Попит на літій, кобальт, мідь, нікель та інші критичні мінерали швидко зростає разом із розвитком відновлюваної енергетики, електромобілів, акумуляторів і мережевої інфраструктури. Але саме видобуток цих ресурсів дедалі частіше створює ризик повторення старої сировинної моделі: багаті країни отримують технологічний виграш, а країни видобутку — виснаження води, токсичне забруднення, тиск на сільське господарство та соціальні втрати.

Критичні мінерали: нова основа енергетики з ризиками старої сировинної економіки

Глобальний енергетичний перехід дедалі більше залежить не лише від сонячних панелей, вітрових турбін чи електромобілів, а й від сировини, без якої ці технології неможливо виробляти. Йдеться про критичні мінерали — ресурси, які вважаються необхідними для економіки, оборони, охорони здоров’я, електроніки та сучасної енергетики.

До таких ресурсів належать:

• мідь, літій, нікель і кобальт — ключові матеріали для акумуляторів, електродвигунів та електричних мереж;
• графіт, рідкісноземельні елементи, алюміній, марганець, кремній і срібло — компоненти для сонячних панелей, напівпровідників, вітрових турбін і систем передавання електроенергії;
• паладій та алюміній — приклади мінералів, доступ до яких у частині випадків може забезпечуватися зі стабільних наземних запасів.

Головна проблема полягає в тому, що видобуток критичних мінералів зосереджений у невеликій кількості ресурсних країн. Саме тому території цих держав у найближчі десятиліття можуть різко змінитися під тиском нових шахт, кар’єрів, переробних потужностей і транспортної інфраструктури.

Попит зростає швидше, ніж здатність ринку безпечно нарощувати видобуток

Очікується, що попит на критичні мінерали може більш ніж подвоїтися до 2030 року та зрости вчетверо до 2050 року. Такий темп пояснюється розширенням виробництва відновлюваної енергетики, електромобілів, акумуляторів і технологій для передавання електроенергії.

Водночас наявні запаси окремих ресурсів не гарантують спокійного проходження цього періоду. Існуючих запасів міді, нікелю та кобальту, ймовірно, буде недостатньо для покриття майбутнього попиту. Це означає необхідність нової геологорозвідки та запуску нових видобувних проєктів.

Але гірничодобувна галузь не здатна миттєво відповісти на попит. За наведеними даними, середній строк розвитку нового видобувного проєкту — від відкриття родовища до першого виробництва — становить 15,5 року. Для енергетичного переходу це критично довгий цикл: політичні рішення й технологічний попит рухаються значно швидше, ніж реальний запуск шахт і кар’єрів.

Ризик морського дна: швидкий доступ до ресурсів без міжнародних правил

Брак легкодоступних критичних мінералів уже підштовхує уряди до більш рішучих дій. У матеріалі окремо згадується, що адміністрація президента США Дональда Трампа обговорює можливість запуску глибоководного видобутку.

Це один із найризикованіших напрямів, оскільки міжнародних правил або узгоджених інструкцій щодо того, як видобувати мінерали з морського дна «безпечно», досі немає. Односторонні дії окремих держав можуть зруйнувати міжнародний консенсус і прискорити екологічну деградацію морських екосистем.

UNU-INWEH: електромобілі знижують викиди на Заході, але витрати несуть громади Африки та Латинської Америки

Окремий блок ризиків показує звіт водного аналітичного центру ООН — United Nations University Institute for Water, Environment and Health, або UNU-INWEH. У документі йдеться, що зростання попиту на літій, кобальт і нікель, які використовуються в акумуляторах і мікрочипах, призводить до виснаження водних ресурсів, руйнування сільського господарства та впливу токсичних важких металів на місцеві громади.

Суть проблеми в тому, що переваги «чистих» технологій часто проявляються в країнах-споживачах, тоді як екологічна та соціальна ціна концентрується у країнах видобутку.

«Критичні мінерали швидко стають нафтою XXI століття. Те, що ми продаємо як рішення для сталого розвитку, активно шкодить людям в інших частинах світу. Як тоді ми можемо називати цей перехід зеленим або чистим?» — Каве Мадані, директор UNU-INWEH.

Цей висновок важливий для всієї енергетичної політики. Якщо зелена енергетика спирається на сировину, видобуту з масштабним забрудненням води, руйнуванням аграрних територій і соціальними втратами, тоді сам термін «чиста енергетика» потребує значно жорсткішої перевірки.

ДР Конго: кобальт, забруднені річки та відсутність доступу до води

Найгостріший приклад — Демократична Республіка Конго, один із головних світових виробників кобальту. У південно-східному гірничому поясі провінції Луалаба видобуток призвів до масштабного забруднення річок, які використовуються для пиття, рибальства та зрошення.

