Попит на літій, кобальт, мідь, нікель та інші критичні мінерали швидко зростає разом із розвитком відновлюваної енергетики, електромобілів, акумуляторів і мережевої інфраструктури. Але саме видобуток цих ресурсів дедалі частіше створює ризик повторення старої сировинної моделі: багаті країни отримують технологічний виграш, а країни видобутку — виснаження води, токсичне забруднення, тиск на сільське господарство та соціальні втрати.

Критичні мінерали: нова основа енергетики з ризиками старої сировинної економіки

Глобальний енергетичний перехід дедалі більше залежить не лише від сонячних панелей, вітрових турбін чи електромобілів, а й від сировини, без якої ці технології неможливо виробляти. Йдеться про критичні мінерали — ресурси, які вважаються необхідними для економіки, оборони, охорони здоров’я, електроніки та сучасної енергетики.

До таких ресурсів належать:

• мідь, літій, нікель і кобальт — ключові матеріали для акумуляторів, електродвигунів та електричних мереж;
• графіт, рідкісноземельні елементи, алюміній, марганець, кремній і срібло — компоненти для сонячних панелей, напівпровідників, вітрових турбін і систем передавання електроенергії;
• паладій та алюміній — приклади мінералів, доступ до яких у частині випадків може забезпечуватися зі стабільних наземних запасів.

Головна проблема полягає в тому, що видобуток критичних мінералів зосереджений у невеликій кількості ресурсних країн. Саме тому території цих держав у найближчі десятиліття можуть різко змінитися під тиском нових шахт, кар’єрів, переробних потужностей і транспортної інфраструктури.

Попит зростає швидше, ніж здатність ринку безпечно нарощувати видобуток

Очікується, що попит на критичні мінерали може більш ніж подвоїтися до 2030 року та зрости вчетверо до 2050 року. Такий темп пояснюється розширенням виробництва відновлюваної енергетики, електромобілів, акумуляторів і технологій для передавання електроенергії.

Водночас наявні запаси окремих ресурсів не гарантують спокійного проходження цього періоду. Існуючих запасів міді, нікелю та кобальту, ймовірно, буде недостатньо для покриття майбутнього попиту. Це означає необхідність нової геологорозвідки та запуску нових видобувних проєктів.

Але гірничодобувна галузь не здатна миттєво відповісти на попит. За наведеними даними, середній строк розвитку нового видобувного проєкту — від відкриття родовища до першого виробництва — становить 15,5 року. Для енергетичного переходу це критично довгий цикл: політичні рішення й технологічний попит рухаються значно швидше, ніж реальний запуск шахт і кар’єрів.

Ризик морського дна: швидкий доступ до ресурсів без міжнародних правил

Брак легкодоступних критичних мінералів уже підштовхує уряди до більш рішучих дій. У матеріалі окремо згадується, що адміністрація президента США Дональда Трампа обговорює можливість запуску глибоководного видобутку.

Це один із найризикованіших напрямів, оскільки міжнародних правил або узгоджених інструкцій щодо того, як видобувати мінерали з морського дна «безпечно», досі немає. Односторонні дії окремих держав можуть зруйнувати міжнародний консенсус і прискорити екологічну деградацію морських екосистем.

UNU-INWEH: електромобілі знижують викиди на Заході, але витрати несуть громади Африки та Латинської Америки

Окремий блок ризиків показує звіт водного аналітичного центру ООН — United Nations University Institute for Water, Environment and Health, або UNU-INWEH. У документі йдеться, що зростання попиту на літій, кобальт і нікель, які використовуються в акумуляторах і мікрочипах, призводить до виснаження водних ресурсів, руйнування сільського господарства та впливу токсичних важких металів на місцеві громади.

Суть проблеми в тому, що переваги «чистих» технологій часто проявляються в країнах-споживачах, тоді як екологічна та соціальна ціна концентрується у країнах видобутку.

«Критичні мінерали швидко стають нафтою XXI століття. Те, що ми продаємо як рішення для сталого розвитку, активно шкодить людям в інших частинах світу. Як тоді ми можемо називати цей перехід зеленим або чистим?» — Каве Мадані, директор UNU-INWEH.

Цей висновок важливий для всієї енергетичної політики. Якщо зелена енергетика спирається на сировину, видобуту з масштабним забрудненням води, руйнуванням аграрних територій і соціальними втратами, тоді сам термін «чиста енергетика» потребує значно жорсткішої перевірки.

