Що таке «Роттердам плюс»: точка зору експертів Комітету з питань розвитку економічної конкуренції при ТПП України

Автор  ГеннадІй РЯБЦЕВ, провідний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень, член Громадської ради при Антимонопольному комітеті України, доктор наук
з державного управління, професор

Протягом трьох тижнів січня-лютого 29 експертів Комітету з питань розвитку економічної конкуренції при Торговельно-промисловій палаті України досліджували відповідність цін на енергетичне вугілля, які було використано під час формування прогнозованих оптових цін на електричну енергію (починаючи з другого кварталу 2016 р.), середнім ринковим цінам в Україні та середньоєвропейським. Обговорення відбулося в системі PsycheaExpertus і Комітеті з питань розвитку економічної конкуренції при ТПП України. Попри суперечність і майже скандальність, що супроводжує так званий «Роттердам плюс», результати дослідження виявилися цілком очікуваними.

Факти – річ уперта

1. Виконання зобов’язань України за Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною та ЄС, у тому числі імплементація Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії, передбачає закріплення за регулюючим органом влади, яким визначено НКРЕКП, обов’язку «встановлювати або затверджувати відповідно до прозорих критеріїв тарифи на транспортування чи розподіл або методи їх підрахунку» (стаття 37, пункт 1а).

При цьому НКРЕКП має діяти «у тісній спів­праці з іншими відповідними національними органами, включаючи органи влади, відповідальні у сфері конкуренції» (стаття 36 зазначеної Директиви).

2. 21 вересня 2015 р. Антимонопольний комітет України надіслав до НКРЕКП обов’язкові для розгляду рекомендації, згідно з якими НКРЕКП мав, зокрема, розробити та затвердити порядок формування прогнозованої оптової ринкової ціни на електричну енергію, з урахуванням у тому числі умовно-постійних затрат суб’єктів господарювання, що здійснюють виробництво електричної енергії на ТЕС. Причиною появи цих рекомендацій були зафіксовані АМКУ дії, що містили ознаки порушення конкурентного законодавства і мали місце через відсутність необхідного регуляторного акта; взаємозв’язку між цінами електричної енергії та енергетичних ресурсів, у тому числі енергетичного вугілля; прогнозованості оптової ціни електричної енергії.
3. Розроблений на виконання рекомендацій АМКУ Порядок формування прогнозованої оптової ринкової ціни електричної енергії (далі – Порядок) був затверджений на відкритому засіданні НКРЕКП після отримання необхідних погоджень від Міненерговугілля, АМКУ і ДРС України.
4. Відповідно до затвердженого Порядку однією зі складових прогнозованої оптової ринкової ціни електричної енергії є прогноз­на ціна продажу електричної енергії на оптовому ринку електричної енергії виробниками, які працюють за ціновими заявками. Її визначають з урахуванням індикативної ціни вугілля.
5. Індикативну ціну вугілля розраховують на підставі середньої ринкової ціни на європейському ринку, яку визначають за середніми індексами АРІ 2 на умовах CIF ARA за 12 місяців, що передують місяцю встановлення ціни, з урахуванням середньозваженого курсу на міжбанківському ринку, і приводять у відповідність до визначеної у прогнозній структурі палива ТЕС на відповідний період і калорійності вітчизняного вугілля (пункт 3.1 Порядку).
6. Прив’язка індикативної (граничної) ціни вугілля в Україні до «середньої ринкової ціни на європейському ринку» відповідає пункту 1.7 статті 4 Закону України «Про ціни і ціноутворення», згідно з яким основним напрямом державної цінової політики є забезпечення «орієнтації цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку».
7. Визначення індикативної (граничної) ціни вугілля за імпортним паритетом обумовлено нестачею енергетичного вугілля антрацитової групи, що виникла внаслідок припинення його постачання з підприємств, розташованих в ОРДЛО, і необхідності імпортувати енергетичне вугілля з інших країн для забезпечення збалансованості ринку.

НКРЕКП визначила ключовими перевагами такого підходу: відмову від непрозорого, непрогнозованого, ручного режиму визначення ціни вугілля; прив’язку до загальновизнаних цінових показників; автономність від ОРДЛО при виконанні ГК ТЕС плану накопичення вугілля; можливість збалансувати діяльність шахт, які перебувають в управлінні Міненерговугілля.

