами внутрішнього згоряння та стимулювання електротранспорту. Це змусило автовиробників скорочувати квоти на виробництво EV та шукати нові ніші.

• Уповільнення попиту на EV призвело до перегляду інвестиційних стратегій.
• Компанії прагнуть зменшити залежність від імпортних компонентів.
• Сектор зберігання енергії використовує ті самі акумуляторні технології, що й електромобілі.

Після стрімкого введення відновлюваних джерел енергії виникла потреба у масштабних системах накопичення, які стабілізують мережу та запобігають аварійним відключенням.

Tesla як орієнтир для галузі

Tesla вже кілька років активно інвестує у гігафабрики — великі заводи з виробництва батарей. У 2020 році компанія перевищила 3 ГВт·год встановлених систем зберігання. Основний драйвер — продукт Megapack, інтегрована батарейна система для стабілізації енергомережі.

• За 12 місяців до жовтня 2024 року обсяг розгорнутих систем зріс на 84% — до 43,5 ГВт·год.
• Виручка сегмента зберігання та генерації — 3,41 млрд доларів.
• Операційні витрати — 2,32 млрд доларів.

Таким чином, енергетичний бізнес став для Tesla вагомим джерелом доходів поряд із виробництвом електромобілів.

Ford: $12 млрд на трансформацію

У грудні Ford оголосила про переобладнання заводу в Кентуккі для виробництва батарей накопичення енергії. Частину потужностей у Маршаллі, штат Мічиган, спрямують на випуск елементів для домашніх систем зберігання.

• Інвестиції в адаптацію двох заводів — близько 10 млрд доларів.
• Додаткові вкладення у розширення енергобізнесу — ще 2 млрд доларів.
• Списання витрат, пов’язаних з EV — 19,5 млрд доларів.

Компанія зміщує акцент на гібриди, вантажівки, комерційний транспорт і накопичення енергії — сегменти з вищою очікуваною рентабельністю.

GM Energy та партнерство з Redwood Materials

General Motors через підрозділ GM Energy розвиває співпрацю з Redwood Materials, використовуючи батареї електромобілів для систем зберігання.

• Продажі енергетичного сегмента зросли у 5 разів з січня по жовтень минулого року.
• Продукт PowerBank доступний у версіях 10,6 кВт·год та 17,7 кВт·год.
• Система дозволяє накопичувати та передавати сонячну енергію для домогосподарств.

«Цей інструмент дає нашим клієнтам більше контролю над споживанням енергії, допомагаючи мінімізувати вплив відключень електроенергії, інтегрувати відновлювані джерела та відкривати додаткову цінність», — зазначив віцепрезидент компанії Вейд Шеффер.

Ринок, що зростає швидше за EV

Глобальний ринок систем акумуляторного накопичення досягне 14,5 млрд доларів до 2027 року із середньорічним темпом зростання 25,2% у 2021–2027 роках. У низці штатів енергокомпанії зобов’язані інвестувати в батарейні системи, а бізнес активно використовує їх як резерв під час блекаутів.

• Великий попит з боку дата-центрів.
• Інтерес комунальних підприємств до utility-scale storage — промислових систем накопичення.
• Можливість для автовиробників швидко повернутися до виробництва батарей для EV за потреби.

Енергетичний сегмент стає страховкою для автопрому у період невизначеності на ринку електромобілів.

Джерело: Terminal
За матеріалами: Oilprice.com

7,2 трлн юанів інвестицій у чисту енергію за рік, понад 11% ВВП і темпи зростання утричі вищі за економіку загалом — Китай демонструє світове лідерство у ВДЕ. Водночас понад 80% первинної енергії та більш як 60% електрогенерації країни досі забезпечують викопні ресурси. Вугілля, нафта і газ залишаються фундаментом енергетичної безпеки та промисловості.

Дві реальності однієї енергосистеми

Інвестиційний вибух у «новій трійці»

За останнє десятиліття сектор відновлюваної енергетики та чистих технологій став найдинамічнішим в економіці Китаю:

• 7,2 трлн юанів (близько $1 трлн) інвестицій у 2025 році;
• понад 11% ВВП країни;
• зростання утричі швидше за економіку загалом;
• понад 90% приросту інвестицій забезпечили сонячна енергетика, акумулятори та електромобілі — так звана «нова трійця».

Лише за рік встановлено 315 ГВт сонячних і 119 ГВт вітрових потужностей — більше, ніж у решті світу разом.

80% балансу — за викопним паливом

Попри «зелений» ривок, викопні ресурси формують основу енергетики:

• >80% первинного енергоспоживання;
• >60% виробництва електроенергії.

Вугілля: опора системи й джерело викидів

Вугілля — наріжний камінь китайської енергетики та важкої промисловості:

• понад 50% електрогенерації;
• 60–70% первинного енергоспоживання;
• більш як 4 млрд тонн споживання на рік — це понад 50% світового попиту;
• 474 млн тонн імпорту у 2023 році — історичний рекорд.

У 2024 році розпочато будівництво 94,5 ГВт нових вугільних ТЕС та відновлено проєкти ще на 3,3 ГВт — максимум за 10 років. Це підкріплює енергобезпеку та металургію, але посилює викиди і забруднення повітря.