Соціальний вимір проблеми не менш серйозний:

• жінки, які працюють у секторі, повідомляли про проблеми з репродуктивним здоров’ям;
• попри зростання ролі гірничодобувного сектору в економіці, у 2024 році близько 64% населення ДР Конго все ще не мали базового доступу до води;
• видобуток кобальту створює парадокс: країна забезпечує сировину для глобальної технологічної модернізації, але значна частина її населення залишається без базової інфраструктури.

Ще один показник масштабу проблеми — виробництво рідкісноземельних елементів. У 2024 році воно створило близько 700 млн тонн відходів. Це не побічна деталь, а центральне питання для майбутньої моделі енергетичного переходу.

Території корінних народів не мають стати новою жертвою енергетичного переходу

У квітні на першій світовій конференції, присвяченій відмові від викопного палива, делегати наголосили: енергетичний перехід не можна використовувати як нове виправдання для пограбування територій корінних народів.

Лідери корінних народів підкреслили, що розгортання відновлюваної енергетики не повинно відбуватися за рахунок добре захищених природних територій. Це означає, що енергетичний перехід має оцінюватися не лише за обсягами встановлених потужностей чи кількістю електромобілів, а й за якістю регулювання, участю місцевих громад і справедливим розподілом вигод.

ООН пропонує три принципи: права людини, довкілля та справедливість

У червні 2025 року Організація Об’єднаних Націй опублікувала рекомендації щодо того, як критичні мінерали енергетичного переходу мають видобуватися та використовуватися. Мета — не зупинити розвиток чистої енергетики, а не допустити, щоб вона повторила практики сировинної експлуатації, характерні для старої нафтогазової моделі.

Документ ООН базується на трьох принципах:

• права людини мають бути центральними під час розвитку нових проєктів;
• довкілля та планетарна цілісність мають бути гарантовані, а не відкладені на другий план заради швидкого видобутку;
• справедливість і рівність мають діяти по всьому ланцюгу — від видобутку до переробки, експорту та кінцевого використання технологій.

UNCTAD: шанс для країн видобутку — не експортувати сировину, а створювати додану вартість

Агентство ООН з торгівлі та розвитку — UNCTAD — наголошує, що нові видобувні проєкти можуть стати великою можливістю для розвитку кількох країн. Але ця можливість реалізується лише тоді, коли держави не обмежуються експортом сирих мінералів.

Найважливіший напрям — перехід від продажу сировини до локальної переробки та створення доданої вартості. Приклад ДР Конго показує масштаб потенційного ефекту: місцева переробка кобальту у 2022 році майже потроїла експортну вартість — із 167 млн доларів до 6 млрд доларів.

Це означає, що країни видобутку мають боротися не лише за ренту від шахт, а й за місце у промисловому ланцюгу. Для цього урядам потрібні змістовні угоди з приватними компаніями, які передбачають значну участь держави, розвиток місцевої переробки, контроль за довкіллям і реальні вигоди для громад.

Головний висновок для енергетичного ринку

Критичні мінерали стають стратегічною сировиною нової енергетики так само, як нафта була стратегічною сировиною індустріальної економіки. Але якщо їхній видобуток розвиватиметься без жорстких правил, прозорих угод, екологічного контролю та захисту місцевих громад, «зелений» перехід ризикує отримати стару сировинну тінь.

Для урядів це означає складний баланс:

• забезпечити стабільні ланцюги постачання критичних мінералів;
• не допустити екологічної деградації у країнах видобутку;
• захистити права людини та території корінних народів;
• створити умови, за яких країни-експортери отримуватимуть не лише шкоду й відходи, а й переробку, доходи та економічний розвиток.

Енергетичний перехід не може вважатися чистим лише тому, що кінцевий продукт зменшує викиди. Він буде справді чистим лише тоді, коли весь ланцюг — від шахти до батареї, від кар’єру до електромобіля, від родовища до мережі — відповідатиме тим самим вимогам, які світ декларує для майбутньої енергетики.

Джерело: Terminal.

За матеріалами: OilPrice.com.

Без кобальта из Конго европейцы могут не мечтать о будущем с электромобилями.

Об этом пишет Frankfurter Allgemeine Zeitung.

В Конго не ездят электромобили. Люди в Центральной Африке имеют проблемы очень далекие от транспорта с низким уровнем выбросов. Большинство в стране, где процветает коррупция и идет гражданская война, просто борются за выживание.

А вот кобальта для производства аккумуляторных батарей в Демократической республике Конго предостаточно. Ни в одной страны мира нет таких запасов, ни в одной стране мира не добывается его больше. Тем более, что в стране достаточно детей, что бы за копейки выцарапывать руду из земли.