8. Вибір індексів АРІ 2 на умовах CIF ARA як бази для розрахунку індикативної ціни вугілля обумовлений тривалим періодом їх застосування (протягом 20 років), широким колом учасників енергетичних ринків в Європі, що підтверджено дослідженнями агентства Argus Media.

Вибір індексів АРІ 2 був також обумовлений нестачею в Україні достовірної офіційної статистичної інформації про обсяги, ціни та якість вугілля, що реалізується на митній території держави.

9. Запропонований НКРЕКП підхід до визначення індикативної (граничної) ціни вугілля за імпортним паритетом підтримано без зауважень Міненерговугілля, АМКУ і ДРС України. Разом з цим АМКУ вважає прогресивним прив’язку порядку розрахунку граничної ціни до загальновизнаних цінових показників, оскільки до появи Порядку на ринку електричної енергії де-факто мало місце непрозоре ручне регулювання.
10. Перехід на визначення індикативної (граничної) ціни вугілля за імпортним паритетом відбувся під час розширеного відтворювання, про що свідчить зростання ВВП та інвестицій у видобуток вугілля (у 2016 р. – на 2,3 і 82% відповідно). За висновками ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України», це пом’якшило ситуацію, що виникла через зростання тарифів.

Сухий залишок

1. До 2016 р. в Україні не було методик визначення ціни енергетичного вугілля для ГК ТЕС, що базувалися б на формульному підході.
2. Застосування формульного підходу до визначення індикативної (граничної) ціни вугілля дозволило відмовитися від непрозорого, непрогнозованого, ручного режиму її встановлення, зменшило вплив на функціонування ринку електричної енергії адміністративного й корупційного чинників.
3. Індекс АРІ 2 на вугільному хабі ARA є загальновизнаним ціновим показником для енергетичного вугілля.
4. Прив’язка внутрішніх цін товарів до визнаних в Європі цінових показників є доцільною з огляду на необхідність дотримання основних напрямів державної цінової політики та нестачу енергетичного вугілля в Україні.
5. Використання в індексі АРІ 2 калорійності як основного показника якості дозволяє здійснювати цінове порівняння різних марок енергетичного вугілля.
6. Показники якості вітчизняного вугілля враховуються необхідністю приведення індикативної (граничної) ціни у відповідність до його калорійності.
7. Використання індексу АРІ 2 на умовах CIF, що передбачає постачання фізичного товару, виключає негативний вплив спекулятивної складової, яке має місце під час торгівлі фінансовими інструментами (ф’ючерсами, опціонами, деривативами) на сировинних біржах.
8. Усереднення індикативної (граничної) ціни вугілля за 12 місяців згладжує цінові коливання від дії випадкових чинників, завдяки чому оптовий ринок електричної енергії стає більш прогнозованим і стабільним.
9. Оскільки згідно зі статтею 190 Господарського кодексу України ціни «на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни», є вільними й «визначаються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін», будь-яку індикативну ціну, що є не більшою, ніж максимальна, і не меншою, ніж мінімальна з-поміж довідкових цін, наявних у відкритих джерелах, можна вважати економічно обґрунтованою.
10. Експертам, які брали участь в обговоренні, за наявної у відкритому доступі цінової інформації, невідомі інші підходи до визначення індикативної (граничної) ціни вугілля на основі загальновизнаних цінових показників. Між тим, без орієнтування на такі показники формування ринку вугілля в Україні є неможливим.
11. Прогнозовані оптові ринкові ціни електричної енергії, розраховані експертами ТПП за даними, які є у відкритих джерелах, у цілому відповідають наведеним у постановах НКРЕКП, що були предметом аналізу.

