Попит на літій, кобальт, мідь, нікель та інші критичні мінерали швидко зростає разом із розвитком відновлюваної енергетики, електромобілів, акумуляторів і мережевої інфраструктури. Але саме видобуток цих ресурсів дедалі частіше створює ризик повторення старої сировинної моделі: багаті країни отримують технологічний виграш, а країни видобутку — виснаження води, токсичне забруднення, тиск на сільське господарство та соціальні втрати.

Критичні мінерали: нова основа енергетики з ризиками старої сировинної економіки

Глобальний енергетичний перехід дедалі більше залежить не лише від сонячних панелей, вітрових турбін чи електромобілів, а й від сировини, без якої ці технології неможливо виробляти. Йдеться про критичні мінерали — ресурси, які вважаються необхідними для економіки, оборони, охорони здоров’я, електроніки та сучасної енергетики.

До таких ресурсів належать:

• мідь, літій, нікель і кобальт — ключові матеріали для акумуляторів, електродвигунів та електричних мереж;
• графіт, рідкісноземельні елементи, алюміній, марганець, кремній і срібло — компоненти для сонячних панелей, напівпровідників, вітрових турбін і систем передавання електроенергії;
• паладій та алюміній — приклади мінералів, доступ до яких у частині випадків може забезпечуватися зі стабільних наземних запасів.

Головна проблема полягає в тому, що видобуток критичних мінералів зосереджений у невеликій кількості ресурсних країн. Саме тому території цих держав у найближчі десятиліття можуть різко змінитися під тиском нових шахт, кар’єрів, переробних потужностей і транспортної інфраструктури.

Попит зростає швидше, ніж здатність ринку безпечно нарощувати видобуток

Очікується, що попит на критичні мінерали може більш ніж подвоїтися до 2030 року та зрости вчетверо до 2050 року. Такий темп пояснюється розширенням виробництва відновлюваної енергетики, електромобілів, акумуляторів і технологій для передавання електроенергії.

Водночас наявні запаси окремих ресурсів не гарантують спокійного проходження цього періоду. Існуючих запасів міді, нікелю та кобальту, ймовірно, буде недостатньо для покриття майбутнього попиту. Це означає необхідність нової геологорозвідки та запуску нових видобувних проєктів.

Але гірничодобувна галузь не здатна миттєво відповісти на попит. За наведеними даними, середній строк розвитку нового видобувного проєкту — від відкриття родовища до першого виробництва — становить 15,5 року. Для енергетичного переходу це критично довгий цикл: політичні рішення й технологічний попит рухаються значно швидше, ніж реальний запуск шахт і кар’єрів.

Ризик морського дна: швидкий доступ до ресурсів без міжнародних правил

Брак легкодоступних критичних мінералів уже підштовхує уряди до більш рішучих дій. У матеріалі окремо згадується, що адміністрація президента США Дональда Трампа обговорює можливість запуску глибоководного видобутку.

Це один із найризикованіших напрямів, оскільки міжнародних правил або узгоджених інструкцій щодо того, як видобувати мінерали з морського дна «безпечно», досі немає. Односторонні дії окремих держав можуть зруйнувати міжнародний консенсус і прискорити екологічну деградацію морських екосистем.

UNU-INWEH: електромобілі знижують викиди на Заході, але витрати несуть громади Африки та Латинської Америки

Окремий блок ризиків показує звіт водного аналітичного центру ООН — United Nations University Institute for Water, Environment and Health, або UNU-INWEH. У документі йдеться, що зростання попиту на літій, кобальт і нікель, які використовуються в акумуляторах і мікрочипах, призводить до виснаження водних ресурсів, руйнування сільського господарства та впливу токсичних важких металів на місцеві громади.

Суть проблеми в тому, що переваги «чистих» технологій часто проявляються в країнах-споживачах, тоді як екологічна та соціальна ціна концентрується у країнах видобутку.

«Критичні мінерали швидко стають нафтою XXI століття. Те, що ми продаємо як рішення для сталого розвитку, активно шкодить людям в інших частинах світу. Як тоді ми можемо називати цей перехід зеленим або чистим?» — Каве Мадані, директор UNU-INWEH.

Цей висновок важливий для всієї енергетичної політики. Якщо зелена енергетика спирається на сировину, видобуту з масштабним забрудненням води, руйнуванням аграрних територій і соціальними втратами, тоді сам термін «чиста енергетика» потребує значно жорсткішої перевірки.

ДР Конго: кобальт, забруднені річки та відсутність доступу до води

Найгостріший приклад — Демократична Республіка Конго, один із головних світових виробників кобальту. У південно-східному гірничому поясі провінції Луалаба видобуток призвів до масштабного забруднення річок, які використовуються для пиття, рибальства та зрошення.

Соціальний вимір проблеми не менш серйозний:

• жінки, які працюють у секторі, повідомляли про проблеми з репродуктивним здоров’ям;
• попри зростання ролі гірничодобувного сектору в економіці, у 2024 році близько 64% населення ДР Конго все ще не мали базового доступу до води;
• видобуток кобальту створює парадокс: країна забезпечує сировину для глобальної технологічної модернізації, але значна частина її населення залишається без базової інфраструктури.

Ще один показник масштабу проблеми — виробництво рідкісноземельних елементів. У 2024 році воно створило близько 700 млн тонн відходів. Це не побічна деталь, а центральне питання для майбутньої моделі енергетичного переходу.