В мае ЕС приняла «обязательство о должной осмотрительности» для импорта конфликтных минералов. Такая должная осмотрительность предписана для поставок олова, тантала, вольфрама и золота. Кобальта в этом списке нет. Вероятно, потому что его пути уже сегодня отследить очень трудно. Правда состоит в том, что без кобальта из Конго европейцам придется умерить свои планы по переходу на электромобили. Большая часть конголезского кобальта уже сегодня идет в Китай, там он перерабатывается и перепродается в Европу. Китайцы, круто повернувшие в сторону электромобилей, уже давно обеспечили себе доступ к африканским источникам. Сделка эта называется строительством инфраструктуры в обмен на сырье.

Но для электроприводов на основе литий-ионных батарей необходим не только кобальт. И давшего батареям название лития тоже мало. Несмотря на то, литий, в отличие от редкого кобальта, встречается часто, но его запасы ограничены. Новые проекты по добыче лития дорогостоящие и занимают много времени. Кроме того, добыча на бывших соленых озерах в «литиевом треугольнике», в Аргентине, Боливии и Чили, требует большого количества грунтовых вод, чтобы получить желаемый карбонат лития путем выпаривания. То, что вопросы таких социальных и экологических проблем никак не поднимаются в идеологически хвалебных речах о переходе на электромобили, это можно опустить. То, что сопутствующие фундаментальные изменения в цепочке создания добавленной стоимости автомобиля очевидно недооцениваются даже в части экономики, вот это стоит отметить.
Есть два момента, значение которых все еще остается не до конца осознанным. Первый: автомобильная промышленность будет зависеть от большого количества специального сырья: кобальта, лития, графита, никеля, марганца, а также прозрачности рынков этого сырья, которые сейчас как специально созданы для олигополии и спекулянтов. Если автопроизводители на самом деле хотят сохранить контроль над аккумуляторными батареями, они должны понимать и защищать эти товарные рынки, и в то же время, конечно, продолжать научно-исследовательскую работу над аккумуляторными батареями, которые обеспечат автомобилям будущее, и параллельно разрабатывать новые бизнес-модель. Путь от рудника в Конго до совместного использования электромобиля где-нибудь в Копенгагене очень долгий. То, что пионер электромобилей компания Тесла намерена опробовать всю цепочку, еще не означает, что она может рассчитывать на успех.

Цена кобальта утроилась с начала 2016 года, цена на литий удвоилась. Когда гигантский аккумуляторный завод Теслы начнет работать на полную мощность, спрос будет продолжать расти. В настоящее время планируется строительство еще нескольких гигафабрик, и прежде всего в Азии. Уже активно циркулируют спекуляции о том, что по тем ценам, которые предлагает Тесла, она вообще сможет получить только очень ограниченное количество лития.

Второй момент — аккумуляторные батареи становятся величиной, определяющей игру. В скором времени аккумуляторы будут больше определять стоимость автомобиля, чем мощность его двигателя и комплектация. 40% от стоимости автомобиля связано с батареей! Экономические потери от выхода батареи из строя больше, чем при отказе двигателя. Чем хуже батарея, тем ниже стоимость при перепродаже. Но батареи — это химия, небольшие химические силовые электростанции, не такие уж и тривиальные, как может показаться, глядя на миниатюрные элементы питания. Удивительно, с какой лёгкостью автопроизводители говорят о производстве батарей, как будто речь идет не о миллиардных ставках на будущее, а о расширении завода по производству двигателей.

У автопроизводителей не будет иного выбора, кроме как уступить кусок пирога химическим компаниям и производителям аккумуляторных ячеек. Но лучше работать вместе, чем сохранять устаревшую цепочку создания добавленной стоимости с быстро растущими рисками. Только при участии специалистов можно добиться необходимых улучшений эффективности в технологии производства аккумуляторных батарей. Трудно сознавать, что электрохимия перебралась несколько лет тому назад в Азию, не будучи достаточно оплаканной в Германии. Аккумуляторные батареи были тогда бизнесом для небольших электронных устройств, больше ничем. Именно поэтому сегодня немецкая промышленность отстает и вынуждена или покупать знания в Азии, или же кропотливо нарабатывать их.

Требование со стороны политиков и профсоюзов построить в ближайшее время в Германии завод аккумуляторных батарей следует рассматривать с определенной долей критики. Сегодня у азиатов это получается лучше и дешевле, а сотрудничество с японцами, Южной Кореей или китайцами было бы менее рискованным и более эффективным для прорыва на массовый рынок. Хорошая новость для автопроизводителей — это то, что немецкие химики начали догонять. Многочисленные научно-исследовательские инициативы дают надежду. И в случае действительного прорыва строительство своего собственного аккумуляторного завода было бы очень полезным. Может быть, хотя бы одного, который сможет полностью обойтись без кобальта.

Как ранее сообщал «Терминал», производители автокатализаторов готовятся к буму электромобилей.