7,2 трлн юанів інвестицій у чисту енергію за рік, понад 11% ВВП і темпи зростання утричі вищі за економіку загалом — Китай демонструє світове лідерство у ВДЕ. Водночас понад 80% первинної енергії та більш як 60% електрогенерації країни досі забезпечують викопні ресурси. Вугілля, нафта і газ залишаються фундаментом енергетичної безпеки та промисловості.

Дві реальності однієї енергосистеми

Інвестиційний вибух у «новій трійці»

За останнє десятиліття сектор відновлюваної енергетики та чистих технологій став найдинамічнішим в економіці Китаю:

• 7,2 трлн юанів (близько $1 трлн) інвестицій у 2025 році;
• понад 11% ВВП країни;
• зростання утричі швидше за економіку загалом;
• понад 90% приросту інвестицій забезпечили сонячна енергетика, акумулятори та електромобілі — так звана «нова трійця».

Лише за рік встановлено 315 ГВт сонячних і 119 ГВт вітрових потужностей — більше, ніж у решті світу разом.

80% балансу — за викопним паливом

Попри «зелений» ривок, викопні ресурси формують основу енергетики:

• >80% первинного енергоспоживання;
• >60% виробництва електроенергії.

Вугілля: опора системи й джерело викидів

Вугілля — наріжний камінь китайської енергетики та важкої промисловості:

• понад 50% електрогенерації;
• 60–70% первинного енергоспоживання;
• більш як 4 млрд тонн споживання на рік — це понад 50% світового попиту;
• 474 млн тонн імпорту у 2023 році — історичний рекорд.

У 2024 році розпочато будівництво 94,5 ГВт нових вугільних ТЕС та відновлено проєкти ще на 3,3 ГВт — максимум за 10 років. Це підкріплює енергобезпеку та металургію, але посилює викиди і забруднення повітря.

«Суворо контролювати» розширення вугілля та «поетапно скорочувати» його споживання — позиція керівництва Китаю

Нафта: імпортна залежність і нарощування власного видобутку

Нафта забезпечує близько 20% енергобалансу та є критичною для транспорту і нафтохімії:

• 16,3–16,4 млн барелів на добу споживання (друге місце у світі);
• 11,1 млн бар./добу імпорту у 2024 році — близько 74% попиту;
• прогноз на 2025 рік — 16,74 млн бар./добу середнього попиту.

Ключові постачальники — росія, Саудівська Аравія та Ірак. Імпорт із росії перевищує 2 млн бар./добу (понад 20% імпорту). Близько 900 тис. бар./добу надходить трубопроводами, решта — морем, зокрема із застосуванням «тіньового флоту».

Водночас Китай нарощує власний видобуток: з 3,8 млн бар./добу у 2020 році до рекордних 4,3 млн бар./добу у 2025-му. Понад 60% приросту п’ять років поспіль забезпечує шельф — завдяки інвестиціям державних компаній.

Програма «Семирічний план дій» (2019–2025) спрямована на збільшення внутрішнього видобутку. Проте висока собівартість на зрілих родовищах означає, що імпорт і надалі закриватиме значний дефіцит.

Газ: «місток» до декарбонізації

Природний газ виконує роль перехідного палива:

• ~428 млрд куб. м споживання у 2024 році (проти 330 млрд куб. м у 2020-му);
• Китай — третій у світі споживач газу;
• імпорт СПГ може зрости майже до 76 млн тонн (+10% р/р) після падіння приблизно на 10% у 2025 році.

Постачання СПГ забезпечують Австралія, Катар і росія. Значні обсяги надходять трубопроводами з росії та Туркменістану.

Рідкісноземельна перевага

Домінування у чистій енергетиці підкріплює контроль над рідкісноземельними елементами:

• 60–70% світового видобутку;
• понад 90% переробки та рафінації.

Неодим і диспрозій критично важливі для постійних магнітів в електродвигунах та вітротурбінах (особливо офшорних безредукторних). Ітрій, лантан і церій застосовують у спеціалізованих інверторах та компонентах сонячних систем.

Висновок

Китай демонструє парадоксальну модель: світове лідерство у ВДЕ базується на потужному фундаменті викопної генерації та імпортної сировини. Масштабні інвестиції у «зелену» економіку не скасовують стратегічної ролі вугілля, нафти й газу, які забезпечують промисловість, стабільність мережі та енергетичну безпеку.