ДР Конго: кобальт, забруднені річки та відсутність доступу до води

Найгостріший приклад — Демократична Республіка Конго, один із головних світових виробників кобальту. У південно-східному гірничому поясі провінції Луалаба видобуток призвів до масштабного забруднення річок, які використовуються для пиття, рибальства та зрошення.

Соціальний вимір проблеми не менш серйозний:

• жінки, які працюють у секторі, повідомляли про проблеми з репродуктивним здоров’ям;
• попри зростання ролі гірничодобувного сектору в економіці, у 2024 році близько 64% населення ДР Конго все ще не мали базового доступу до води;
• видобуток кобальту створює парадокс: країна забезпечує сировину для глобальної технологічної модернізації, але значна частина її населення залишається без базової інфраструктури.

Ще один показник масштабу проблеми — виробництво рідкісноземельних елементів. У 2024 році воно створило близько 700 млн тонн відходів. Це не побічна деталь, а центральне питання для майбутньої моделі енергетичного переходу.

Території корінних народів не мають стати новою жертвою енергетичного переходу

У квітні на першій світовій конференції, присвяченій відмові від викопного палива, делегати наголосили: енергетичний перехід не можна використовувати як нове виправдання для пограбування територій корінних народів.

Лідери корінних народів підкреслили, що розгортання відновлюваної енергетики не повинно відбуватися за рахунок добре захищених природних територій. Це означає, що енергетичний перехід має оцінюватися не лише за обсягами встановлених потужностей чи кількістю електромобілів, а й за якістю регулювання, участю місцевих громад і справедливим розподілом вигод.

ООН пропонує три принципи: права людини, довкілля та справедливість

У червні 2025 року Організація Об’єднаних Націй опублікувала рекомендації щодо того, як критичні мінерали енергетичного переходу мають видобуватися та використовуватися. Мета — не зупинити розвиток чистої енергетики, а не допустити, щоб вона повторила практики сировинної експлуатації, характерні для старої нафтогазової моделі.

Документ ООН базується на трьох принципах:

• права людини мають бути центральними під час розвитку нових проєктів;
• довкілля та планетарна цілісність мають бути гарантовані, а не відкладені на другий план заради швидкого видобутку;
• справедливість і рівність мають діяти по всьому ланцюгу — від видобутку до переробки, експорту та кінцевого використання технологій.

UNCTAD: шанс для країн видобутку — не експортувати сировину, а створювати додану вартість

Агентство ООН з торгівлі та розвитку — UNCTAD — наголошує, що нові видобувні проєкти можуть стати великою можливістю для розвитку кількох країн. Але ця можливість реалізується лише тоді, коли держави не обмежуються експортом сирих мінералів.

Найважливіший напрям — перехід від продажу сировини до локальної переробки та створення доданої вартості. Приклад ДР Конго показує масштаб потенційного ефекту: місцева переробка кобальту у 2022 році майже потроїла експортну вартість — із 167 млн доларів до 6 млрд доларів.

Це означає, що країни видобутку мають боротися не лише за ренту від шахт, а й за місце у промисловому ланцюгу. Для цього урядам потрібні змістовні угоди з приватними компаніями, які передбачають значну участь держави, розвиток місцевої переробки, контроль за довкіллям і реальні вигоди для громад.

Головний висновок для енергетичного ринку

Критичні мінерали стають стратегічною сировиною нової енергетики так само, як нафта була стратегічною сировиною індустріальної економіки. Але якщо їхній видобуток розвиватиметься без жорстких правил, прозорих угод, екологічного контролю та захисту місцевих громад, «зелений» перехід ризикує отримати стару сировинну тінь.

Для урядів це означає складний баланс:

• забезпечити стабільні ланцюги постачання критичних мінералів;
• не допустити екологічної деградації у країнах видобутку;
• захистити права людини та території корінних народів;
• створити умови, за яких країни-експортери отримуватимуть не лише шкоду й відходи, а й переробку, доходи та економічний розвиток.

Енергетичний перехід не може вважатися чистим лише тому, що кінцевий продукт зменшує викиди. Він буде справді чистим лише тоді, коли весь ланцюг — від шахти до батареї, від кар’єру до електромобіля, від родовища до мережі — відповідатиме тим самим вимогам, які світ декларує для майбутньої енергетики.

Джерело: Terminal.

За матеріалами: OilPrice.com.