Території корінних народів не мають стати новою жертвою енергетичного переходу

У квітні на першій світовій конференції, присвяченій відмові від викопного палива, делегати наголосили: енергетичний перехід не можна використовувати як нове виправдання для пограбування територій корінних народів.

Лідери корінних народів підкреслили, що розгортання відновлюваної енергетики не повинно відбуватися за рахунок добре захищених природних територій. Це означає, що енергетичний перехід має оцінюватися не лише за обсягами встановлених потужностей чи кількістю електромобілів, а й за якістю регулювання, участю місцевих громад і справедливим розподілом вигод.

ООН пропонує три принципи: права людини, довкілля та справедливість

У червні 2025 року Організація Об’єднаних Націй опублікувала рекомендації щодо того, як критичні мінерали енергетичного переходу мають видобуватися та використовуватися. Мета — не зупинити розвиток чистої енергетики, а не допустити, щоб вона повторила практики сировинної експлуатації, характерні для старої нафтогазової моделі.

Документ ООН базується на трьох принципах:

• права людини мають бути центральними під час розвитку нових проєктів;
• довкілля та планетарна цілісність мають бути гарантовані, а не відкладені на другий план заради швидкого видобутку;
• справедливість і рівність мають діяти по всьому ланцюгу — від видобутку до переробки, експорту та кінцевого використання технологій.

UNCTAD: шанс для країн видобутку — не експортувати сировину, а створювати додану вартість

Агентство ООН з торгівлі та розвитку — UNCTAD — наголошує, що нові видобувні проєкти можуть стати великою можливістю для розвитку кількох країн. Але ця можливість реалізується лише тоді, коли держави не обмежуються експортом сирих мінералів.

Найважливіший напрям — перехід від продажу сировини до локальної переробки та створення доданої вартості. Приклад ДР Конго показує масштаб потенційного ефекту: місцева переробка кобальту у 2022 році майже потроїла експортну вартість — із 167 млн доларів до 6 млрд доларів.

Це означає, що країни видобутку мають боротися не лише за ренту від шахт, а й за місце у промисловому ланцюгу. Для цього урядам потрібні змістовні угоди з приватними компаніями, які передбачають значну участь держави, розвиток місцевої переробки, контроль за довкіллям і реальні вигоди для громад.

Головний висновок для енергетичного ринку

Критичні мінерали стають стратегічною сировиною нової енергетики так само, як нафта була стратегічною сировиною індустріальної економіки. Але якщо їхній видобуток розвиватиметься без жорстких правил, прозорих угод, екологічного контролю та захисту місцевих громад, «зелений» перехід ризикує отримати стару сировинну тінь.

Для урядів це означає складний баланс:

• забезпечити стабільні ланцюги постачання критичних мінералів;
• не допустити екологічної деградації у країнах видобутку;
• захистити права людини та території корінних народів;
• створити умови, за яких країни-експортери отримуватимуть не лише шкоду й відходи, а й переробку, доходи та економічний розвиток.

Енергетичний перехід не може вважатися чистим лише тому, що кінцевий продукт зменшує викиди. Він буде справді чистим лише тоді, коли весь ланцюг — від шахти до батареї, від кар’єру до електромобіля, від родовища до мережі — відповідатиме тим самим вимогам, які світ декларує для майбутньої енергетики.

Джерело: Terminal.

За матеріалами: OilPrice.com.

::contentReference[oaicite:0]{index=0}

Африка стикається з критичною необхідністю швидкого нарощування енергетичних потужностей: близько 600 млн людей не мають доступу до електроенергії, а попит стрімко зростає. Попри значний потенціал відновлюваної енергетики, ключовою перепоною залишається нестача фінансування, що блокує реалізацію навіть економічно доцільних проєктів.

Енергетичний дефіцит Африки: масштаби проблеми та ризики

Африка залишається найбільш енергетично недорозвиненим регіоном світу, що створює системні ризики для економічного розвитку та соціальної стабільності.

Ключові параметри енергетичного розриву

• Близько 600 млн осіб не мають доступу до електроенергії
• Подвоєння населення до 2050 року, з концентрацією у країнах Африки на південь від Сахари
• Очікується, що це буде 25% світового населення
• Потреба у 10-кратному збільшенні генерації електроенергії до 2065 року

Ці фактори формують структурний тиск на енергосистему, який без швидких рішень може призвести до поглиблення енергетичної бідності.

Інфраструктурний дефіцит як системна проблема

• Недостатній розвиток енергомереж і логістичної інфраструктури
• Відсутність достатніх інвестицій у ланцюги постачання енергії
• Затримки реалізації проєктів через брак фінансування

«Африка повинна трансформувати інвестиційний інтерес у фінансово життєздатні проєкти, інакше ризикує поглибити енергетичну бідність та втратити економічний потенціал» — S&P Global

Нереалізований потенціал чистої енергетики

• Африка має 60% світового потенціалу сонячної енергетики
• Водночас забезпечує лише 1% встановлених сонячних потужностей
• Міжнародні зобов’язання щодо фінансування у $100 млрд на рік для декарбонізації не були повністю виконані

Це свідчить про розрив між потенціалом і фактичною реалізацією, що напряму пов’язано з фінансовими та інституційними обмеженнями.

Фінансування як ключовий бар’єр розвитку

• Більшість проєктів зупиняється на стадії техніко-економічного обґрунтування
• Обмежений доступ до капіталу дозволяє реалізовувати лише найбільш прибуткові проєкти
• Соціально важливі, але менш рентабельні ініціативи залишаються поза фінансуванням

Це створює дисбаланс між економічною доцільністю та соціальними потребами.