«Суворо контролювати» розширення вугілля та «поетапно скорочувати» його споживання — позиція керівництва Китаю

Нафта: імпортна залежність і нарощування власного видобутку

Нафта забезпечує близько 20% енергобалансу та є критичною для транспорту і нафтохімії:

• 16,3–16,4 млн барелів на добу споживання (друге місце у світі);
• 11,1 млн бар./добу імпорту у 2024 році — близько 74% попиту;
• прогноз на 2025 рік — 16,74 млн бар./добу середнього попиту.

Ключові постачальники — росія, Саудівська Аравія та Ірак. Імпорт із росії перевищує 2 млн бар./добу (понад 20% імпорту). Близько 900 тис. бар./добу надходить трубопроводами, решта — морем, зокрема із застосуванням «тіньового флоту».

Водночас Китай нарощує власний видобуток: з 3,8 млн бар./добу у 2020 році до рекордних 4,3 млн бар./добу у 2025-му. Понад 60% приросту п’ять років поспіль забезпечує шельф — завдяки інвестиціям державних компаній.

Програма «Семирічний план дій» (2019–2025) спрямована на збільшення внутрішнього видобутку. Проте висока собівартість на зрілих родовищах означає, що імпорт і надалі закриватиме значний дефіцит.

Газ: «місток» до декарбонізації

Природний газ виконує роль перехідного палива:

• ~428 млрд куб. м споживання у 2024 році (проти 330 млрд куб. м у 2020-му);
• Китай — третій у світі споживач газу;
• імпорт СПГ може зрости майже до 76 млн тонн (+10% р/р) після падіння приблизно на 10% у 2025 році.

Постачання СПГ забезпечують Австралія, Катар і росія. Значні обсяги надходять трубопроводами з росії та Туркменістану.

Рідкісноземельна перевага

Домінування у чистій енергетиці підкріплює контроль над рідкісноземельними елементами:

• 60–70% світового видобутку;
• понад 90% переробки та рафінації.

Неодим і диспрозій критично важливі для постійних магнітів в електродвигунах та вітротурбінах (особливо офшорних безредукторних). Ітрій, лантан і церій застосовують у спеціалізованих інверторах та компонентах сонячних систем.

Висновок

Китай демонструє парадоксальну модель: світове лідерство у ВДЕ базується на потужному фундаменті викопної генерації та імпортної сировини. Масштабні інвестиції у «зелену» економіку не скасовують стратегічної ролі вугілля, нафти й газу, які забезпечують промисловість, стабільність мережі та енергетичну безпеку.

Джерело: Terminal
За матеріалами: Oilprice.com

Світова енергетика переживає системний зсув: зростання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), зокрема сонячної та вітрової, вийшло на безповоротну траєкторію. У 2025 році ці джерела не лише обігнали вугільну генерацію за встановленою потужністю, а й повністю покрили приріст глобального попиту на електроенергію. У цих умовах ринки нафти й нафтопродуктів стикаються з новими викликами, де дешевизна, масштаб і незалежність ВДЕ змінюють саму логіку енергетичної безпеки.

Трансформація глобальної енергетики

• ВДЕ вперше перевищили вугілля за потужністю виробництва електроенергії у світі в 2025 році.
• Сонячна та вітрова енергетика забезпечили весь приріст світового споживання електроенергії з січня по червень.

Зміна геоенергетичних центрів сили

• Китай виготовляє 80% сонячних панелей, 70% вітротурбін і 70% літієвих батарей у світі.
• ВДЕ становлять понад 10% економіки Китаю, створюючи ефект масштабу, недосяжний для конкурентів.
• Сонячна генерація Китаю зросла більш ніж у 20 разів за десятиліття — цього достатньо, щоб забезпечити США електроенергією.

Нові енергетичні реальності для глобального Півдня

• У Південній Азії та Африці різко зросли імпорт та встановлення китайських сонячних панелей.
• У Пакистані імпорт китайських панелей зріс у 5 разів з 2022 по 2024 рік через зростання цін на газ і електроенергію.
• У Південній Африці старі вугільні станції спричинили масовий перехід на сонячну енергію.

Загроза для нафти й викопного пального

• Аналітики заявляють, що споживання викопного пального перебуває на межі піку.

• «Китай перебуває… на межі витіснення вугілля», — Ганна Рітчі, Оксфордський університет

• ВДЕ вже уповільнили зростання викидів парникових газів у Китаї.

Промислова логіка дешевої енергії

• ВДЕ більше не «етичний вибір», а економічна доцільність і прагматизм.
• Ціни впали завдяки масштабному виробництву, що створило замкнене коло попиту й здешевлення.
• ВДЕ забезпечують енергетичну незалежність без геополітичних ризиків постачання.

Системні бар’єри та обмеження

• Китай продовжує будівництво нових вугільних електростанцій як резерв на пікові навантаження.
• У США адміністрація Трампа гальмує розвиток ВДЕ та обмежує імпорт китайських панелей.
• Інфраструктура зберігання й передачі енергії поки не встигає за темпами розвитку генерації.

Технологічний горизонт

• Нові матеріали — перовськіти, довші лопаті турбін, плавучі вітряки — формують наступну хвилю змін.
• Очікується перехід від літієвих до натрієвих, цинк-повітряних і ванадієвих батарей.