::contentReference[oaicite:0]{index=0}

Відсутність США на флагманському кліматичному саміті COP30 в Бразилії підкреслила відхід Вашингтона від лідерства у декарбонізації, тоді як Китай, нарощуючи масове та дешеве виробництво сонячних і вітрових технологій, закріплює свою домінуючу роль у глобальних ланцюгах постачання чистої енергетики. Завдяки падінню вартості «зелених» технологій саме країни Глобального Півдня — від Бразилії до Пакистану й Кенії — сьогодні демонструють найшвидші темпи переходу до сонячної генерації, часто випереджаючи Сполучені Штати за часткою сонця в енергобалансі.

Китай та чиста енергетика Глобального Півдня

• COP30 у Белені (Бразилія)
  • Відсутність високопоставлених представників США → символічний крок назад від кліматичного лідерства
  • Політичний сигнал: світ продовжує декарбонізацію без опори на Вашингтон
• Вакуум лідерства заповнює Китай
  • Масштабне виробництво сонячних панелей і вітрових турбін
  • +300 ГВт доданої вітро- та сонячної потужності від початку року
  • Потужність майже у 5 разів більша за всю відновлювану генерацію Великої Британії
• Глобальний Південь як новий драйвер «зеленої» хвилі
  • Швидке зростання в Південній Америці, Африці, Азії та на Близькому Сході
  • Бразилія, Чилі, Ель-Сальвадор, Марокко, Кенія, Намібія, Пакистан — серед лідерів
  • ≈63% ринків, що формуються в Африці, Азії та Латинській Америці, отримують із сонця більшу частку електроенергії, ніж США
• Економіка дешевого сонця
  • Обвал цін на вітрові та сонячні технології
  • Стимул до стрибкоподібного переходу — за роки, а не десятиліття
  • Китайські обсяги виробництва роблять перехід фінансово досяжним
• Геополітичні наслідки
  • Китай отримує майже повну домінацію в ланцюгах постачання чистої енергетики
  • Посилення впливу Пекіна на енергетичну політику країн, що розвиваються
  • Зірвані обіцянки кліматичного фінансування з боку інших країн залишають Китай ключовим «енергетичним рятівником» для багатьох економік

COP30 без США: символічний розрив із кліматичним лідерством

Щорічна кліматична конференція ООН розпочалася в Белені (Бразилія) з історичного прецеденту: Сполучені Штати не направили жодного високопоставленого представника на флагманський саміт COP30. Цей дипломатичний жест логічно продовжує політичну лінію адміністрації Дональда Трампа, яка раніше вивела країну з Паризької кліматичної угоди.

• США — найбільша економіка світу — фактично відійшли від активного просування чистої енергетики.
• Попри це, решта світу рухається «на повній швидкості» у напрямку декарбонізації та електрифікації.
• Відсутність Вашингтона створює політичний та технологічний вакуум у глобальному кліматичному управлінні.

Китайський лідер Сі Цзіньпін також не прибув на COP30, але це не зменшує присутності Пекіна. Його вплив виражається не в протокольних виступах, а в реальних технологіях та інвестиціях, які вже змінюють енергетику Латинської Америки та інших регіонів.

«Хоча лідер Китаю також не бере участі, COP продемонструє, яких успіхів досягла індустрія чистих технологій Пекіна в Латинській Америці… Бразилія обрала китайські електромобілі для перевезення учасників, що є сигналом: світ рухається далі, навіть без політичного та технологічного лідерства США»
— експерт у коментарі для Semafor

Китайський ривок: 300 ГВт за один рік і п’ятиразова перевага над Британією

На тлі американської паузи Китай перетворився на фактичного центру масового виробництва сонячних та вітрових технологій, що зміщує баланс сил у глобальній енергетиці.

• Від початку року Китай додав 300 ГВт сонячних і вітрових потужностей.
• Це майже у п’ять разів більше за всю сукупну відновлювану генерацію Великої Британії.
• Масштаби й дешевизна китайських панелей і турбін роблять Пекін головним постачальником чистої енергетики у світі.

Цей приріст вписується у ширший тренд: уперше в історії відновлювана генерація обігнала вугілля як найбільше джерело електроенергії у світі. Китай, завдяки своїм інвестиціям та виробничим лініям, став ключовим драйвером цього переломного моменту.

Глобальний Південь випереджає США за темпами «сонячного» переходу

Водночас історія нової «зеленої хвилі» — це не лише про Китай, Європу чи інші економічно потужні держави. У центрі сюжету опиняються країни, що розвиваються, для яких падіння цін на сонячну енергетику відкрило вікно можливостей для швидкого енергетичного стрибка.