Геополітичний фактор: роль Китаю

• У 2020–2024 роках китайські компанії брали участь у 84 енергетичних проєктах
• Сукупна потужність — понад 32 ГВт
• Це еквівалентно забезпеченню електроенергією 135 млн міських домогосподарств або понад 500 млн сільських

Водночас така співпраця створює ризики втрати енергетичного суверенітету, оскільки інфраструктура може працювати в інтересах зовнішніх гравців.

Політичні рішення та їх наслідки

• Окремі країни, як-от Зімбабве, намагаються обмежити експорт ресурсів (наприклад, літію)
• Різкі зміни політики призводять до хаотичного видобутку та нелегальної діяльності
• Висока залежність від зовнішніх інвесторів обмежує ефективність таких заходів

Висновки та системні наслідки

Можливі зміни на ринку нафти й нафтопродуктів

• Диверсифікація джерел енергії є критично необхідною через залежність від зовнішнього фінансування
• Низький рівень розвитку інфраструктури підвищує ризики логістичної нестабільності
• Відсутність достатніх інвестицій ускладнює формування стратегічних резервів

Захист критичної інфраструктури

• Слабка інституційна спроможність обмежує ефективність управління енергосистемами
• Потреба у інвестиціях в інфраструктуру залишається ключовою умовою стабільності
• Недостатній розвиток фінансових ринків ускладнює страхування ризиків

Зміни у ціноутворенні

• Обмежений доступ до капіталу формує високу вартість енергетичних проєктів
• Нерівномірний розвиток сектору знижує рівень конкуренції
• Ці фактори можуть призвести до зростання кінцевих цін на енергію для споживачів

Джерело: Terminal

За матеріалами: OilPrice

Стрімке зростання штучного інтелекту вже сьогодні споживає близько 1,5% світової електроенергії і до 2030 року може подвоїти ці потреби — до рівня споживання всієї Японії. Технологічні гіганти інвестують у ядерний синтез як потенційно безмежне джерело чистої енергії. Галузь стрімко приватизується, а компактні реактори нового покоління можуть змінити архітектуру глобальної енергосистеми.

Енергетична революція під тиском ШІ

ШІ створює безпрецедентний попит на електроенергію

Бурхливий розвиток великих мовних моделей та центрів обробки даних формує новий енергетичний виклик:

• 1,5% світового енергоспоживання вже припадає на великі мовні моделі — за даними Міжнародного енергетичного агентства.
• До кінця десятиліття галузь подвоїть свої енергетичні потреби.
• Обсяг споживання ШІ зрівняється з енергоспоживанням Японії — однієї з найбільших економік світу.

Інакше кажучи, цифрова економіка перетворюється на повноцінного гравця глобального енергоринку.

Позиція технологічних лідерів

Серед головних адвокатів нової енергетики — Сем Альтман та Білл Гейтс. Вони переконані: без прориву в генерації енергії сектор просто зупиниться.

«Неможливо досягти цього без прориву. Саме це мотивує нас інвестувати більше в ядерний синтез» — Сем Альтман, Всесвітній економічний форум у Давосі, 2024 рік.

Фактично йдеться про те, що традиційна генерація — газ, вугілля, навіть атомна енергетика поділу — не здатні забезпечити майбутні потреби цифрової економіки без різкого зростання викидів або ризиків.

Чому саме ядерний синтез

Ядерний синтез — це процес злиття атомних ядер, подібний до того, що відбувається на Сонці. На відміну від ядерного поділу, він:

• потенційно забезпечує практично необмежене джерело енергії;
• не створює небезпечних радіоактивних відходів у масштабах традиційної атомної енергетики;
• розглядається як «срібна куля» для вирішення проблеми енергетичної безпеки ШІ.

Попри понад століття досліджень, досягти стабільного комерційного синтезу досі не вдалося. Водночас останні роки демонструють якісний стрибок.

Приватизація та нова архітектура ринку

Раніше експерименти з синтезом були доступні лише найбагатшим державам. Найбільший у світі проєкт ITER:

• відстає від графіка на роки;
• перевищив бюджет приблизно на 5 млрд євро.

Тепер ситуація змінюється:

• галузь активно приватизується;
• з’являється хвиля гнучких стартапів;
• до фінансування долучається навіть Уолл-стріт.

Це сигнал про перерозподіл впливу в енергетиці — від державних мегапроєктів до компактних комерційних рішень.

Компактні реактори та дата-центри

Нові надпотужні магніти дозволяють створювати менші реактори. Це принципово важливо, адже:

• дата-центри дедалі більше децентралізуються;
• енергетичні «гарячі точки» виникають у сільських регіонах без розвиненої інфраструктури;
• локальні джерела генерації можуть зменшити навантаження на мережі передачі.

Світові електромережі вже працюють на межі можливостей. Масштабування ШІ створює ризики перебоїв, а отже — і економічних втрат.

«Це вже не лише інженерні проблеми. Це політичні, економічні й навіть військові питання. Один збій може зупинити сервіси ШІ, промислові зони чи оборонні системи» — Utility Dive.

Що це означає для глобальної енергетики

Ситуація демонструє кілька стратегічних тенденцій:

• Енергетика стає критичним фактором конкурентоспроможності ІТ-сектору.
• Приватний капітал пришвидшує технологічні прориви.
• Генерація та споживання дедалі більше локалізуються.
• Інфраструктура передачі потребує масштабних інвестицій.

Фактично ШІ перетворюється на каталізатор нової енергетичної революції.

