Латинська Америка вже сьогодні отримує близько 70% електроенергії з відновлюваних джерел, володіє критично важливими мінералами та має відносно низьку залежність від викопного палива. Водночас регіон застряг у стагнації енергетичного переходу: за даними Світового економічного форуму, за останнє десятиліття готовність до переходу майже не зросла через недофінансовану інфраструктуру, розриви в інноваціях та інвестиціях, слабкі політики й зростаючу зовнішню залежність, насамперед від Китаю, а також через вибухове зростання ринку дата-центрів, що додатково тисне на старі мережі.

Енергетичний перехід Латинської Америки між потенціалом та ризиками до 2030 року

1. Стартові умови: чому Латинська Америка — природний кандидат на роль «чистого енергетичного хабу»

За оцінками Світового економічного форуму у «Energy Transition Readiness: Latin America and the Caribbean», регіон має одні з найсприятливіших структурних умов у світі для чистого енергетичного переходу:

• Відновлювані ресурси (гідроенергетика, сонце, вітер) — результатом є те, що близько 70% електроенергії вже генерується з відновлюваних джерел.
• Критичні мінерали, необхідні для енергетичного переходу (зокрема для виробництва обладнання ВДЕ та електрифікації).
• Відносно низька залежність від викопного палива у структурі енергосистем.

Попри такий набір переваг, готовність до переходу за останні 10 років фактично застигла на місці. Інші регіони, що розвиваються, демонструють значно швидший прогрес, тоді як Латинська Америка та Карибський регіон, за висновками доповіді, «стагнують» за ключовими показниками готовності.

«Хоча регіон має одні з найсприятливіших структурних умов у світі – абундантні відновлювані ресурси, багатство критичними мінералами та відносно низьку залежність від викопного палива – прогрес у готовності до переходу не встигає за цими можливостями», — зазначається у білому папері Світового економічного форуму.

2. Інфраструктурні «вузькі місця»: старі мережі, високі втрати і обмежена інтеграція ВДЕ

Ключовий гальмівний фактор — хронічне недоінвестування в інфраструктуру, насамперед в електромережі.

• Електромережі регіону «недостатні та не відповідають» зростаючим і швидко змінюваним потребам у енергії.
• Втрати енергії при передачі та розподілі перевищують світовий середній рівень:
  • Латинська Америка: 13,5%;
  • глобальний середній показник: 10,2%.
• Старіння мереж та обмежені міждержавні інтерконектори стримують інтеграцію додаткових обсягів відновлюваної генерації.

Висновок: навіть за наявності потужного портфеля ВДЕ, без модернізації мереж регіон не зможе ані збільшити частку відновлюваної енергії, ані забезпечити надійність постачання в умовах зростаючого попиту.

«Старіючі мережі та обмежені міжз’єднання обмежують інтеграцію відновлюваних джерел», — констатує Світовий економічний форум.

3. Фінансово-інноваційний вакуум

Ще одна ланка у ланцюгу проблем — недостатні інвестиції в інновації й людський капітал.

• Усі 33 країни регіону разом забезпечили лише 4% світового капіталу енергетичного переходу у 2025 році.
• У грошовому вимірі це становить 70 млрд доларів США.
• За оцінками, до 2030 року регіону потрібно інвестувати щонайменше 150 млрд доларів США щороку, щоб досягти належного рівня готовності до переходу.

Таким чином, щорічний інвестиційний розрив сягає приблизно 80 млрд доларів США (150–70 млрд). Цей дефіцит капіталу безпосередньо

• гальмує розвиток досліджень і розробок у сфері чистої енергетики;
• обмежує формування кваліфікованої робочої сили для енергетичного переходу;
• знижує конкурентоздатність регіону на глобальному ринку технологій ВДЕ.

«Структурні виклики – від інфраструктурних вузьких місць до фрагментованих політик, обмежених інновацій та слабкого фінансування – окреслюють критичні напрямки, де цілеспрямовані реформи й інвестиції здатні розкрити повний потенціал регіону», — підкреслюється у доповіді Світового економічного форуму.