Висновки

1. У чинному законодавстві України відсутні визначення термінів «середні ринкові ціни», «ринкові ціни», а також механізми їхнього визначення.
2. Середні індекси АРІ 2 на умовах CIF ARA не є «середньою ринковою ціною на європейському ринку», як це зазначено в Порядку, оскільки торгівля енергетичним вугіллям в Європі ведеться не лише на умовах CIF і не лише в наведених портах, а індекс АРІ 2 не охоплює усіх торговельних операцій.
3. Індикативна ціна енергетичного вугілля, яку визначають на підставі середніх індексів АРІ 2 на умовах CIF ARA, не є середньою ринковою ціною в Україні, оскільки, за висновками АМКУ, значна частка енергетичного вугілля реалізується в межах суб’єктів господарювання, пов’язаних між собою відносинами контролю. При цьому, на думку АМКУ, ринок вугілля в Україні, а отже, й середня ціна на ньому, відсутні (пункти 15, 16 висновків; с. 114 Звіту про результати комплексного дослідження ринків електричної енергії та енергетичного вугілля, схваленого АМКУ 01.06.2016).
4. Довідкові ціни на вугілля, які є у відкритих джерелах як в Україні, так і за її межами, не є «середніми ринковими», оскільки вони відображають лише частину ринку. Крім того, не враховують умови контрактів з реальним товаром (порядок розрахунків, обсяги постачань, якість вугілля, партнерські відносини між контрагентами, знижки, торгівля в межах фінансових груп (відносини контролю), собівартість вугілля, вартість транспортування від шахт до ТЕС). Тому їхнє пряме порівняння з індикативною ціною енергетичного вугілля, що визначається на підставі середніх індексів АРІ 2, є некоректним.

З огляду на ці факти, експерти констатували неможливість установлення відповідності цін на енергетичне вугілля, які було використано під час формування прогнозованих оптових цін на електричну енергію (починаючи з другого кварталу 2016 р.), середнім ринковим цінам в Україні та середньоєвропейським.

Це питання вочевидь потребує подальшого обговорення. Члени Комітету запропонували продовжити його і звернутися до НКРЕКП по відсутні у відкритому доступі дані, необхідні для більш докладного аналізу.

Комітет запросив усіх експертів приєднатися до обговорення на платформі PsycheaExpertus. Реєстрація за посиланням https://psychea.com.ua у проекті «Комітет з питань розвитку економічної конкуренції при ТПП України».

. . . 

З питань передплати або придбання номеру (електронна, друкована форма) звертайтесь за телефоном (+38 044) 263-68-39 або по email: terminal.psychea@gmail.com

До Вашої уваги — тема свіжого номеру часопису Terminal (№1/851) «Про шляхи вдосконалення роботи Антимонопольного комітету України».

Повний текст читайте в часописі «Термінал» №2 (848)

Автор  ГеннадІй РЯБЦЕВ, провідний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень, член Громадської ради при Антимонопольному комітеті України, доктор наук з державного управління, професор

Конкурентну політику будь-якої держави критикують чи не частіше за всі інші форми публічного втручання влади в приватні справи. Видатні економісти сучасності – від Фрідріха Хайєка до Алана Грінспена – називають світ антимонопольного регулювання «наївним», «нереалістичним» та «ірраціональним», а Мілтон Фрідман узагалі вважає, що конкурентне законодавство «приносить набагато більше шкоди, аніж користі» і «було б краще, якби ми його позбулися». Але якось не в’яжуться ці висловлювання з відомими словами англійського публіциста Томаса Джозефа Даннінга: «Коли є достатній прибуток, капітал сміливішає… За 300% прибутку відсутній такий злочин, скоїти який він би не ризикнув навіть під страхом шибениці».

Коли Україна стане державою з розвиненою ринковою економікою, вітчизняні економісти, як й Алан Грінспен, стверджуватимуть, що «вся система антимонопольного законодавства… – це безладна суміш економічної ірраціональності і невігластва… продукт наївних і, без сумніву, нереалістичних економічних теорій». Тоді український Президент напевно підпише «Акт економічної свободи», яким скасує надмірні обмеження в діяльності приватних компаній. Але все це буде можливим, якщо в країні жоден з учасників кожного ринку не диктуватиме правил купівлі й продажу, а ціни на них встановлюватиме не виробник, а Альфред Маршалл з його законом попиту й пропонування.

Чинне в Україні конкурентне законодавство, високу якість якого визнано в ЄС і США, надає Антимонопольному комітетові України (АМКУ) широкий спектр повноважень, спрямованих на підвищення ефективності національної економіки. На відміну від своїх колег за пострадянським простором, конкурентне відомство нашої країни є повноважним припиняти незаконні дії не лише бізнесу, але й органів виконавчої влади та оцінювати нормативно-правові акти з точки зору їх відповідності антимонопольному законодавству. Таким чином, АМКУ є потужним інструментом захисту економічної конкуренції, названого у Стратегії національної безпеки України «ключовою умовою нової якості економічного зростання».