Джерело: Terminal
За матеріалами: Oilprice.com

Латинська Америка вже сьогодні отримує близько 70% електроенергії з відновлюваних джерел, володіє критично важливими мінералами та має відносно низьку залежність від викопного палива. Водночас регіон застряг у стагнації енергетичного переходу: за даними Світового економічного форуму, за останнє десятиліття готовність до переходу майже не зросла через недофінансовану інфраструктуру, розриви в інноваціях та інвестиціях, слабкі політики й зростаючу зовнішню залежність, насамперед від Китаю, а також через вибухове зростання ринку дата-центрів, що додатково тисне на старі мережі.

Енергетичний перехід Латинської Америки між потенціалом та ризиками до 2030 року

1. Стартові умови: чому Латинська Америка — природний кандидат на роль «чистого енергетичного хабу»

За оцінками Світового економічного форуму у «Energy Transition Readiness: Latin America and the Caribbean», регіон має одні з найсприятливіших структурних умов у світі для чистого енергетичного переходу:

• Відновлювані ресурси (гідроенергетика, сонце, вітер) — результатом є те, що близько 70% електроенергії вже генерується з відновлюваних джерел.
• Критичні мінерали, необхідні для енергетичного переходу (зокрема для виробництва обладнання ВДЕ та електрифікації).
• Відносно низька залежність від викопного палива у структурі енергосистем.

Попри такий набір переваг, готовність до переходу за останні 10 років фактично застигла на місці. Інші регіони, що розвиваються, демонструють значно швидший прогрес, тоді як Латинська Америка та Карибський регіон, за висновками доповіді, «стагнують» за ключовими показниками готовності.

«Хоча регіон має одні з найсприятливіших структурних умов у світі – абундантні відновлювані ресурси, багатство критичними мінералами та відносно низьку залежність від викопного палива – прогрес у готовності до переходу не встигає за цими можливостями», — зазначається у білому папері Світового економічного форуму.

2. Інфраструктурні «вузькі місця»: старі мережі, високі втрати і обмежена інтеграція ВДЕ

Ключовий гальмівний фактор — хронічне недоінвестування в інфраструктуру, насамперед в електромережі.

• Електромережі регіону «недостатні та не відповідають» зростаючим і швидко змінюваним потребам у енергії.
• Втрати енергії при передачі та розподілі перевищують світовий середній рівень:
  • Латинська Америка: 13,5%;
  • глобальний середній показник: 10,2%.
• Старіння мереж та обмежені міждержавні інтерконектори стримують інтеграцію додаткових обсягів відновлюваної генерації.

Висновок: навіть за наявності потужного портфеля ВДЕ, без модернізації мереж регіон не зможе ані збільшити частку відновлюваної енергії, ані забезпечити надійність постачання в умовах зростаючого попиту.

«Старіючі мережі та обмежені міжз’єднання обмежують інтеграцію відновлюваних джерел», — констатує Світовий економічний форум.

3. Фінансово-інноваційний вакуум

Ще одна ланка у ланцюгу проблем — недостатні інвестиції в інновації й людський капітал.

• Усі 33 країни регіону разом забезпечили лише 4% світового капіталу енергетичного переходу у 2025 році.
• У грошовому вимірі це становить 70 млрд доларів США.
• За оцінками, до 2030 року регіону потрібно інвестувати щонайменше 150 млрд доларів США щороку, щоб досягти належного рівня готовності до переходу.

Таким чином, щорічний інвестиційний розрив сягає приблизно 80 млрд доларів США (150–70 млрд). Цей дефіцит капіталу безпосередньо

• гальмує розвиток досліджень і розробок у сфері чистої енергетики;
• обмежує формування кваліфікованої робочої сили для енергетичного переходу;
• знижує конкурентоздатність регіону на глобальному ринку технологій ВДЕ.

«Структурні виклики – від інфраструктурних вузьких місць до фрагментованих політик, обмежених інновацій та слабкого фінансування – окреслюють критичні напрямки, де цілеспрямовані реформи й інвестиції здатні розкрити повний потенціал регіону», — підкреслюється у доповіді Світового економічного форуму.

4. Зовнішні впливи: домінування Китаю в технологіях та торгівлі

Паралельно з внутрішніми структурними проблемами, регіон стикається зі зростаючою зовнішньою залежністю, насамперед від Китаю.

• Близько 90% усіх встановлених у Латинській Америці вітрових і сонячних технологій виробляються китайськими компаніями.
• Китай уклав двосторонні торговельні угоди з:
  • Чилі,
  • Коста-Рикою,
  • Еквадором,
  • Нікарагуа,
  • Перу.
• Ініціатива Belt and Road (Один пояс, один шлях) профінансувала інфраструктурні проєкти в 21 країні Латинської Америки починаючи з 2013 року.

Такі тенденції мають подвійний ефект:

• Позитив: прискорення розвитку інфраструктурних проєктів та розгортання ВДЕ завдяки доступу до капіталу й технологій.
• Ризики:
  • економічна вразливість через концентрацію постачання обладнання й фінансів у руках одного зовнішнього партнера;
  • геополітичні ризики, оскільки зростає залежність від політики і пріоритетів однієї країни.

Додатковий системний виклик — «подвійна енергетична залежність» багатьох країн регіону: вони одночасно експортують і імпортують викопне паливо, що

• підсилює їхню чутливість до цінової волатильності як на стороні експорту, так і імпорту;
• ускладнює планування довгострокової політики енергетичної безпеки.