Джерело: Terminal

За матеріалами: Science

Попри масовані удари росії по енергосистемі, Україна менш ніж за місяць забезпечила імпорт американського СПГ через Грецію, наростила розподілену генерацію та прискорила інтеграцію з європейськими ринками. Цей досвід демонструє, як війна змушує країну одночасно будувати гнучку енергетику, посилювати національну безпеку й ставати партнером енергетичної безпеки Європи. Для азійських держав, чия енергетика критично залежить від імпорту й вразлива до блокад, досвід України — це карта ризиків і можливостей енергетичної трансформації.

Україна як лабораторія енергетичної стійкості у воєнний час

1. Війна як каталізатор енергетичної трансформації

Росія послідовно атакує енергетичну інфраструктуру України з 2022 року, концентруючи удари взимку, коли попит на електроенергію та газ зростає. В жовтні 2025 року атаки:

• вивели з ладу 60% газовидобутку України;
• спричинили регіональні відключення електроенергії;
• вимагали термінового залучення аварійного імпорту газу й електроенергії.

Менш ніж за місяць Україна забезпечила постачання американського СПГ через Грецію на опалювальний сезон, продемонструвавши:

• високу оперативну спроможність в умовах війни;
• готовність диверсифікувати джерела енергоносіїв та маршрути постачання;
• поступове вбудовування в трансатлантичну газову архітектуру.

Ці кроки одночасно знижують залежність від російських енергоносіїв та посилюють роль України як енергетичного партнера Європи.

2. Розподілена генерація як відповідь на ракетний терор

Один із ключових висновків України: централізовані теплові станції стають очевидними цілями для ракетних і дронових ударів. Відповідь — масштабна ставка на розподілену чисту енергетику.

• Станом на початок 2024 року українські споживачі встановили майже 1,5 ГВт сонячних станцій на дахах та об’єктах розподіленої генерації.
• Національний план з енергії та клімату на 2025–2030 роки (NECP) передбачає:
  • збільшення частки відновлюваних джерел у кінцевому споживанні енергії до 27% у 2030 році;
  • зростання з рівня лише 11% у 2020 році.

Розподілена генерація створює ефект «енергетичної мозаїки», де:

• десятки тисяч малих джерел складніше паралізувати масованим ударом;
• сонячна та вітрова генерація підтримують мінімально необхідне енергоживлення критичної інфраструктури навіть за пошкоджених магістральних ліній;
• локальні мікромережі можуть функціонувати автономно під час відключень.

3. Батареї, мережі та приватний капітал

Приватний сектор відіграє ключову роль у посиленні стійкості енергосистеми.

• Компанія DTEK, що розподіляє близько 40% електроенергії України, ввела в експлуатацію найбільшу в країні систему накопичення енергії потужністю 200 МВт.
• Батареї дозволяють:
  • згладжувати пікові навантаження та коливання генерації з ВДЕ;
  • підтримувати живлення критичних об’єктів під час аварій;
  • швидко синхронізуватися з відновлюваною генерацією.
• DTEK презентувала 10-річний план модернізації мереж на 7 млрд євро, який має:
  • оновити й цифровізувати розподільчі мережі;
  • підвищити їх стійкість до фізичних і кіберзагроз;
  • стати магнітом для додаткових інвестицій у критичну інфраструктуру.

Масштабні інвестиції приватного сектору в мережі й накопичувачі перетворюють енергетику з «вузького місця» безпеки на елемент стримування агресії.

4. Міжнародні партнерства та фінансові механізми

Україна поступово вбудовується в енергетичну архітектуру ЄС та США через фінансові й інфраструктурні рішення.

• Європейський банк реконструкції та розвитку надав 500 млн євро кредиту на закупівлю аварійного газу після останніх атак:
  • гарантії ЄС за цим кредитом у перспективі мають бути перенаправлені на довгострокові інвестиції у ВДЕ.
• Греція стала логістичним вузлом для постачання американського СПГ в Україну.
• Американські та європейські компанії входять у партнерства з українськими девелоперами для:
  • швидкого розгортання розподіленої генерації;
  • будівництва нових систем накопичення енергії.

Окремо уваги заслуговує Економічна партнерська угода США–Україна, яка може стати моделлю для:

• мобілізації приватних інвестицій у критичну інфраструктуру;
• зменшення ризиків для інвесторів за рахунок державних і багатосторонніх гарантій;
• поєднання енергетичної безпеки з кліматичними цілями.

Водночас такі угоди мають уникати надмірної концентрації залежності від окремих партнерів, щоб не створювати нові вразливості.

5. Інтеграція з ЄС та регуляторні реформи

Прискорені ринкові реформи наближають Україну до європейських стандартів.

• Україна готується до повної інтеграції з ринком електроенергії ЄС до 2027 року.
• Відбувається поглиблення інтеграції з газовим сектором ЄС.
• Суттєво скорочено регуляторні затримки:
  • дозвільні процедури спрощено до 6–10 місяців;
  • для порівняння, в середньому в ЄС аналогічні процеси тривають 7–12 років.

Це створює для України парадоксальну, але вигідну позицію: країна у стані війни демонструє швидшу регуляторну адаптацію, ніж значна частина мирної Європи.

«Чиста енергія — це енергетична безпека, а енергетична безпека — це національна безпека», — наголошує аналітикиня Анжелі Жуані.