Попри це, на ринках товарів і послуг в Україні спостерігаються численні випадки:

• установлення й підтримання завищених (монопольних) або занижених (грабіжницьке ціноутворення) цін;
• вилучення товарів з обігу і необґрунтованого скорочення виробництва товарів, що користуються попитом;
• створення перешкод для виходу на ринки;
• поширення неправдивих, неточних або перекручених відомостей, здатних заподіяти збитки або завдати шкоду;
• уведення споживача в оману щодо місця виготовлення, властивостей, якості та обсягів товару чи послуг, некоректного порівняння вироблених та/чи пропонованих товарів і послуг.

Проте й сама держава Україна часто необґрунтовано перешкоджає діяльності суб’єктів гос­подарювання:

• свідомо обмежуючи їхнє право на продаж тих чи інших товарів;
• даючи вказівки щодо першочергового постачання товарів визначеному колу покупців (зокрема населенню чи сільськогосподарським виробникам);
• установлюючи обмеження щодо вибору виробника споживачами (на кшталт «купуй українське в українців»);
• необґрунтовано звужуючи доступ до участі в аукціонах і тендерах, створюючи окремим учасникам ринку переважні умови участі в них.

Таке втручання, звісно, не сприяє досягненню декларованих державою цілей конкурентної політики.

Натепер, доводячи факти порушення законодавства про економічну конкуренцію, АМКУ забезпечує суттєві надходження до бюджету. Лише в минулому році економічний ефект, досягнутий унаслідок припинення порушень органами комітету (розрахований за методикою ОЕСР), перевищив 1,5 млрд грн.

Однак з 2003 р. держава отримала чи не десяту частину коштів, що їй мали б належати. Почасти це пояснюється тим, що рішення комітету щодо резонансних справ зазвичай оскаржують у судах. Це дозволяє відповідачам до завершення розгляду припиняти і виплати, і дію рішень АМКУ про припинення антиконкурентних дій. Побачивши можливість затягнути розслідування та/чи відтермінувати покарання, багато суб’єктів господарювання оскаржують будь-які вимоги комітету (навіть запити про надання інформації), користуючись тим, що українська Феміда розбирає апеляції роками. При цьому навіть виграна АМКУ справа не гарантує перерахування коштів до бюджету. Поки комітет звертається до суду за ухвалою, передає її Державній виконавчій службі та чекає її дій, оштрафована компанія нерідко встигає передати всю свою власність іншим юридичним особам, оголосивши себе банкрутом. Цього можна було б уникнути, якби відповідач надавав суду заставу в розмірі штрафу, а дія розпоряджень АМКУ не припинялася. Не зайвим було б також зобов’язати суб’єктів господарювання повертати на попередній рівень ціни на товари й послуги відразу після відкриття справи, як це практикують, наприклад, у Німеччині.

Ринкова економіка має серйозний недолік – через свою відкритість вона є незахищеною від змов. Тому і споживачі, і держава можуть втратити значні кошти. Не дивно, що в більшості розвинених країн за порушення конкурентного законодавства передбачено суворе покарання. До прикладу, в США на термін від трьох до восьми років щорічно засуджують десятки топ-менеджерів за підписання картельних угод та/чи слідування ним. Тоді як посадові особи в Україні не несуть жодної (навіть адміністративної) відповідальності за перешкоджання АМКУ в проведенні розслідувань. Максимальний штраф за ухиляння від виконання рішень комітету та відмову в наданні потрібної (або надання неповної чи неточної) інформації становить 119 грн (сім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; стаття 166-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Притому що перспектива навіть незначного особистого покарання і пов’язаного з ним розголосу може бути достатньою, щоб утримати посадовця від правопорушення. Кримінальна ж відповідальність для фізичної особи настає лише тоді, якщо її змусили взяти участь в узгоджених діях насильно або шляхом заподіяння матеріальної шкоди (чи загрози їхнього застосування). На практиці топ-менеджери порушують законодавство свідомо, оскільки можуть одержати набагато більшу особисту вигоду від вчинення протиправних дій порівняно з негативними наслідками, що можуть настати після накладення штрафів на керовані ними суб’єкти господарювання. До того ж, як свідчить і український, і світовий досвід, домовленостей про узгодження цін, розподіл ринку чи обсягів виробництва досягають під час неофіційних зустрічей і документально не фіксують. Для припинення таких порушень необхідні методи й засоби розслідування, якими АМКУ не має права користуватися.