5. Бум дата-центрів: цифрова економіка як новий споживач енергії та джерело ризиків

На тлі глобального буму штучного інтелекту Латинська Америка швидко перетворюється на вузловий регіон для будівництва дата-центрів іноземними компаніями.

• Ринок дата-центрів у Латинській Америці, за прогнозами, подвоїть свою вартість до кінця десятиліття.
• Лідери зростання:
  • Бразилія,
  • Мексика,
  • Чилі.
• Нові центри тяжіння для інвестицій:
  • Колумбія,
  • Перу,
  • Коста-Рика,
  • Панама.

Цей тренд створює асиметричну вигоду для США та їхніх союзників:

• вони можуть створювати власні ланцюги постачання, наближаючи цифрову інфраструктуру до своїх ринків;
• водночас переносять найбільш ресурсомісткі, енерговитратні чи екологічно чутливі процеси за межі своєї території, а з ними й навантаження на мережі та суспільне невдоволення, пов’язані з будівництвом і експлуатацією дата-центрів.

Для Латинської Америки це означає, що:

• навантаження на й без того ослаблені електромережі зростатиме,
• ризики аварійних відключень та масштабних перебоїв у постачанні електроенергії посилюються,
• з’являється новий вимір енергетичної безпеки, пов’язаний із безперервною роботою критичної цифрової інфраструктури.

Таким чином, цифрова трансформація без паралельного зміцнення мереж і прискорення енергетичного переходу може стати джерелом системних криз — від віялових відключень до посилення залежності від імпортованих енергоносіїв.

6. Чотири напрямки дій за версією Світового економічного форуму

Щоб уникнути сценарію «високий потенціал — низька готовність — зростаючі ризики», Світовий економічний форум пропонує комплексний підхід, заснований на чотирьох ключових стовпах дій:

• Посилення політичних рамок
  • узгодження й стабілізація політик у сфері енергетики та клімату,
  • створення передбачуваного середовища для довгострокових інвестицій.
• Поглиблення регіональної інтеграції
  • розвиток міждержавних інтерконекторів,
  • посилення координації між країнами у питаннях торгівлі енергією та інфраструктурних проєктів.
• Масштабування фінансових партнерств
  • залучення додаткових джерел капіталу для скорочення інвестиційного розриву між нинішніми 70 млрд доларів США і необхідними 150 млрд доларів США на рік до 2030 року,
  • диверсифікація фінансування, щоб зменшити надмірну залежність від одного зовнішнього партнера.
• Інвестиції в інновації та навички
  • розвиток локальних НДДКР-центрів у сфері чистої енергетики,
  • формування кваліфікованої робочої сили для проєктів ВДЕ, модернізації мереж та цифрової енергетичної інфраструктури.

Саме поєднання цих чотирьох стовпів із наявним природним і ресурсним потенціалом, за логікою Світового економічного форуму, може перетворити Латинську Америку з «регіону можливостей» на реальний глобальний центр чистої енергетики, здатний забезпечити стійку, справедливу й безпечну енергетичну систему.

У підсумку, Латинська Америка опинилася в точці, де поєднання високих можливостей і високих ризиків вимагає від урядів, бізнесу та міжнародних інституцій прискореного та скоординованого посилення чотирьох стовпів дій, окреслених Світовим економічним форумом. Без цього регіон ризикує залишитися «фактично зеленим за генерацією, але вразливим за інфраструктурою, фінансами й геополітикою» в умовах глобального зсуву до чистої енергетики та цифрової економіки.

Джерело: Terminal

За матеріалами: oilprice.com

Відсутність США на флагманському кліматичному саміті COP30 в Бразилії підкреслила відхід Вашингтона від лідерства у декарбонізації, тоді як Китай, нарощуючи масове та дешеве виробництво сонячних і вітрових технологій, закріплює свою домінуючу роль у глобальних ланцюгах постачання чистої енергетики. Завдяки падінню вартості «зелених» технологій саме країни Глобального Півдня — від Бразилії до Пакистану й Кенії — сьогодні демонструють найшвидші темпи переходу до сонячної генерації, часто випереджаючи Сполучені Штати за часткою сонця в енергобалансі.

Китай та чиста енергетика Глобального Півдня

• COP30 у Белені (Бразилія)
  • Відсутність високопоставлених представників США → символічний крок назад від кліматичного лідерства
  • Політичний сигнал: світ продовжує декарбонізацію без опори на Вашингтон
• Вакуум лідерства заповнює Китай
  • Масштабне виробництво сонячних панелей і вітрових турбін
  • +300 ГВт доданої вітро- та сонячної потужності від початку року
  • Потужність майже у 5 разів більша за всю відновлювану генерацію Великої Британії
• Глобальний Південь як новий драйвер «зеленої» хвилі
  • Швидке зростання в Південній Америці, Африці, Азії та на Близькому Сході
  • Бразилія, Чилі, Ель-Сальвадор, Марокко, Кенія, Намібія, Пакистан — серед лідерів
  • ≈63% ринків, що формуються в Африці, Азії та Латинській Америці, отримують із сонця більшу частку електроенергії, ніж США
• Економіка дешевого сонця
  • Обвал цін на вітрові та сонячні технології
  • Стимул до стрибкоподібного переходу — за роки, а не десятиліття
  • Китайські обсяги виробництва роблять перехід фінансово досяжним
• Геополітичні наслідки
  • Китай отримує майже повну домінацію в ланцюгах постачання чистої енергетики
  • Посилення впливу Пекіна на енергетичну політику країн, що розвиваються
  • Зірвані обіцянки кліматичного фінансування з боку інших країн залишають Китай ключовим «енергетичним рятівником» для багатьох економік

COP30 без США: символічний розрив із кліматичним лідерством

Щорічна кліматична конференція ООН розпочалася в Белені (Бразилія) з історичного прецеденту: Сполучені Штати не направили жодного високопоставленого представника на флагманський саміт COP30. Цей дипломатичний жест логічно продовжує політичну лінію адміністрації Дональда Трампа, яка раніше вивела країну з Паризької кліматичної угоди.