Джерело: Terminal
За матеріалами: Oilprice.com

Попри масовані удари росії по енергосистемі, Україна менш ніж за місяць забезпечила імпорт американського СПГ через Грецію, наростила розподілену генерацію та прискорила інтеграцію з європейськими ринками. Цей досвід демонструє, як війна змушує країну одночасно будувати гнучку енергетику, посилювати національну безпеку й ставати партнером енергетичної безпеки Європи. Для азійських держав, чия енергетика критично залежить від імпорту й вразлива до блокад, досвід України — це карта ризиків і можливостей енергетичної трансформації.

Україна як лабораторія енергетичної стійкості у воєнний час

1. Війна як каталізатор енергетичної трансформації

Росія послідовно атакує енергетичну інфраструктуру України з 2022 року, концентруючи удари взимку, коли попит на електроенергію та газ зростає. В жовтні 2025 року атаки:

• вивели з ладу 60% газовидобутку України;
• спричинили регіональні відключення електроенергії;
• вимагали термінового залучення аварійного імпорту газу й електроенергії.

Менш ніж за місяць Україна забезпечила постачання американського СПГ через Грецію на опалювальний сезон, продемонструвавши:

• високу оперативну спроможність в умовах війни;
• готовність диверсифікувати джерела енергоносіїв та маршрути постачання;
• поступове вбудовування в трансатлантичну газову архітектуру.

Ці кроки одночасно знижують залежність від російських енергоносіїв та посилюють роль України як енергетичного партнера Європи.

2. Розподілена генерація як відповідь на ракетний терор

Один із ключових висновків України: централізовані теплові станції стають очевидними цілями для ракетних і дронових ударів. Відповідь — масштабна ставка на розподілену чисту енергетику.

• Станом на початок 2024 року українські споживачі встановили майже 1,5 ГВт сонячних станцій на дахах та об’єктах розподіленої генерації.
• Національний план з енергії та клімату на 2025–2030 роки (NECP) передбачає:
  • збільшення частки відновлюваних джерел у кінцевому споживанні енергії до 27% у 2030 році;
  • зростання з рівня лише 11% у 2020 році.

Розподілена генерація створює ефект «енергетичної мозаїки», де:

• десятки тисяч малих джерел складніше паралізувати масованим ударом;
• сонячна та вітрова генерація підтримують мінімально необхідне енергоживлення критичної інфраструктури навіть за пошкоджених магістральних ліній;
• локальні мікромережі можуть функціонувати автономно під час відключень.

3. Батареї, мережі та приватний капітал

Приватний сектор відіграє ключову роль у посиленні стійкості енергосистеми.

• Компанія DTEK, що розподіляє близько 40% електроенергії України, ввела в експлуатацію найбільшу в країні систему накопичення енергії потужністю 200 МВт.
• Батареї дозволяють:
  • згладжувати пікові навантаження та коливання генерації з ВДЕ;
  • підтримувати живлення критичних об’єктів під час аварій;
  • швидко синхронізуватися з відновлюваною генерацією.
• DTEK презентувала 10-річний план модернізації мереж на 7 млрд євро, який має:
  • оновити й цифровізувати розподільчі мережі;
  • підвищити їх стійкість до фізичних і кіберзагроз;
  • стати магнітом для додаткових інвестицій у критичну інфраструктуру.

Масштабні інвестиції приватного сектору в мережі й накопичувачі перетворюють енергетику з «вузького місця» безпеки на елемент стримування агресії.

4. Міжнародні партнерства та фінансові механізми

Україна поступово вбудовується в енергетичну архітектуру ЄС та США через фінансові й інфраструктурні рішення.

• Європейський банк реконструкції та розвитку надав 500 млн євро кредиту на закупівлю аварійного газу після останніх атак:
  • гарантії ЄС за цим кредитом у перспективі мають бути перенаправлені на довгострокові інвестиції у ВДЕ.
• Греція стала логістичним вузлом для постачання американського СПГ в Україну.
• Американські та європейські компанії входять у партнерства з українськими девелоперами для:
  • швидкого розгортання розподіленої генерації;
  • будівництва нових систем накопичення енергії.

Окремо уваги заслуговує Економічна партнерська угода США–Україна, яка може стати моделлю для:

• мобілізації приватних інвестицій у критичну інфраструктуру;
• зменшення ризиків для інвесторів за рахунок державних і багатосторонніх гарантій;
• поєднання енергетичної безпеки з кліматичними цілями.

Водночас такі угоди мають уникати надмірної концентрації залежності від окремих партнерів, щоб не створювати нові вразливості.