До всього іншого, на конкурентне відомство країни покладені численні функції, не властиві аналогічним європейським структурам. Репутація АМКУ як одного з найбільш ефективних органів державної влади в Україні зіграла з ним злий жарт, призвівши до появи додаткових обов’язків, зокрема у сфері державних закупівель (без істотного розширення штату й збільшення бюджетного фінансування). Зросло й непряме навантаження на комітет, оскільки достатньо ефективним українським законодавством про захист економічної конкуренції користуються інші органи влади, як і громадяни, що звертаються до суду в обхід АМКУ.

Від АМКУ повсякчас і на вищому рівні вимагають зниження цін на інфраструктурні товари (бензин, газ, електроенергію, продукти харчування), хоч їхнє регулювання не є його функцією. Більше того, ціни на переважну більшість товарів і послуг в Україні є вільними і жодний орган державної влади не має права встановлювати їхні фіксовані чи інтервальні значення (стаття 190 Господарського кодексу України). Антимонопольний комітет має право втручатись у процеси ринкового ціноутворення лише в разі виявлення зловживання монопольним становищем чи узгоджених дій суб’єктів господарювання (учасників одного ринку, продавця й посередника, гуртового й роздрібного продавців), спрямованих на встановлення чи підтримання цін, що неможливо встановити за наявності значної конкуренції.

Одним із наслідків згаданих проблем управління є їхнє «дроблення». Показовим у цьому плані є набагато більша (ніж у державах-членах ЄС) кількість справ, що розглядає АМКУ. При цьому декілька його територіальних відділень здатні не лише відкрити однакові справи щодо тих самих суб’єктів гос­подарювання одночасно, але й оцінити їхні дії по-різному. Водночас поза увагою АМКУ залишилися загальні тенденції розвитку основних товарних ринків як на регіональному, так і загальнодержавному рівнях.

На жаль, іноді ця «сліпота» конкурентного відомства України є штучною та має ознаки «захоплення регулятора» (regulatory capture), тобто ситуації, коли орган влади, що в той чи інший спосіб може впливати на діяльність суб’єктів господарювання, підлаштовується під їхні інтереси. Як наслідок, такий орган:

• починає дотримуватися комерційних та інших приватних інтересів, які переважають на тому чи іншому ринку, сприяючи певному зростанню доходів окремих суб’єктів господарювання;
• нехтує інтересами споживачів і суспільства в цілому;
• сприяє в тому числі утворенню картелів, обмежує конкуренцію;
• захищає окремих учасників ринку від конкурентів, зокрема шляхом вибіркового застосування санкцій чи перевірок діяльності;
• створює чи збільшує бар’єри для входу на регульовані ринки, у тому числі шляхом ускладнення дозвільних процедур чи невмотивованого проведення розслідувань проти окремих суб’єктів господарювання.

Одним із чинників, що сприяє цьому процесу, є несумірність зарплат керівників суб’єктів господарювання, що домінують на тому чи іншому ринку, і працівників АМКУ (рівень яких є мінімальним серед інших органів виконавчої влади).

Як приклад дивної «сліпоти» АМКУ до фактів очевидного порушення конкурентного законодавства можна навести факти одночасного, на однакову величину і без об’єктивних причин підвищення цін на всі види нафтопродуктів 11, 22, 27 квітня і 17 травня 2016 р. на 1 625 заправках, що належать 18 суб’єктам господарювання, формально не пов’язаних між собою відносинами контролю. Хоча вказані дії за всіма ознаками відповідали визначенню «свідомої паралельної поведінки», АМКУ ніяк на них не відреагував.

Під час економічних і політичних криз 2008-2011 і 2014-2016 рр. рівень конкуренції на вітчизняних ринках товарів і послуг знизився. Особливостями цього періоду стали:

• втручання влади в усі ринкові процеси, пов’язані з отриманням прибутку;
• скорочення внутрішнього виробництва;
• істотне подорожчання товарів і послуг, передусім інфраструктурних;
• забезпечуваний лише маркетинговою політикою суб’єктів господарювання рівень якості продукції;
• низька прибутковість бізнесу, насамперед малого й середнього;
• агресивна маркетингова політика суб’єктів господарювання й «війни» за споживача;
• загострення недобросовісної конкуренції, зокрема ціною та якістю;
• значна волатильність ринків і нездатність органів державної влади відстежувати й прогнозувати зміни, що відбуваються на них;
• неефективність звичних для бізнесу «правил гри»;
• готовність суб’єктів господарювання приймати швидкі та інтуїтивно непрогнозовані рішення.