• США — найбільша економіка світу — фактично відійшли від активного просування чистої енергетики.
• Попри це, решта світу рухається «на повній швидкості» у напрямку декарбонізації та електрифікації.
• Відсутність Вашингтона створює політичний та технологічний вакуум у глобальному кліматичному управлінні.

Китайський лідер Сі Цзіньпін також не прибув на COP30, але це не зменшує присутності Пекіна. Його вплив виражається не в протокольних виступах, а в реальних технологіях та інвестиціях, які вже змінюють енергетику Латинської Америки та інших регіонів.

«Хоча лідер Китаю також не бере участі, COP продемонструє, яких успіхів досягла індустрія чистих технологій Пекіна в Латинській Америці… Бразилія обрала китайські електромобілі для перевезення учасників, що є сигналом: світ рухається далі, навіть без політичного та технологічного лідерства США»
— експерт у коментарі для Semafor

Китайський ривок: 300 ГВт за один рік і п’ятиразова перевага над Британією

На тлі американської паузи Китай перетворився на фактичного центру масового виробництва сонячних та вітрових технологій, що зміщує баланс сил у глобальній енергетиці.

• Від початку року Китай додав 300 ГВт сонячних і вітрових потужностей.
• Це майже у п’ять разів більше за всю сукупну відновлювану генерацію Великої Британії.
• Масштаби й дешевизна китайських панелей і турбін роблять Пекін головним постачальником чистої енергетики у світі.

Цей приріст вписується у ширший тренд: уперше в історії відновлювана генерація обігнала вугілля як найбільше джерело електроенергії у світі. Китай, завдяки своїм інвестиціям та виробничим лініям, став ключовим драйвером цього переломного моменту.

Глобальний Південь випереджає США за темпами «сонячного» переходу

Водночас історія нової «зеленої хвилі» — це не лише про Китай, Європу чи інші економічно потужні держави. У центрі сюжету опиняються країни, що розвиваються, для яких падіння цін на сонячну енергетику відкрило вікно можливостей для швидкого енергетичного стрибка.

• Південна Америка, Африка, Південно-Східна Азія та Близький Схід демонструють одні з найшвидших темпів зростання чистої енергетики у світі.
• Бразилія, Чилі, Ель-Сальвадор, Марокко, Кенія та Намібія випередили США за траєкторіями розвитку чистої енергетики.
• За даними Yale Environment 360, близько 63% ринків, що формуються в Африці, Азії та Латинській Америці, отримують із сонця більшу частку електроенергії, ніж Сполучені Штати.

Такий розподіл ролей змінює загальноприйняте уявлення, де саме мають відбуватися «найпросунутіші» енергетичні переходи. Традиційна картина, в якій основні інновації закріплені за Північною Америкою та Західною Європою, більше не відображає реальність.

«Деякі країни здійснюють приголомшливо швидкі енергетичні переходи, додаючи сонячні потужності такими темпами, що вони стають основним джерелом електроенергії протягом років, а не десятиліть» — CNN

Одним із яскравих прикладів такого стрибка називають Пакистан, який «практично за одну мить» став одним із найбільших нових споживачів сонячної енергетики у світі.

Революція масштабу: коли сонце зростає за роки, а не десятиліття

Феномен надшвидкого переходу до сонця та вітру базується на поєднанні двох факторів: різкого здешевлення технологій та китайського масового виробництва.

«Масштаби розгортання сонячної енергетики за такий короткий період, як зараз, ще ніколи й ніде раніше не спостерігалися»
— Ян Розенау, керівник енергетичної програми Інституту зміни довкілля Оксфордського університету

Ключова логіка, яку підтверджують експерти, полягає в тому, що саме Китай створив економічні умови для такого стрибка.

«Ми бачимо, як світ починає користатися вигодами від цього масштабу, що дає змогу економікам, які з’являються, справді скористатися можливістю та стрибнути в наступну енергетичну еру»
— Ларс Ніттер Хавро, керівник напрямку енергетичних макродосліджень Rystad Energy

• Зниження вартості панелей і турбін робить сонячну та вітрову енергію конкурентними навіть без масштабних субсидій.
• Країни Глобального Півдня отримують шанс обійти «вуглецеву» стадію розвитку енергетики й перейти одразу до чистих технологій.
• Цей перехід відбувається саме тому, що китайські виробничі потужності забезпечують дешеве та масове постачання обладнання.

Китай як «енергетичний хребет» декарбонізації та провал кліматичного фінансування

Масштаб і доступність китайського виробництва сформували майже повну домінацію Пекіна в глобальних ланцюгах постачання чистої енергетики та посилили його вплив на енергетичну політику країн, що розвиваються.

• Китай став «єдиною реалістичною опорою» для багатьох економік, які прагнуть декарбонізуватися.
• Інші механізми здешевлення енергетичного переходу — передусім обіцяне, але зірване кліматичне фінансування — виявилися масштабними провалами.
• У результаті саме доступ до китайських технологій визначає, чи залишатиметься декарбонізація економічно досяжною для значної частини світу.