5. Інтеграція з ЄС та регуляторні реформи

Прискорені ринкові реформи наближають Україну до європейських стандартів.

• Україна готується до повної інтеграції з ринком електроенергії ЄС до 2027 року.
• Відбувається поглиблення інтеграції з газовим сектором ЄС.
• Суттєво скорочено регуляторні затримки:
  • дозвільні процедури спрощено до 6–10 місяців;
  • для порівняння, в середньому в ЄС аналогічні процеси тривають 7–12 років.

Це створює для України парадоксальну, але вигідну позицію: країна у стані війни демонструє швидшу регуляторну адаптацію, ніж значна частина мирної Європи.

«Чиста енергія — це енергетична безпека, а енергетична безпека — це національна безпека», — наголошує аналітикиня Анжелі Жуані.

Азія під тиском геополітики: вразливість енергосистем

1. Тайвань: 95% імпорту як системний ризик

Тайвань імпортує 95% енергоресурсів, що робить його енергетику вкрай вразливою до зовнішніх потрясінь:

• будь-яка морська блокада з боку Китаю здатна:
  • швидко паралізувати енергосистему острова;
  • спричинити ланцюгові збої у глобально критичній напівпровідниковій індустрії;
  • поставити під загрозу світові ланцюги постачання високотехнологічної продукції.

Досвід України з розподіленою генерацією й інтеграцією з сусідніми ринками є дзеркалом того, як Тайвань міг би знижувати ризики блокади.

2. Філіппіни: зовнішній контроль над мережами

Філіппіни мають подвійний ризик — залежність і від палива, і від інфраструктури:

• країна суттєво залежить від зовнішніх постачань палива;
• Китай володіє 40% акцій Національної мережевої корпорації Філіппін (NGCP), що:
  • створює геополітичні ризики у разі ескалації напруженості;
  • підвищує вразливість критичної інфраструктури до політичного тиску.

Український досвід демонструє важливість:

• диверсифікації власників і партнерів у критичних інфраструктурних активах;
• розвитку локального приватного капіталу та прозорих правил гри;
• використання міжнародних фінансових угод для зменшення частки геополітично ризикованих інвесторів.

3. Японія: диверсифікація, стратегічні запаси та все ще висока залежність

Японія імпортує близько 90% свого загального енергопостачання. Країна визнає цю вразливість і вже реалізує комплексну стратегію:

• диверсифікує джерела імпорту та маршрути постачання;
• нарощує запаси нафти як стратегічний буфер;
• обережно перезапускає ядерні реактори під посиленим контролем безпеки;
• послідовно розширює використання відновлюваної енергії.

Водночас збереження залежності від морських постачань палива продовжує створювати:

• стратегічні ризики у разі військових конфліктів чи блокад морських шляхів;
• кліматичні ризики через значну роль викопного палива в енергобалансі.

У цьому контексті демонстративний перехід України до децентралізованих ВДЕ й накопичувачів показує для Японії напрямок зменшення залежності від імпортованих морем енергоресурсів.

4. Кіберзагрози як прихована фронтова лінія

Окрім фізичних загроз, для Азії критично зростає роль кіберризиків:

• на тлі зростання напруженості хакерські групи отримують стимули атакувати енергетичні системи конкурентів;
• у 2023 році невстановлена група хакерів, за повідомленнями, зламала енергосистему неназваної азійської країни, фактично:
  • тестуючи захист критичної інфраструктури;
  • створюючи плацдарм для можливих майбутніх атак.

Український досвід поєднання фізичного захисту об’єктів, децентралізації генерації та цифровізації мереж є практичним орієнтиром для азійських держав, які опиняються у все більш напруженому геополітичному середовищі.

Уроки для Азії: що запозичити з українського досвіду

• Зменшення «єдиних точок відмови»
  • Російські атаки по великих енергооб’єктах показали: централізовані хаби — найочевидніші цілі.
  • Ставка України на:
    • сонячну та вітрову генерацію;
    • системи накопичення енергії;
    • розподілені мережі

    зменшує ефект від виведення з ладу одного великого об’єкта.