• Південна Америка, Африка, Південно-Східна Азія та Близький Схід демонструють одні з найшвидших темпів зростання чистої енергетики у світі.
• Бразилія, Чилі, Ель-Сальвадор, Марокко, Кенія та Намібія випередили США за траєкторіями розвитку чистої енергетики.
• За даними Yale Environment 360, близько 63% ринків, що формуються в Африці, Азії та Латинській Америці, отримують із сонця більшу частку електроенергії, ніж Сполучені Штати.

Такий розподіл ролей змінює загальноприйняте уявлення, де саме мають відбуватися «найпросунутіші» енергетичні переходи. Традиційна картина, в якій основні інновації закріплені за Північною Америкою та Західною Європою, більше не відображає реальність.

«Деякі країни здійснюють приголомшливо швидкі енергетичні переходи, додаючи сонячні потужності такими темпами, що вони стають основним джерелом електроенергії протягом років, а не десятиліть» — CNN

Одним із яскравих прикладів такого стрибка називають Пакистан, який «практично за одну мить» став одним із найбільших нових споживачів сонячної енергетики у світі.

Революція масштабу: коли сонце зростає за роки, а не десятиліття

Феномен надшвидкого переходу до сонця та вітру базується на поєднанні двох факторів: різкого здешевлення технологій та китайського масового виробництва.

«Масштаби розгортання сонячної енергетики за такий короткий період, як зараз, ще ніколи й ніде раніше не спостерігалися»
— Ян Розенау, керівник енергетичної програми Інституту зміни довкілля Оксфордського університету

Ключова логіка, яку підтверджують експерти, полягає в тому, що саме Китай створив економічні умови для такого стрибка.

«Ми бачимо, як світ починає користатися вигодами від цього масштабу, що дає змогу економікам, які з’являються, справді скористатися можливістю та стрибнути в наступну енергетичну еру»
— Ларс Ніттер Хавро, керівник напрямку енергетичних макродосліджень Rystad Energy

• Зниження вартості панелей і турбін робить сонячну та вітрову енергію конкурентними навіть без масштабних субсидій.
• Країни Глобального Півдня отримують шанс обійти «вуглецеву» стадію розвитку енергетики й перейти одразу до чистих технологій.
• Цей перехід відбувається саме тому, що китайські виробничі потужності забезпечують дешеве та масове постачання обладнання.

Китай як «енергетичний хребет» декарбонізації та провал кліматичного фінансування

Масштаб і доступність китайського виробництва сформували майже повну домінацію Пекіна в глобальних ланцюгах постачання чистої енергетики та посилили його вплив на енергетичну політику країн, що розвиваються.

• Китай став «єдиною реалістичною опорою» для багатьох економік, які прагнуть декарбонізуватися.
• Інші механізми здешевлення енергетичного переходу — передусім обіцяне, але зірване кліматичне фінансування — виявилися масштабними провалами.
• У результаті саме доступ до китайських технологій визначає, чи залишатиметься декарбонізація економічно досяжною для значної частини світу.

Таким чином, нинішня архітектура глобальної енергетики виглядає так:

• США, попри економічну міць, відступають від ролі лідера в чистій енергетиці.
• Китай посідає місце ключового постачальника і технологічного «локомотива».
• Країни Глобального Півдня стають передовою лінією енергетичного переходу, спираючись на доступне китайське обладнання.

Висновки: переформатування енергетичної геополітики

Головна «інновація» нинішнього етапу енергетичного переходу полягає не лише в технологіях, а у перерозподілі ролей між центрами сили:

• Політичний сигнал COP30: світові процеси декарбонізації вже не залежать від участі США на найвищому рівні.
• Економічний факт: без китайського масового виробництва вітрових та сонячних технологій значна частина країн не могла б дозволити собі нинішні темпи переходу.
• Ринкова реальність: перевага Глобального Півдня в темпах впровадження сонячної генерації означає, що майбутня карта енергетичного впливу буде значно відрізнятися від звичної.

У сукупності ці фактори створюють ситуацію, коли дешеві китайські «зелені» технології, що масово постачаються на ринки, що розвиваються, не лише прискорюють глобальну декарбонізацію, а й формують нову геополітичну конфігурацію у сфері енергетики.

Джерело: Terminal

За матеріалами: Oilprice.com

У першому півріччі 2025 року збитки нафтопереробного та нафтохімічного секторів Китаю зросли на 8,3% порівняно з аналогічним періодом 2024 року. Причиною стали надлишкові виробничі потужності та цінові війни, що посилюють конкуренцію та зменшують прибутковість.