Таким чином, нинішня архітектура глобальної енергетики виглядає так:

• США, попри економічну міць, відступають від ролі лідера в чистій енергетиці.
• Китай посідає місце ключового постачальника і технологічного «локомотива».
• Країни Глобального Півдня стають передовою лінією енергетичного переходу, спираючись на доступне китайське обладнання.

Висновки: переформатування енергетичної геополітики

Головна «інновація» нинішнього етапу енергетичного переходу полягає не лише в технологіях, а у перерозподілі ролей між центрами сили:

• Політичний сигнал COP30: світові процеси декарбонізації вже не залежать від участі США на найвищому рівні.
• Економічний факт: без китайського масового виробництва вітрових та сонячних технологій значна частина країн не могла б дозволити собі нинішні темпи переходу.
• Ринкова реальність: перевага Глобального Півдня в темпах впровадження сонячної генерації означає, що майбутня карта енергетичного впливу буде значно відрізнятися від звичної.

У сукупності ці фактори створюють ситуацію, коли дешеві китайські «зелені» технології, що масово постачаються на ринки, що розвиваються, не лише прискорюють глобальну декарбонізацію, а й формують нову геополітичну конфігурацію у сфері енергетики.

Джерело: Terminal

За матеріалами: Oilprice.com

Квебек почав поетапне збільшення вмісту етанолу у бензині, що має вплинути на ціни, роботу двигунів та постачання пального.

Попри екологічні цілі, обмежена виробнича потужність і потреба в імпорті ставлять під сумнів глобальну ефективність заходу.

Стратегія впровадження етанолу

• Поточний етап: Вміст етанолу у звичайному бензині почав зростати з цього тижня.
• Цілі уряду: До кінця 2026 року — 12% етанолу, до 2028 року — 14%, до 2030 року — 15%.
• Мета: Зниження викидів парникових газів та стимулювання чистих видів пального.
• Очікуваний ефект: Вартість пального може поступово зростати, особливо для старих автомобілів та невеликої техніки.

Вплив на споживачів та техніку

• Ціни на бензин: Довгостроково очікується підвищення вартості пального через більший вміст етанолу, хоча короткострокові зміни мінімальні.
• Автомобілі: Нові машини зазнають мінімальних змін, тоді як у власників старих автомобілів можуть з’явитися проблеми з роботою двигуна.
• Невелика техніка: Етанол може погіршувати роботу бензинових моторів при тривалому зберіганні через здатність поглинати воду. Важливо спорожняти баки наприкінці сезону.

Обмеження виробництва та імпорт

• Виробнича потужність Квебеку обмежена — лише один великий об’єкт у Вареннсі, інше постачання залежить від імпорту.
• Значна частина етанолу буде імпортована з інших провінцій та США.
• Це ставить під сумнів глобальну екологічну ефективність: внутрішні викиди зменшуються, але глобальний вплив обмежений.

«Імпортуючи етанол, ми просто переміщуємо наші викиди з Канади до США, де вирощується та переробляється більшість кукурудзи для виробництва етанолу», — Дан МакТіґ, президент Canadians for Affordable Energy.

Рекомендації для водіїв

• Не всі автомобілі створені для однакового вмісту етанолу; водіям радять дотримуватися інструкцій виробника.
• Після закінчення сезону слід спорожнювати баки невеликої техніки, щоб уникнути пошкоджень двигунів.

Висновки: Квебекська стратегія з підвищення вмісту етанолу відповідає екологічним цілям і стимулює використання чистого пального. Однак обмежена виробнича потужність та необхідність імпорту можуть призвести до підвищення цін та технічних проблем у споживачів. Глобальний екологічний ефект від таких заходів сумнівний через перенесення викидів до США. Водіям та власникам малої техніки варто уважно стежити за станом двигунів та дотримуватися інструкцій виробника.

Джерело: Terminal
За матеріалами: ctvnews.ca

У першому півріччі 2025 року збитки нафтопереробного та нафтохімічного секторів Китаю зросли на 8,3% порівняно з аналогічним періодом 2024 року. Причиною стали надлишкові виробничі потужності та цінові війни, що посилюють конкуренцію та зменшують прибутковість.

Цінові війни та надвиробництво в ключових секторах Китая потребують державного втручання для уникнення довготривалих збитків.

Виклики для галузі

• Збитки нафтопереробної галузі зросли більш ніж на 1,25 млрд доларів США (9 млрд юанів) у першому півріччі 2025 року порівняно з першим півріччям 2024 року.
• Сектор страждає від так званої «інволюції» — надмірної та саморуйнівної конкуренції за обмежені ресурси та можливості.
• Цінові війни охопили не лише нафтопереробку, а й інші галузі, включно зі сталеливарною промисловістю.

Причини падіння прибутковості

• Надлишкові потужності збігаються зі слабким внутрішнім попитом на паливо.
• Зростання частки нових енергетичних транспортних засобів (NEV), що не використовують нафтопродукти, зменшує обсяги споживання дорожнього пального.
• China National Petroleum Corporation (CNPC) ще у квітні визнала, що попит на паливо вже досяг піку.

Наслідки для економіки

• Нафтопереробники та сталеливарники стали найгіршими за показниками прибутковості серед промислових компаній Китаю.
• Надлишкові потужності стали проблемою й для інших секторів, зокрема виробництва сонячних панелей та обладнання для вітрової енергетики.
• Лідерство Китаю у продажах електромобілів та розширенні відновлюваної енергетики супроводжується ціновими війнами в «зелених» галузях.