Азія під тиском геополітики: вразливість енергосистем

1. Тайвань: 95% імпорту як системний ризик

Тайвань імпортує 95% енергоресурсів, що робить його енергетику вкрай вразливою до зовнішніх потрясінь:

• будь-яка морська блокада з боку Китаю здатна:
  • швидко паралізувати енергосистему острова;
  • спричинити ланцюгові збої у глобально критичній напівпровідниковій індустрії;
  • поставити під загрозу світові ланцюги постачання високотехнологічної продукції.

Досвід України з розподіленою генерацією й інтеграцією з сусідніми ринками є дзеркалом того, як Тайвань міг би знижувати ризики блокади.

2. Філіппіни: зовнішній контроль над мережами

Філіппіни мають подвійний ризик — залежність і від палива, і від інфраструктури:

• країна суттєво залежить від зовнішніх постачань палива;
• Китай володіє 40% акцій Національної мережевої корпорації Філіппін (NGCP), що:
  • створює геополітичні ризики у разі ескалації напруженості;
  • підвищує вразливість критичної інфраструктури до політичного тиску.

Український досвід демонструє важливість:

• диверсифікації власників і партнерів у критичних інфраструктурних активах;
• розвитку локального приватного капіталу та прозорих правил гри;
• використання міжнародних фінансових угод для зменшення частки геополітично ризикованих інвесторів.

3. Японія: диверсифікація, стратегічні запаси та все ще висока залежність

Японія імпортує близько 90% свого загального енергопостачання. Країна визнає цю вразливість і вже реалізує комплексну стратегію:

• диверсифікує джерела імпорту та маршрути постачання;
• нарощує запаси нафти як стратегічний буфер;
• обережно перезапускає ядерні реактори під посиленим контролем безпеки;
• послідовно розширює використання відновлюваної енергії.

Водночас збереження залежності від морських постачань палива продовжує створювати:

• стратегічні ризики у разі військових конфліктів чи блокад морських шляхів;
• кліматичні ризики через значну роль викопного палива в енергобалансі.

У цьому контексті демонстративний перехід України до децентралізованих ВДЕ й накопичувачів показує для Японії напрямок зменшення залежності від імпортованих морем енергоресурсів.

4. Кіберзагрози як прихована фронтова лінія

Окрім фізичних загроз, для Азії критично зростає роль кіберризиків:

• на тлі зростання напруженості хакерські групи отримують стимули атакувати енергетичні системи конкурентів;
• у 2023 році невстановлена група хакерів, за повідомленнями, зламала енергосистему неназваної азійської країни, фактично:
  • тестуючи захист критичної інфраструктури;
  • створюючи плацдарм для можливих майбутніх атак.

Український досвід поєднання фізичного захисту об’єктів, децентралізації генерації та цифровізації мереж є практичним орієнтиром для азійських держав, які опиняються у все більш напруженому геополітичному середовищі.

Уроки для Азії: що запозичити з українського досвіду

• Зменшення «єдиних точок відмови»
  • Російські атаки по великих енергооб’єктах показали: централізовані хаби — найочевидніші цілі.
  • Ставка України на:
    • сонячну та вітрову генерацію;
    • системи накопичення енергії;
    • розподілені мережі

    зменшує ефект від виведення з ладу одного великого об’єкта.

  • Азійські країни з високою централізацією (Тайвань, Філіппіни, частково Японія) можуть:
    • переносити частину навантаження на розподілену генерацію у містах і промзонах;
    • формувати локальні мікромережі для живлення критичних об’єктів (лікарень, дата-центрів, військових баз).
• Прискорені реформи та гнучке регулювання
  • Україна змогла скороти дозвільні процедури до 6–10 місяців проти 7–12 років у середньому в ЄС.
  • Це відкриває вікно можливостей для:
    • швидкого розгортання ВДЕ навіть у воєнний час;
    • залучення інвесторів, для яких час погодження — один із ключових ризиків.
  • Азійські держави, які побоюються енергетичних атак, можуть:
    • впровадити прискорені процедури для проєктів критичної інфраструктури;
    • поєднувати спрощення регулювання з антикорупційними інструментами, зокрема цифровими реєстрами й прозорим відбором проєктів.
• Мобілізація приватних інвестицій
  • Україна демонструє, що:
    • великі енергетичні компанії (як DTEK) можуть стати локальними драйверами модернізації мереж;
    • міжнародні фінансові інституції (як ЄБРР) здатні швидко надавати цільове фінансування на закупівлю газу й інфраструктурні рішення.
  • Економічні партнерства на кшталт угоди США–Україна можуть:
    • розподілити ризики між державами й приватним сектором;
    • забезпечити довгострокові фінансові рамки для інвестицій у стійкість.
  • Азійські країни, зокрема Філіппіни й Тайвань, можуть брати цей підхід за основу:
    • створювати мультисторонні інструменти гарантування ризиків для енергетичних проєктів;
    • формувати портфель партнерів, щоб уникати домінування одного геополітично чутливого інвестора.
• Прозорість і антикорупційні запобіжники
  • Недавні корупційні випадки в Україні підкреслюють необхідність:
    • максимальної прозорості транзакцій у сфері енергетики;
    • ширшого застосування цифрових технологій для контролю платежів і контрактів.
  • Для азійських держав, які готуються до серйозних інвестицій у стійкість:
    • антикорупційна інфраструктура — не менш важлива, ніж фізичний захист мереж;
    • довіра інвесторів напряму залежить від якості інститутів і прозорості угод.
• Чиста енергія як стратегічний «хедж»
  • Український досвід показує:
    • децентралізовані ВДЕ, сучасні мережі й накопичувачі — не лише про клімат, а й про здатність продовжувати опір під ударами;
    • чиста енергія стає критичним елементом обороноздатності.
  • Для Азії у дедалі більш напруженому світі:
    • чиста енергія — це стратегічний захист від шантажу традиційними енергоносіями;
    • відкладати реформи означає ризикувати тим, що криза сама визначить формат енергосистеми.