Цінові війни та надвиробництво в ключових секторах Китая потребують державного втручання для уникнення довготривалих збитків.

Виклики для галузі

• Збитки нафтопереробної галузі зросли більш ніж на 1,25 млрд доларів США (9 млрд юанів) у першому півріччі 2025 року порівняно з першим півріччям 2024 року.
• Сектор страждає від так званої «інволюції» — надмірної та саморуйнівної конкуренції за обмежені ресурси та можливості.
• Цінові війни охопили не лише нафтопереробку, а й інші галузі, включно зі сталеливарною промисловістю.

Причини падіння прибутковості

• Надлишкові потужності збігаються зі слабким внутрішнім попитом на паливо.
• Зростання частки нових енергетичних транспортних засобів (NEV), що не використовують нафтопродукти, зменшує обсяги споживання дорожнього пального.
• China National Petroleum Corporation (CNPC) ще у квітні визнала, що попит на паливо вже досяг піку.

Наслідки для економіки

• Нафтопереробники та сталеливарники стали найгіршими за показниками прибутковості серед промислових компаній Китаю.
• Надлишкові потужності стали проблемою й для інших секторів, зокрема виробництва сонячних панелей та обладнання для вітрової енергетики.
• Лідерство Китаю у продажах електромобілів та розширенні відновлюваної енергетики супроводжується ціновими війнами в «зелених» галузях.

Висновки

• Поєднання слабкого попиту та надлишкових потужностей створює стійкий тиск на маржу нафтопереробників.
• Поширення електромобілів і розвиток ВДЕ мають стратегічний ефект для декарбонізації, але одночасно скорочують споживання традиційного пального.

Джерело: Terminal

За матеріалами: Oilprice.com

Новий звіт IEA показує, що світові постачання капіталу в енергетику досягнуть \$3,3 трлн у 2025 році, що є рекордом, насамперед завдяки чистим технологіям – у два рази більше, ніж у викопне паливо.

Глобальні інвестиційні тренди у фокусі

• Загальний обсяг інвестицій підніметься до $3,3 трлн у 2025 році, навіть попри геополітичну та економічну невизначеність
• Чисті технології отримають ~$2,2 трлн – у два рази більше, ніж $1,1 трлн на нафту, газ і вугілля :contentReference[oaicite:3]{index=3}
• Сонячна PV очолить інвестиції – $450 млрд, а акумулятори – близько $65–66 млрд :contentReference[oaicite:4]{index=4}
• Ядерна енергетика отримує значну підтримку – близько $70–75 млрд, зростання 50 % за 5 років :contentReference[oaicite:5]{index=5}
• Інвестиції в мережі — $400 млрд на рік, що значно відстає від потреб, що зростають, особливо через затримки дозволів та обмеження в ланцюгах постачання :contentReference[oaicite:6]{index=6}
• Інвестиції у нафту впадуть на 6 % — перше падіння з 2020 року; LNG-сектор продовжує рости ($2026–2028) :contentReference[oaicite:7]{index=7}
• Африка отримує лише ~2 % інвестицій у чисту енергетику, хоч має 20 % населення; терміново потрібні іноземні публічні фінанси для залучення приватного капіталу :contentReference[oaicite:8]{index=8}
• Китай утвердився як лідер — займає майже третину світових інвестицій у чисті технології, витративши більше, ніж США й ЄС разом :contentReference[oaicite:9]{index=9}

Регіональні особливості

• Китай: потужне інвестування у відновлювану енергію, мережі, акумулятори й утримання вугільного сектора для енергетичної безпеки :contentReference[oaicite:10]{index=10}
• Розвинені країни не замовляли нових парових турбін для вугільних електростанцій у 2024 році :contentReference[oaicite:11]{index=11}

Вагомість енергетичної безпеки

• IEA: «Енергетична безпека виходить на провідні ролі як двигун інвестицій», — каже Fatih Birol :contentReference[oaicite:12]{index=12}

Чисті технології не тільки домінують у глобальних інвестиціях, але й роблять це з подвійною перевагою над викопними джерелами. Сонячна PV і акумулятори встановлюють нові рекорди, водночас ядерна галузь відновлює своє значення. Проте потреба у модернізації мереж — критична: $400 млрд щорічно явно замало. Африка лишається позаду, а Китай і далі визначає глобальні тенденції.