Висновки

• Поєднання слабкого попиту та надлишкових потужностей створює стійкий тиск на маржу нафтопереробників.
• Поширення електромобілів і розвиток ВДЕ мають стратегічний ефект для декарбонізації, але одночасно скорочують споживання традиційного пального.

Джерело: Terminal

За матеріалами: Oilprice.com

Геотермальна енергія, що донедавна залишалася на периферії дискусій про глобальну енергетичну безпеку, нині швидко набирає стратегічної ваги. Технічні прориви у сфері глибинного буріння та підвищений попит на стабільні й чисті джерела живлення, зокрема для дата-центрів, формують фундаментальний тренд, здатний змінити баланс нафтогазових ринків.

Геотермальна енергія: постійне та універсальне джерело

• Геотермальна енергія — стабільна альтернатива сонцю та вітру, оскільки не залежить від кліматичних умов і доступна цілодобово.
• Температури, необхідні для виробництва електроенергії, зосереджені в товщі земної кори, яка має товщину від 5 до 75 км.
• На поверхні тепло вивільняється лише в окремих регіонах (Ісландія), проте освоєння глибин >10 км відкриває глобальний потенціал.

Нові технології буріння: шлях до глибоких резервів

• Візія буріння на глибину понад 6 миль (9,6 км) з температурою понад 750 °F (400 °C) відкриває доступ до так званої «суперкритичної пари», здатної зберігати в 5–10 разів більше енергії, ніж звичайна пара.
• За оцінкою MIT, новітні гіротронні установки можуть бурити зі швидкістю 20 м/год, забезпечуючи буріння 10 км за 25,5 доби безперервної роботи.
• Компанія GA Drilling розробляє плазмовий факел для плавлення порід — як інноваційний спосіб буріння до глибини 10 км.

Перенесення нафтогазових технологій до геотермального сектору

• Технології гідророзриву (fracking), що використовуються в нафтовій галузі, адаптуються для створення штучних геотермальних резервуарів шляхом тріщиноутворення та закачування води під тиском.
• Попри відпрацьовану інфраструктуру, традиційне обладнання не витримує надвисоких температур, що поки що обмежує масштабування.

Геотермальна енергія — відповідь на виклики цифрової епохи

• За оцінками досліджень, геотермальна енергія здатна покрити до 64% приросту енергоспоживання дата-центрів вже на початку 2030-х років.
• Це дає потенціал для формування енергетичної незалежності країн, незалежно від доступу до традиційних джерел палива.

Висновки: фундаментальні передумови для трансформації енергоринку

• Геотермія набуває ознак базового енергетичного ресурсу — постійного, прогнозованого та глобально доступного.
• Технологічний прорив у бурінні може знизити залежність від нафти та газу, перерозподіливши інвестиції у сторону нових секторів.
• Інфраструктура нафтогазової галузі може бути конвертована у користь геотермального сектору, що означає мінімізацію перехідних витрат.

Джерело: Terminal

За матеріалами: Oilprice.com

Замовити звіт по ринку

Попри зростання доходів від накопичувачів енергії та сонячних установок у попередні роки, Tesla нині переживає серйозний фінансовий спад. Це посилює ризики для всього сектору чистої енергетики США через політичні протистояння та обмеження у торгівлі.

Фінансовий спад Tesla і його наслідки

Tesla демонструє різке падіння фінансових результатів, що приносить рекордні прибутки шорт-продавцям — близько $1,4 млрд на тлі падіння акцій компанії. Основні причини:

• Тарифи та антиекологічне законодавство у США
• Відставання в автоматизації електромобілів
• Невиконані прогнози постачання автомобілів два квартали поспіль (менше 400 000 на квартал)

Водночас, попри зростання доходів від енергетичного бізнесу між 2020 і 2024 роками (з $2 млрд до $10,1 млрд), навіть цей напрям демонструє зниження обсягів постачання Powerwall і Megapack у 2025 році.

Політичні скандали і падіння довіри інвесторів

У понеділок акції Tesla впали на 7,5 % після оголошення Ілоном Маском про створення власної політичної партії. Інвестори сприйняли це як ознаку нестабільності та втрати фокусу керівництва на головних бізнес-напрямах.

«Дуже просто — заглиблення Маска у політику зараз — це саме те, чого не хочуть інвестори Tesla у цей критичний період», — зазначив аналітик Wedbush Securities Ден Айвз.

Маск відмежовується від Дональда Трампа, але його суперечлива співпраця з адміністрацією у попередні роки вже вдарила по бізнесу. Наприклад, Tesla виступала проти скасування чистоенергетичних податкових кредитів, попереджаючи про загрозу енергетичній незалежності США.

Ризики для американського ринку чистої енергії

Нове законодавство у США може ускладнити отримання податкових кредитів для проєктів накопичення енергії через обмеження на постачання матеріалів з «іноземних структур занепокоєння» (FEOC). Значна частина сировини й досі імпортується з Китаю, що ускладнює розвиток внутрішніх ланцюгів постачання.

• Загроза уповільнення розвитку енергетичних сховищ
• Можливе різке подорожчання енергії для споживачів
• Поглиблення залежності від імпорту критичної сировини

Аналітики попереджають, що ці фактори можуть підштовхнути США до найгіршої енергетичної кризи з 1970-х років.

Замовити тижневий звіт по ринку

Оперативна інформація по ринках пального

Джерело: Terminal

За матеріалами: OilPrice,