«Чиста енергія — це стратегічний захист у геополітично зарядженому світі. Азія має діяти зараз, до того як її енергосистеми будуть зруйновані конфліктом чи природною катастрофою», — підсумовує Анжелі Жуані.

Висновки: вікно можливостей до наступної кризи

• Україна за лічені роки війни:
  • збільшує частку ВДЕ із 11% до цільових 27% у 2030 році;
  • інвестує мільярди євро в модернізацію мереж та накопичувачі;
  • скорочує регуляторні бар’єри до 6–10 місяців для критичних проєктів.
• Азійські країни вже сьогодні стикаються з:
  • екстремальною імпортозалежністю (95% у Тайвані, ~90% в Японії);
  • геополітичними ризиками власності (40% частка Китаю в NGCP);
  • зростанням кіберзагроз для енергетичної інфраструктури.
• Український досвід пропонує їм  карту дій:
  • розбудова розподіленої генерації й накопичувачів;
  • прискорення реформ і спрощення процедур для критичної інфраструктури;
  • мобілізація приватних інвестицій із державними гарантіями;
  • посилення прозорості й антикорупційних механізмів;
  • розгляд чистої енергії як елемента національної безпеки, а не лише «зеленого» тренду.

Ключовий урок України для Азії простий: чекати «ідеального моменту» небезпечно. Країни, які почнуть діяти до виникнення кризи, отримають стратегічну перевагу в епоху геополітичної турбулентності.

Авторка матеріалу, Анжелі «Гелі» Жуані, є старшою аналітикинею з політики та кількісного аналізу в FP Analytics — дослідницько-консультаційному підрозділі Foreign Policy. Вона досліджує технологічну політику, міжнародну торгівлю та розвиток, глобальну енергетику й геополітичні тренди. Усі висловлені в статті погляди є виключно її особистою позицією й не відображають офіційну позицію FP Analytics чи Foreign Policy.

Джерело: Terminal

За матеріалами: What Asia Can Learn from Ukraine’s Quest for Energy Security

Латинська Америка вже сьогодні отримує близько 70% електроенергії з відновлюваних джерел, володіє критично важливими мінералами та має відносно низьку залежність від викопного палива. Водночас регіон застряг у стагнації енергетичного переходу: за даними Світового економічного форуму, за останнє десятиліття готовність до переходу майже не зросла через недофінансовану інфраструктуру, розриви в інноваціях та інвестиціях, слабкі політики й зростаючу зовнішню залежність, насамперед від Китаю, а також через вибухове зростання ринку дата-центрів, що додатково тисне на старі мережі.

Енергетичний перехід Латинської Америки між потенціалом та ризиками до 2030 року

1. Стартові умови: чому Латинська Америка — природний кандидат на роль «чистого енергетичного хабу»

За оцінками Світового економічного форуму у «Energy Transition Readiness: Latin America and the Caribbean», регіон має одні з найсприятливіших структурних умов у світі для чистого енергетичного переходу:

• Відновлювані ресурси (гідроенергетика, сонце, вітер) — результатом є те, що близько 70% електроенергії вже генерується з відновлюваних джерел.
• Критичні мінерали, необхідні для енергетичного переходу (зокрема для виробництва обладнання ВДЕ та електрифікації).
• Відносно низька залежність від викопного палива у структурі енергосистем.

Попри такий набір переваг, готовність до переходу за останні 10 років фактично застигла на місці. Інші регіони, що розвиваються, демонструють значно швидший прогрес, тоді як Латинська Америка та Карибський регіон, за висновками доповіді, «стагнують» за ключовими показниками готовності.

«Хоча регіон має одні з найсприятливіших структурних умов у світі – абундантні відновлювані ресурси, багатство критичними мінералами та відносно низьку залежність від викопного палива – прогрес у готовності до переходу не встигає за цими можливостями», — зазначається у білому папері Світового економічного форуму.

2. Інфраструктурні «вузькі місця»: старі мережі, високі втрати і обмежена інтеграція ВДЕ

Ключовий гальмівний фактор — хронічне недоінвестування в інфраструктуру, насамперед в електромережі.

• Електромережі регіону «недостатні та не відповідають» зростаючим і швидко змінюваним потребам у енергії.
• Втрати енергії при передачі та розподілі перевищують світовий середній рівень:
  • Латинська Америка: 13,5%;
  • глобальний середній показник: 10,2%.
• Старіння мереж та обмежені міждержавні інтерконектори стримують інтеграцію додаткових обсягів відновлюваної генерації.

Висновок: навіть за наявності потужного портфеля ВДЕ, без модернізації мереж регіон не зможе ані збільшити частку відновлюваної енергії, ані забезпечити надійність постачання в умовах зростаючого попиту.

«Старіючі мережі та обмежені міжз’єднання обмежують інтеграцію відновлюваних джерел», — констатує Світовий економічний форум.

3. Фінансово-інноваційний вакуум

Ще одна ланка у ланцюгу проблем — недостатні інвестиції в інновації й людський капітал.