4. Зовнішні впливи: домінування Китаю в технологіях та торгівлі

Паралельно з внутрішніми структурними проблемами, регіон стикається зі зростаючою зовнішньою залежністю, насамперед від Китаю.

• Близько 90% усіх встановлених у Латинській Америці вітрових і сонячних технологій виробляються китайськими компаніями.
• Китай уклав двосторонні торговельні угоди з:
  • Чилі,
  • Коста-Рикою,
  • Еквадором,
  • Нікарагуа,
  • Перу.
• Ініціатива Belt and Road (Один пояс, один шлях) профінансувала інфраструктурні проєкти в 21 країні Латинської Америки починаючи з 2013 року.

Такі тенденції мають подвійний ефект:

• Позитив: прискорення розвитку інфраструктурних проєктів та розгортання ВДЕ завдяки доступу до капіталу й технологій.
• Ризики:
  • економічна вразливість через концентрацію постачання обладнання й фінансів у руках одного зовнішнього партнера;
  • геополітичні ризики, оскільки зростає залежність від політики і пріоритетів однієї країни.

Додатковий системний виклик — «подвійна енергетична залежність» багатьох країн регіону: вони одночасно експортують і імпортують викопне паливо, що

• підсилює їхню чутливість до цінової волатильності як на стороні експорту, так і імпорту;
• ускладнює планування довгострокової політики енергетичної безпеки.

5. Бум дата-центрів: цифрова економіка як новий споживач енергії та джерело ризиків

На тлі глобального буму штучного інтелекту Латинська Америка швидко перетворюється на вузловий регіон для будівництва дата-центрів іноземними компаніями.

• Ринок дата-центрів у Латинській Америці, за прогнозами, подвоїть свою вартість до кінця десятиліття.
• Лідери зростання:
  • Бразилія,
  • Мексика,
  • Чилі.
• Нові центри тяжіння для інвестицій:
  • Колумбія,
  • Перу,
  • Коста-Рика,
  • Панама.

Цей тренд створює асиметричну вигоду для США та їхніх союзників:

• вони можуть створювати власні ланцюги постачання, наближаючи цифрову інфраструктуру до своїх ринків;
• водночас переносять найбільш ресурсомісткі, енерговитратні чи екологічно чутливі процеси за межі своєї території, а з ними й навантаження на мережі та суспільне невдоволення, пов’язані з будівництвом і експлуатацією дата-центрів.

Для Латинської Америки це означає, що:

• навантаження на й без того ослаблені електромережі зростатиме,
• ризики аварійних відключень та масштабних перебоїв у постачанні електроенергії посилюються,
• з’являється новий вимір енергетичної безпеки, пов’язаний із безперервною роботою критичної цифрової інфраструктури.

Таким чином, цифрова трансформація без паралельного зміцнення мереж і прискорення енергетичного переходу може стати джерелом системних криз — від віялових відключень до посилення залежності від імпортованих енергоносіїв.

6. Чотири напрямки дій за версією Світового економічного форуму

Щоб уникнути сценарію «високий потенціал — низька готовність — зростаючі ризики», Світовий економічний форум пропонує комплексний підхід, заснований на чотирьох ключових стовпах дій:

• Посилення політичних рамок
  • узгодження й стабілізація політик у сфері енергетики та клімату,
  • створення передбачуваного середовища для довгострокових інвестицій.
• Поглиблення регіональної інтеграції
  • розвиток міждержавних інтерконекторів,
  • посилення координації між країнами у питаннях торгівлі енергією та інфраструктурних проєктів.
• Масштабування фінансових партнерств
  • залучення додаткових джерел капіталу для скорочення інвестиційного розриву між нинішніми 70 млрд доларів США і необхідними 150 млрд доларів США на рік до 2030 року,
  • диверсифікація фінансування, щоб зменшити надмірну залежність від одного зовнішнього партнера.
• Інвестиції в інновації та навички
  • розвиток локальних НДДКР-центрів у сфері чистої енергетики,
  • формування кваліфікованої робочої сили для проєктів ВДЕ, модернізації мереж та цифрової енергетичної інфраструктури.