Натепер товарні ринки в Україні швидко укрупнюються, хоча у світовій економіці, навпаки, відбувається швидкий розвиток сфери малого, сімейного бізнесу. З урахуванням цих обставин необхідно прийняття принципових рішень про зміну структури бізнесу, організаційне відокремлення компаній, що діють на регіональних і місцевих ринках переробки сировини, транспортування, зберігання й реалізації продукції. Слід усувати або зменшувати економічні та адміністративні бар’єри виходу на ці ринки нових незалежних гравців, тоді як розвитку конкуренції на них перешкоджає нестача сучасних потужностей і логістичної інфраструктури, недоступність банківського кредитування, заплутаність, клаптиковість і громіздкість земельного та природоохоронного законодавства. Важливо гарантувати недискримінаційні умови доступу до послуг природних монополій (залізничного й трубопровідного транспорту, електричних, газових і теплових мереж), послуг із перевалки (ринок яких майже монополізований) та зберігання продукції на регіональних і локальних ринках, а також прямих продажів із виробничих підприємств. Варто так змінити систему оподаткування, щоб вона виконувала не лише фіскальну функцію, але й сприяла розвиткові конкуренції. Необхідно підвищувати відповідальність влади перед учасниками ринку і трейдерів – перед державою. Адже несплату податків у повному обсязі теж можна розглядати як порушення антимонопольного законодавства, оскільки ці компанії завдяки такій діяльності отримують вагомі конкурентні переваги.

Існує ще одна проблема – закритості, непрозорості суб’єктів господарювання, насамперед тих, у кого не відокремлені ви­добу­ток і переробка, виробництво і збут. Посередницька ланка при цьому залишається напівкримінальною, хоча її діяльність відіграє чи не визначальну роль під час постачання будь-якої продукції. Трейдери прекрасно знають «посередників» і добре розуміють, скільки вони заробляють. Саме їхні кошти йдуть у партійні каси, на хабарі та «відкати», на те, що на словах засуджується, але, як і раніше, існує.

Одним із механізмів створення реального ринку в його «західному» розумінні є роз­виток організованої, в тому числі біржової, торгівлі. Тоді він самотужки, без вказівок і підганянь з боку держави (але за обов’язкового збереження нагляду з її боку) рухатиметься до прозорої системи ціноутворення, побудованої на ринкових котируваннях, що формуються й реалізуються як на організованих торгових майданчиках (зокрема електронних), так на підставі прямих контрактів. Варто формувати внутрішні (а не бездумно копіювати зовнішні, як ми звикли) цінові індикатори, що відображають реальний баланс попиту й пропонування, а також очікування щодо його майбутніх змін.

Щоб не допустити системних порушень законодавства про економічну конкуренцію в майбутньому, слід не закручувати гайки, а формувати зрозумілі, відкриті, доступні, прозорі, конкурентні ринки, переорієнтувати роботу АМКУ:

• на економетричне, а не лише юридичне обґрунтування власних дій;
• дієве використання можливостей якісного інформаційно-аналітичного забезпечення;
• налагодження горизонтальної та вертикальної взаємодії підрозділів комітету;
• формування  в Україні єдиних методологічних підходів до оцінювання дій суб’єктів господарювання.
• З цією метою варто актуалізувати моделі ринків, які застосовуються в АМКУ, для чого:
• установити основні групи суб’єктів господарювання – учасників ринків і відносини контролю між ними;
• уточнити товарні межі ринків, зокрема з урахуванням споживчих характеристик реалізованих на них товарів;
• уточнити географічні межі ринків з урахуванням впливу на них як попиту, так і пропонування;
• визначити механізми взаємозв’язку між суміжними ринками;
• розробити відповідну сучасним умовам модель ціноутворення;
• створити алгоритм збору, зберігання і використання інформації про функціонування ринків і діяльності на них органів АМКУ;
• активніше застосовувати методи економічного, економетричного аналізу при встановленні порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

. . . 

Повну версію статті читайте у часописі TerminaL.

З питань передплати або придбання номеру (електронна, друкована форма) звертайтесь за телефоном (+38 044) 263-68-39 або по email: terminal.psychea@gmail.com