• Усі 33 країни регіону разом забезпечили лише 4% світового капіталу енергетичного переходу у 2025 році.
• У грошовому вимірі це становить 70 млрд доларів США.
• За оцінками, до 2030 року регіону потрібно інвестувати щонайменше 150 млрд доларів США щороку, щоб досягти належного рівня готовності до переходу.

Таким чином, щорічний інвестиційний розрив сягає приблизно 80 млрд доларів США (150–70 млрд). Цей дефіцит капіталу безпосередньо

• гальмує розвиток досліджень і розробок у сфері чистої енергетики;
• обмежує формування кваліфікованої робочої сили для енергетичного переходу;
• знижує конкурентоздатність регіону на глобальному ринку технологій ВДЕ.

«Структурні виклики – від інфраструктурних вузьких місць до фрагментованих політик, обмежених інновацій та слабкого фінансування – окреслюють критичні напрямки, де цілеспрямовані реформи й інвестиції здатні розкрити повний потенціал регіону», — підкреслюється у доповіді Світового економічного форуму.

4. Зовнішні впливи: домінування Китаю в технологіях та торгівлі

Паралельно з внутрішніми структурними проблемами, регіон стикається зі зростаючою зовнішньою залежністю, насамперед від Китаю.

• Близько 90% усіх встановлених у Латинській Америці вітрових і сонячних технологій виробляються китайськими компаніями.
• Китай уклав двосторонні торговельні угоди з:
  • Чилі,
  • Коста-Рикою,
  • Еквадором,
  • Нікарагуа,
  • Перу.
• Ініціатива Belt and Road (Один пояс, один шлях) профінансувала інфраструктурні проєкти в 21 країні Латинської Америки починаючи з 2013 року.

Такі тенденції мають подвійний ефект:

• Позитив: прискорення розвитку інфраструктурних проєктів та розгортання ВДЕ завдяки доступу до капіталу й технологій.
• Ризики:
  • економічна вразливість через концентрацію постачання обладнання й фінансів у руках одного зовнішнього партнера;
  • геополітичні ризики, оскільки зростає залежність від політики і пріоритетів однієї країни.

Додатковий системний виклик — «подвійна енергетична залежність» багатьох країн регіону: вони одночасно експортують і імпортують викопне паливо, що

• підсилює їхню чутливість до цінової волатильності як на стороні експорту, так і імпорту;
• ускладнює планування довгострокової політики енергетичної безпеки.

5. Бум дата-центрів: цифрова економіка як новий споживач енергії та джерело ризиків

На тлі глобального буму штучного інтелекту Латинська Америка швидко перетворюється на вузловий регіон для будівництва дата-центрів іноземними компаніями.

• Ринок дата-центрів у Латинській Америці, за прогнозами, подвоїть свою вартість до кінця десятиліття.
• Лідери зростання:
  • Бразилія,
  • Мексика,
  • Чилі.
• Нові центри тяжіння для інвестицій:
  • Колумбія,
  • Перу,
  • Коста-Рика,
  • Панама.

Цей тренд створює асиметричну вигоду для США та їхніх союзників:

• вони можуть створювати власні ланцюги постачання, наближаючи цифрову інфраструктуру до своїх ринків;
• водночас переносять найбільш ресурсомісткі, енерговитратні чи екологічно чутливі процеси за межі своєї території, а з ними й навантаження на мережі та суспільне невдоволення, пов’язані з будівництвом і експлуатацією дата-центрів.

Для Латинської Америки це означає, що:

• навантаження на й без того ослаблені електромережі зростатиме,
• ризики аварійних відключень та масштабних перебоїв у постачанні електроенергії посилюються,
• з’являється новий вимір енергетичної безпеки, пов’язаний із безперервною роботою критичної цифрової інфраструктури.

Таким чином, цифрова трансформація без паралельного зміцнення мереж і прискорення енергетичного переходу може стати джерелом системних криз — від віялових відключень до посилення залежності від імпортованих енергоносіїв.

6. Чотири напрямки дій за версією Світового економічного форуму

Щоб уникнути сценарію «високий потенціал — низька готовність — зростаючі ризики», Світовий економічний форум пропонує комплексний підхід, заснований на чотирьох ключових стовпах дій:

• Посилення політичних рамок
  • узгодження й стабілізація політик у сфері енергетики та клімату,
  • створення передбачуваного середовища для довгострокових інвестицій.
• Поглиблення регіональної інтеграції
  • розвиток міждержавних інтерконекторів,
  • посилення координації між країнами у питаннях торгівлі енергією та інфраструктурних проєктів.
• Масштабування фінансових партнерств
  • залучення додаткових джерел капіталу для скорочення інвестиційного розриву між нинішніми 70 млрд доларів США і необхідними 150 млрд доларів США на рік до 2030 року,
  • диверсифікація фінансування, щоб зменшити надмірну залежність від одного зовнішнього партнера.
• Інвестиції в інновації та навички
  • розвиток локальних НДДКР-центрів у сфері чистої енергетики,
  • формування кваліфікованої робочої сили для проєктів ВДЕ, модернізації мереж та цифрової енергетичної інфраструктури.

Саме поєднання цих чотирьох стовпів із наявним природним і ресурсним потенціалом, за логікою Світового економічного форуму, може перетворити Латинську Америку з «регіону можливостей» на реальний глобальний центр чистої енергетики, здатний забезпечити стійку, справедливу й безпечну енергетичну систему.