Саме поєднання цих чотирьох стовпів із наявним природним і ресурсним потенціалом, за логікою Світового економічного форуму, може перетворити Латинську Америку з «регіону можливостей» на реальний глобальний центр чистої енергетики, здатний забезпечити стійку, справедливу й безпечну енергетичну систему.

У підсумку, Латинська Америка опинилася в точці, де поєднання високих можливостей і високих ризиків вимагає від урядів, бізнесу та міжнародних інституцій прискореного та скоординованого посилення чотирьох стовпів дій, окреслених Світовим економічним форумом. Без цього регіон ризикує залишитися «фактично зеленим за генерацією, але вразливим за інфраструктурою, фінансами й геополітикою» в умовах глобального зсуву до чистої енергетики та цифрової економіки.

Джерело: Terminal

За матеріалами: oilprice.com

Попри глобальні виклики, країни Африки, Південної Америки та Євразії демонструють різні темпи зростання попиту на нафту, зокрема завдяки урбанізації, демографії та промисловій динаміці. Однак політика енергетичного переходу та структурні слабкості продовжують впливати на середньострокову перспективу.

Африка

Попит на нафту зростатиме на 2,9% щорічно протягом прогнозного періоду, що відповідає темпам приросту населення (до 1,32 млрд у 2030 році). Середньорічне зростання ВВП становитиме 3,8% у 2024–2030 рр. Найбільший приріст споживання припаде на LPG/етан – 5,1% щорічно (до 900 тис. барелів на добу у 2030), завдяки поширенню приготування їжі. Водночас, авіаційне паливо залишиться маргінальним – 270 тис. бар./добу.

У розрізі країн, Єгипет вийде на 1,2 млн бар./добу у 2030 році (20% континентального попиту), за ним – Алжир, Нігерія та ПАР з приблизно 600 тис. бар./добу кожна. Проте нестабільність, зокрема боргові кризи Єгипту та Нігерії, підриває довгострокові прогнози. Водночас, Нігерія очолює зростання – 26% за період, завдяки низькому стартовому рівню споживання та молодій демографії. У ПАР попит зростатиме незначно через затяжну енергетичну кризу.

Попит на нафту в Африці за продуктами (2019–2030, млн бар./добу)

Центральна та Південна Америка

Зростання попиту на нафту – в середньому 1,4% на рік, відображає слабке зростання ВВП (2,4%) та структурні проблеми: низьку продуктивність, відсутність індустріалізації, залежність від сільського господарства та видобутку.

Бразилія – половина регіонального попиту – зростатиме на 1,3% на рік у 2024–30 рр., з провідною роллю дизелю. Аргентина демонструє стійке зростання на рівні 10 тис. бар./добу після реформ адміністрації Мілєя.

Попит у Центральній і Південній Америці за продуктами (2019–2030, млн бар./добу)

Євразія

Сукупне зростання на 300 тис. бар./добу, з них 110 тис. припадає на рф – переважно на нафтохімічну сировину. Решта продуктів залишаються майже незмінними через низьке зростання ВВП (0,6% на рік).

Близький Схід

Очікується загальне зниження попиту на 50 тис. бар./добу до 9,2 млн у 2030 р., незважаючи на зростання LPG/етану (+410 тис.), бензину (+280 тис.), авіапального та нафти (+120 тис. кожне). Основна причина — різке скорочення використання нафти для генерації електроенергії, насамперед у Саудівській Аравії (-620 тис. бар./добу). Ірак також скоротить попит (-50 тис.), тоді як Іран, Катар і ОАЕ збільшать його на ~150 тис. бар./добу кожна.