  • Азійські країни з високою централізацією (Тайвань, Філіппіни, частково Японія) можуть:
    • переносити частину навантаження на розподілену генерацію у містах і промзонах;
    • формувати локальні мікромережі для живлення критичних об’єктів (лікарень, дата-центрів, військових баз).
• Прискорені реформи та гнучке регулювання
  • Україна змогла скороти дозвільні процедури до 6–10 місяців проти 7–12 років у середньому в ЄС.
  • Це відкриває вікно можливостей для:
    • швидкого розгортання ВДЕ навіть у воєнний час;
    • залучення інвесторів, для яких час погодження — один із ключових ризиків.
  • Азійські держави, які побоюються енергетичних атак, можуть:
    • впровадити прискорені процедури для проєктів критичної інфраструктури;
    • поєднувати спрощення регулювання з антикорупційними інструментами, зокрема цифровими реєстрами й прозорим відбором проєктів.
• Мобілізація приватних інвестицій
  • Україна демонструє, що:
    • великі енергетичні компанії (як DTEK) можуть стати локальними драйверами модернізації мереж;
    • міжнародні фінансові інституції (як ЄБРР) здатні швидко надавати цільове фінансування на закупівлю газу й інфраструктурні рішення.
  • Економічні партнерства на кшталт угоди США–Україна можуть:
    • розподілити ризики між державами й приватним сектором;
    • забезпечити довгострокові фінансові рамки для інвестицій у стійкість.
  • Азійські країни, зокрема Філіппіни й Тайвань, можуть брати цей підхід за основу:
    • створювати мультисторонні інструменти гарантування ризиків для енергетичних проєктів;
    • формувати портфель партнерів, щоб уникати домінування одного геополітично чутливого інвестора.
• Прозорість і антикорупційні запобіжники
  • Недавні корупційні випадки в Україні підкреслюють необхідність:
    • максимальної прозорості транзакцій у сфері енергетики;
    • ширшого застосування цифрових технологій для контролю платежів і контрактів.
  • Для азійських держав, які готуються до серйозних інвестицій у стійкість:
    • антикорупційна інфраструктура — не менш важлива, ніж фізичний захист мереж;
    • довіра інвесторів напряму залежить від якості інститутів і прозорості угод.
• Чиста енергія як стратегічний «хедж»
  • Український досвід показує:
    • децентралізовані ВДЕ, сучасні мережі й накопичувачі — не лише про клімат, а й про здатність продовжувати опір під ударами;
    • чиста енергія стає критичним елементом обороноздатності.
  • Для Азії у дедалі більш напруженому світі:
    • чиста енергія — це стратегічний захист від шантажу традиційними енергоносіями;
    • відкладати реформи означає ризикувати тим, що криза сама визначить формат енергосистеми.

«Чиста енергія — це стратегічний захист у геополітично зарядженому світі. Азія має діяти зараз, до того як її енергосистеми будуть зруйновані конфліктом чи природною катастрофою», — підсумовує Анжелі Жуані.

Висновки: вікно можливостей до наступної кризи

• Україна за лічені роки війни:
  • збільшує частку ВДЕ із 11% до цільових 27% у 2030 році;
  • інвестує мільярди євро в модернізацію мереж та накопичувачі;
  • скорочує регуляторні бар’єри до 6–10 місяців для критичних проєктів.
• Азійські країни вже сьогодні стикаються з:
  • екстремальною імпортозалежністю (95% у Тайвані, ~90% в Японії);
  • геополітичними ризиками власності (40% частка Китаю в NGCP);
  • зростанням кіберзагроз для енергетичної інфраструктури.
• Український досвід пропонує їм  карту дій:
  • розбудова розподіленої генерації й накопичувачів;
  • прискорення реформ і спрощення процедур для критичної інфраструктури;
  • мобілізація приватних інвестицій із державними гарантіями;
  • посилення прозорості й антикорупційних механізмів;
  • розгляд чистої енергії як елемента національної безпеки, а не лише «зеленого» тренду.

Ключовий урок України для Азії простий: чекати «ідеального моменту» небезпечно. Країни, які почнуть діяти до виникнення кризи, отримають стратегічну перевагу в епоху геополітичної турбулентності.

Авторка матеріалу, Анжелі «Гелі» Жуані, є старшою аналітикинею з політики та кількісного аналізу в FP Analytics — дослідницько-консультаційному підрозділі Foreign Policy. Вона досліджує технологічну політику, міжнародну торгівлю та розвиток, глобальну енергетику й геополітичні тренди. Усі висловлені в статті погляди є виключно її особистою позицією й не відображають офіційну позицію FP Analytics чи Foreign Policy.

Джерело: Terminal

За матеріалами: What Asia Can Learn from Ukraine’s Quest for Energy Security

Китай переосмислює свою нафтопереробну стратегію, відмовляючись від парадигми «чим більше, тим краще» на користь збалансованої, технологічно просунутої та стійкої моделі, що враховує нові глобальні виклики безпеки.