Джерело: Terminal
За матеріалами: IEA press release, Reuters, WSJ
Інші корисні джерела: IEA full report, Renewable energy in developing countries (Wikipedia) Замовити тижневий звіт по ринку

Продажі електромобілів у світі зростають, особливо в Китаї, витісняючи нафту, але у США та Європі ринок стикається з перешкодами.

Глобальні продажі електромобілів продовжують стрімко зростати: за даними звіту IEA Global EV Outlook 2025, електромобілі замінять до 5,4 млн барелів нафти на добу до кінця десятиліття, що значно більше за 1,3 млн барелів на добу в 2024 році. У 2024 році було продано понад 17 млн електромобілів, а в 2025 році очікується понад 20 млн, що становитиме близько чверті всіх проданих авто у світі.

Китай

Проте ці вражаючі цифри приховують суттєві регіональні відмінності. Китай демонструє високу динаміку на тлі сповільнення в інших країнах. У Китаї продажі електромобілів зросли майже на 40% за минулий рік, і майже половина проданих авто — електричні. Це стало можливим завдяки рішучій підтримці з боку держави та наявності широкого вибору конкурентних моделей.

Таким чином, глобальна історія успіху електромобілів наразі в основному є історією Китаю, де масове впровадження контрастує з нішовим статусом електромобілів в інших країнах.

Попри деяке згладжування регіональних відмінностей, вони залишатимуться суттєвими у прогнозному періоді. У 2030 році частка електромобілів у глобальних продажах перевищить 40%. У Китаї цей показник сягне 80%, у Європі — 60%, а у США — лише 20%. Китай забезпечить близько половини з прогнозованих 5,4 млн барелів нафти, що будуть зекономлені внаслідок впровадження електромобілів, тоді як Європа та США — по 14% кожна. Близько трьох чвертей скорочення попиту припаде на бензин, решта — на дизель.

Європа, США

В інших регіонах ситуація була менш яскравою: у Європі спостерігався застій, а в США — лише помірне зростання на 10% у 2024 році, порівняно з 40% у 2023-му. У багатьох розвинених країнах електромобілям складно вийти за межі нішевого ринку серед екосвідомих мешканців міст. Висока вартість у порівнянні з традиційними авто, обмежена інфраструктура заряджання, невеликий запас ходу та падіння вартості на вторинному ринку стримують потенційних покупців. Скорочення або скасування субсидій у деяких країнах також знижує зацікавленість споживачів.

Прогноз

Прогноз залишається невизначеним, зокрема через нестабільну регуляторну політику. Це стосується як внутрішніх ринків (наприклад, податкові пільги у США можуть бути скасовані), так і міжнародних. Домінування Китаю у сфері чистих технологій викликає напруження у відносинах із торговими партнерами. Його звинувачують у надмірній державній підтримці та експортуванні структурного надвиробництва. Додаткові мита з боку ЄС і США, що набули чинності минулого року, є тому підтвердженням.

Джерело: Terminal

За матеріалами: IEA

Замовити тижневий звіт по ринку

Литва – стратегічно важливий для України партнер у розвитку «чистої» енергетики. Так, за даними «Eurostat», Литва досягла своєї національної мети – 23 % «зеленої» енергії до 2020 р. і вже у 2017 р. ця частка становила більше 25 %.

Про це пише пресслужба Держенергоефективності.

«При цьому, серед першочергових напрямів співпраці України та Литви – розвиток біоенергетики для заміщення споживання газу», — повідомив голова українського відомства Сергій Савчук.

 «Беручи за основу успішний досвід Литви у генерації тепла із біомаси та принципи роботи «Baltpool», ми розробили законопроект щодо запровадження прозорої та конкурентної електронної системи торгівлі твердим біопаливом в Україні», — наголосив Савчук.

Також під час зустрічі сторони обговорили інші законодавчі зміни, спрямовані на розвиток «зелених» проектів в Україні. Особливу увагу приділено питанню запуску аукціонів.

Водночас, литовські компанії вже активно працюють на українському ринку.

Наприклад, за участю провідного литовського виробника сонячних панелей «SoliTek» на даху Посольства Литви в Україні встановлено 11 кВт СЕС. Таким чином, Посольство стало першою дипломатичною установою, яке буде використовувати «чисту» електроенергію для своїх потреб.

Крім цього, у м. Вільногорськ (Дніпропетровська область) литовська компанія «BOD GROUP» встановила СЕС потужністю 2 МВт, яка буде використовувати інноваційну систему трекерів для відстеження позиції сонця. Нова технологія дозволить виробляти на 40% більше електроенергії, ніж звичайна СЕС.