Джерело: Terminal

За матеріалами: IEA

Замовити тижневий звіт по ринку

Шалений ріст сланцевого видобутку в Аргентині, нова інфраструктура та економічні реформи формують нову нафтогазову реальність країни до 2030 року.

Пропозиція нафти

Пропозиція нафти в Аргентині, за прогнозами, зросте на 430 тис. барелів на добу до 1,3 млн барелів на добу до 2030 року, головним чином завдяки розвитку сланцевої формації Vaca Muerta у басейні Неукен. Обсяги сланцевої LTO-нафти зростуть на 500 тис. барелів на добу, до майже 900 тис. барелів, тоді як традиційне виробництво скоротиться до 230 тис. барелів на добу.

Зростання підтримується активним бурінням, гідророзривом, будівництвом нової інфраструктури та реформами. 14 квітня 2025 року президент Хав’єр Мілей скасував більшість валютних обмежень, що зняло побоювання міжнародних компаній щодо виведення прибутків з країни. Разом із законом Régimen de Incentivo para Grandes Inversiones (RIGI), ухваленим минулої осені, ці заходи гарантують 30 років стабільності для інвестпроєктів вартістю понад $1 млрд — із податковими пільгами та експортними винятками.

 інфраструктура транспортування

Наразі будується додаткова інфраструктура транспортування. Першу фазу 440-кілометрового трубопроводу Vaca Muerta Sur планують запустити до кінця 2026 року. У підсумку 700 тис. барелів на добу зможуть транспортуватися для експорту до порту Пунта Колорада в провінції Ріо-Негро. Перша фаза передбачає потужність 180 тис. барелів на добу, розширення до 550 тис. очікується в 2027 році, повна потужність має бути досягнута у 2028 році.

Vaca Muerta має високоякісні колектори, що пройшли десятилітню стадію зниження ризиків та технічного вдосконалення. Початкові обсяги видобутку (IP90) в нормалізованому вигляді конкурують із родовищами підбасейну Delaware у Перміанському басейні США та перевищують продуктивність Midland. Хоча горизонтальні свердловини ще коротші за американські, є потенціал зниження витрат на буріння.

Продуктивність свердловин в Аргентині вже конкурує з Permian, а витрати можуть знизитись

Аналітика за 2024 рік демонструє, що середній видобуток зі свердловини в Vaca Muerta близький до рівня найкращих свердловин у США, зокрема в Permian, Eagle Ford, Bakken та DJ-Niobrara. Витрати на видобуток мають потенціал для подальшого скорочення.

У той час як Аргентина зміцнює позиції, інші країни Латинської Америки стикаються зі спадом через брак інвестицій.

Перу, з поточним рівнем видобутку 120 тис. барелів на добу сирої нафти та NGL, оголосила про план збільшення інвестицій в upstream протягом наступних п’яти років. Це частково компенсувало втрати, але чіткого шляху до зростання обсягів поки що немає.

У Еквадорі та Колумбії інвестиції у нафту і газ знижуються, оскільки уряди надають перевагу чистій енергетиці. В Еквадорі референдум 2023 року про закриття родовища ITT (60 тис. барелів на добу) призвів до заборони нових розробок, але дозволив продовжити дію існуючих свердловин. Компанія Sinopec не встигла отримати право на розробку родовища Sacha (80 тис. барелів на добу), що поставило під сумнів перспективи приватних інвестицій. Виробництво в країні, за прогнозами, впаде на 110 тис. барелів на добу — до 370 тис. до 2030 року.

Після виборів 2022 року уряд Колумбії припинив видачу нових ліцензій на розвідку нафти та газу і повністю заборонив гідророзрив. Хоча модернізація діючих родовищ сповільнила темпи зниження, обсяги виробництва скоротяться з 790 тис. барелів на добу у 2024 році до 630 тис. до кінця десятиліття.

Джерело: Terminal

За матеріалами: IEA 

Замовити тижневий звіт по ринку