У підсумку, Латинська Америка опинилася в точці, де поєднання високих можливостей і високих ризиків вимагає від урядів, бізнесу та міжнародних інституцій прискореного та скоординованого посилення чотирьох стовпів дій, окреслених Світовим економічним форумом. Без цього регіон ризикує залишитися «фактично зеленим за генерацією, але вразливим за інфраструктурою, фінансами й геополітикою» в умовах глобального зсуву до чистої енергетики та цифрової економіки.

Джерело: Terminal

За матеріалами: oilprice.com

Китай прискорено замінює дизельні вантажівки на електричні, що здатне зрушити баланс світового попиту на дизель і СПГ. Частка електровантажівок у продажах нових важких авто зросла до 22% у І півріччі 2025 року (проти 9,2% роком раніше), а дослідники прогнозують майже 46% у 2025-му та 60% у 2026-му. Ціна володіння падає завдяки ефективності, інфраструктурі заряджання та державним стимулам, тоді як дизельне споживання в Китаї вже знижується на двозначні відсотки.

Зміни у важкому автотранспорті Китаю та їх енергетичні наслідки

Динаміка ринку

• 22% — частка електричних важких вантажівок у нових продажах у І півріччі 2025 року (проти 9,2% у І півріччі 2024 року).
• Прогноз: майже 46% нових продажів у 2025 році та 60% у 2026 році (BMI).
• Стрибок з 8% до 28% частки електровантажівок із 2024 року до серпня 2025-го — більш ніж утричі.
• Електровантажівки 5 місяців поспіль випереджали за продажами моделі на СПГ у 2025 році (Commercial Vehicle World).

Економіка та стимули

• Капітальні витрати: електровантажівки дорожчі за дизельні у 2–3 рази і на ~18% дорожчі за СПГ-моделі, але за рахунок вищої енергоефективності та нижчих експлуатаційних витрат забезпечують 10–26% економії за життєвий цикл.
• Державна підтримка: програма 2024 року з утилізації старих авто — до $19 000 при заміні на нові чи електричні моделі.

Інфраструктура заряджання та технології

• Логістичні вузли (зокрема регіон дельти Янцзи) розгортають спеціалізовані зарядні коридори для вантажівок.
• Міста Пекін та Шанхай будують хаби швидкого заряджання вздовж магістралей, що дозволяють заряд у лічені хвилини.
• CATL запустила у травні систему швидкої заміни батарей для важких вантажівок та планує мережу станцій, що покриє 150 000 км із 184 000 км китайських експрес-автошляхів.

Енергетичні наслідки: дизель і СПГ

• 3,9 млн бар./день — споживання дизеля в Китаї у червні 2024 року; падіння на 11% р/р — найбільше з середини 2021 року; частково завдяки переходу на СПГ та електротягу.
• Продажі вантажівок на СПГ пікували у вересні 2023 та березні 2024 після послаблення ковідних обмежень, але до червня 2025 скоротилися на 6%, поступаючись зростанню електромоделей.
• Оцінка Rhodium Group: електровантажівки Китаю вже скорочують світовий попит на нафту більш ніж на 1 млн бар./день.
• Довгостроково: розквіт електровантажівок в Китаї може стримати розгортання СПГ-тяги в інших країнах.

«Електровантажівки нині випереджають моделі на СПГ у Китаї, тож попит на викопне паливо може знижуватися, а в інших країнах сегмент СПГ узагалі може не злетіти», — Крістофер Доулмен, Institute for Energy Economics and Financial Analysis.

Регуляторика та екологічні ефекти

• Китай готує нові стандарти викидів: ліміти на кілька забрудників і середні цілі щодо парникових газів для парку виробника — це робить майже неможливою відповідність для лінійок лише на викопному паливі.
• ICCT (2020): вантажівки на СПГ знижують викиди на 2–9% у 100-річному горизонті, але через витоки метану можуть бути більш шкідливими у короткостроковій перспективі; сучасний дизель майже зрівнявся зі СПГ за показниками якості повітря.

«Паливний перехід у Китаї через електровантажівки — одна з недооцінених історій, адже він здатен перекроїти регіональні потоки дизеля», — Тім Дейсс, APAC Energy Consultancy.

Глобальна експансія китайських електровантажівок

• Китай — найбільший експортер пасажирських авто — тепер прицілюється на ринок електровантажівок.
• Інтегрована виробнича модель (акумулятори, електромотори, електроніка «в одному домі») знижує витрати й пришвидшує випуск (Білл Руссо, Automobility Limited).
• 2021–2023: експорт важких вантажівок з Китаю (включно з електричними) до Близького Сходу та Північної Африки зростав у середньому на 73%/рік, до Латинської Америки — на 46%/рік (McKinsey).
• Sany Heavy Industry: старт експорту електровантажівок до Європи з 2026 року; вже експортовано до США, Таїланду, Індії та Об’єднаних Арабських Еміратів.
• BYD: закладено завод електровантажівок і автобусів в Угорщині; орієнтир — ціль ЄС скоротити викиди від нових вантажівок на 90% до 2040 року проти рівня 2019-го.
• Ціни в Європі: щоб конкурувати з дизелем, вартість безвикидних вантажівок має орієнтовно знизитися удвічі (McKinsey, 2024).

