Попри стрімке зростання потужностей у Китаї, Індії та на Близькому Сході, нафтопереробна галузь в країнах ОЕСР стикається з жорсткими економічними, екологічними та технологічними викликами. Майбутнє НПЗ визначатиметься здатністю адаптуватися до нових реалій попиту, витрат і регуляторних вимог.

Довгострокові рушії зростання змінюються.

З 2006 року глобальні потужності атмосферної перегонки нафти (CDU) зросли на 13,5 млн барелів на добу (мб/д), головним чином за рахунок Китаю (+8,4 мб/д), Близького Сходу (+4,6 мб/д) та Індії (+2,7 мб/д). У той час як у країнах ОЕСР відбулося скорочення на 5,4 мб/д. Така регіональна різниця демонструє поділ між країнами ОЕСР та рештою світу, де ринки, маржі й макроекономічні стимули суттєво відрізняються. Ці диспропорції лише посиляться до 2030 року: в ОЕСР очікується скорочення потужностей на 730 тис. барелів/день, тоді як у світі — зростання на 3,3 мб/д, зокрема у Китаї (+870 тис. б/д) та Індії (+960 тис. б/д).

Проте попит на бензин (без урахування біопального) досягає піку вже цього року. В ОЕСР він почав знижуватись ще в попередньому десятилітті — передусім через падіння споживання в Азійсько-Тихоокеанському регіоні та Америці з 2016–2017 років. У Європі ОЕСР попит стабілізується до 2027 року, а потім почне знижуватися. У Китаї попит на бензин після пікових значень у постковідний період також іде вниз. Аналогічна ситуація і з дизелем: споживання в усіх трьох регіонах ОЕСР та в Китаї, які разом формують понад 50% світового попиту, скорочується. Натомість попит на авіапальне продовжить зростати до кінця десятиліття.

Ключові фактори для нафтопереробки

В умовах змін попиту ключовими факторами для нафтопереробки стануть: витрати на енергію, доступність сировини, посилення екологічних стандартів, регуляторні вимоги, поширення альтернативної мобільності та енергетичний мікс у транспорті й генерації електроенергії.

У короткостроковій перспективі, щоб витримати конкуренцію в умовах надлишкових потужностей, НПЗ мають постійно переглядати інвестиційні стратегії для збереження прибутковості. Хоча існує багато способів адаптації, не всі з них економічно виправдані — усе залежить від регіону та ринку.

Одним з важливих елементів середньострокової стратегії є планові ремонти та зупинки (TAR), які відбуваються кожні 4–6 років. Вони необхідні для продовження терміну експлуатації НПЗ і плануються заздалегідь. Під час TAR керівництво фокусується на критичних напрямках: ремонт, адаптація під нові специфікації пального, модернізація та оновлення блоків.

Для роботи НПЗ потрібен дозвіл держави, тому частина інвестицій спрямовується на екологічну безпеку та зменшення викидів. Зокрема, в ЄС заводи мають відповідати Директиві Севезо-3 (щодо високоризикованих промислових об’єктів) та іншому екологічному законодавству. Один TAR обходиться мінімум у 50 млн доларів США, але частіше сягає кількох сотень мільйонів. Визначити, чи вдасться повернути ці інвестиції до наступної зупинки — справжній виклик для бюджетування.

Джерело: Terminal
За матеріалами: IEA 

Замовити тижневий звіт по ринку