«Ми вітаємо конкуренцію на чесних умовах», — позиція Volvo у відповіді на запит AP; Scania не надала коментар.

Висновки та обґрунтування

• Китай задає темп електрифікації важких перевезень: поєднання цінових стимулів, інфраструктури та масштабу виробництва забезпечує прискорений перехід.
• Попит на дизель у Китаї вже реагує — зафіксоване падіння на 11% у червні 2024 року.
• СПГ як перехідне паливо у вантажному сегменті втрачає позиції перед електрикою; глобальна експансія СПГ-вантажівок поза Китаєм виглядає менш імовірною.
• Глобальні ринки нафти й СПГ мають закладати у прогнози швидше «електричне витіснення» у важкому транспорті, з огляду на оцінку понад 1 млн бар./день зниження попиту на нафту.
• 2019: автоперевезення дорогами дали третину транспортних CO₂-викидів у світі — тому важкі вантажівки є ключовим фронтом декарбонізації.

Джерело: Terminal

За матеріалами: usnews.com

Зростання вартості електроенергії в США ставить під сумнів обіцянки президента Дональда Трампа щодо дешевої енергії та низької інфляції. Попри падіння цін на нафту й бензин, витрати домогосподарств на енергоносії стрімко зростають, формуючи серйозну політичну та економічну проблему.

Ціни на електроенергію зростають швидше за інфляцію

Американці часто стежать за цінами на бензин, які безпосередньо впливають на споживчі настрої. Проте вартість електроенергії залишається менш помітною, хоча домогосподарства витрачають на неї більше, ніж на бензин. Вартість енергії для домогосподарств у США, включно з електрикою та іншими видами палива (мазут, пропан, природний газ), зросла на 7.1% за рік — це найбільший річний стрибок із 2023 року.

• Ціни на електроенергію в червні піднялися на 5.8%, що стало найбільшим зростанням із травня минулого року.
• Загальна інфляція в червні становила лише 2.7%.
• Отже, витрати на енергію зростають більш ніж удвічі швидше за інфляцію.

Причини стійкого подорожчання

Енергетичні ціни часто коливаються через геополітичні шоки, погоду чи зміни у попиті та пропозиції. Проте нинішнє зростання витрат на енергію — не випадковість. За прогнозом EIA, ціни на нафту й бензин падатимуть у 2025–2026 роках, однак роздрібні тарифи на електроенергію зростатимуть приблизно на 4% щороку, особливо в дорогих регіонах — на північному сході та Тихоокеанському узбережжі.

Протягом 15 років витрати на енергію для будинків у середньому зростали повільніше за загальний рівень інфляції — особливо якщо не враховувати стрибок після вторгнення рф в Україну у 2022 році.

Природний газ, що виробляється внаслідок фрекінгового буму, довго стримував тарифи. Він забезпечує 40% електрогенерації в США. Але обсяги експорту газу за 10 років зросли у п’ять разів, тоді як внутрішнє виробництво збільшилося лише на 46%. Це підштовхнуло внутрішні ціни вгору.

• Ціни на природний газ на 30% вищі, ніж під час першої каденції Трампа.
• Прогноз EIA — ще +6% цього року і +19% наступного.

Рекордне споживання та фактори попиту

Від 2010-х до початку 2020-х споживання електроенергії у США було стабільним завдяки ефективності. Проте в 2024 році споживання досягло рекордів і продовжує зростати.

• Зростаюче навантаження з боку дата-центрів для штучного інтелекту.
• Попит із боку комерційного та промислового секторів.
• Поширення електромобілів підвищує попит на електроенергію у домогосподарствах.

Обмеження інфраструктури та політичні парадокси

Одна з підписних ідей Трампа — «бурити більше», аби забезпечити США дешевим викопним паливом. Але це не вирішує проблему високих витрат на електрику:

• Нафта не є головним паливом для обігріву будинків чи виробництва електроенергії.
• Буріння виробляє більше газу як побічний продукт, але компанії не зацікавлені знижувати ціни настільки, щоб втрачати прибуток.
• Трамп не може наказати приватним виробникам бурити більше, як це роблять монархії Близького Сходу.

Інфраструктурні проблеми та тарифи

Американська енергетична мережа застаріла. У багатьох регіонах відсутні належні лінії електропередач чи трубопроводи для доставки дешевого газу чи сонячної енергії. Тарифна політика Трампа на метали підвищує вартість обладнання для масштабних інфраструктурних проєктів.

Регулятори обмежують підняття тарифів для споживачів, але змушені дозволяти витрати на модернізацію. Зокрема, будівництво сховищ для зберігання відновлюваної енергії, яка втрачається без негайного використання.

• Ці витрати часто передають споживачам через рахунки у вигляді «доставки» чи «трансмісії».
• Регулятори не контролюють ринкові ціни на паливо і часто дозволяють компенсувати їхнє зростання у тарифах.

Американці можуть не помічати підвищення вартості електроенергії так явно, як стрибок цін на бензин, але у підсумку ці витрати суттєво впливають на їхні бюджети. Попри обіцянки дешевої енергії, адміністрація Трампа стикається з системною проблемою зростання вартості електрики, що може стати серйозним політичним викликом на майбутнє.

Джерело: Terminal

За матеріалами: Yahoo Finance

Замовити звіт по ринку

Оперативна інформація по ринках пального