Попит на літій, кобальт, мідь, нікель та інші критичні мінерали швидко зростає разом із розвитком відновлюваної енергетики, електромобілів, акумуляторів і мережевої інфраструктури. Але саме видобуток цих ресурсів дедалі частіше створює ризик повторення старої сировинної моделі: багаті країни отримують технологічний виграш, а країни видобутку — виснаження води, токсичне забруднення, тиск на сільське господарство та соціальні втрати.

Критичні мінерали: нова основа енергетики з ризиками старої сировинної економіки

Глобальний енергетичний перехід дедалі більше залежить не лише від сонячних панелей, вітрових турбін чи електромобілів, а й від сировини, без якої ці технології неможливо виробляти. Йдеться про критичні мінерали — ресурси, які вважаються необхідними для економіки, оборони, охорони здоров’я, електроніки та сучасної енергетики.

До таких ресурсів належать:

• мідь, літій, нікель і кобальт — ключові матеріали для акумуляторів, електродвигунів та електричних мереж;
• графіт, рідкісноземельні елементи, алюміній, марганець, кремній і срібло — компоненти для сонячних панелей, напівпровідників, вітрових турбін і систем передавання електроенергії;
• паладій та алюміній — приклади мінералів, доступ до яких у частині випадків може забезпечуватися зі стабільних наземних запасів.

Головна проблема полягає в тому, що видобуток критичних мінералів зосереджений у невеликій кількості ресурсних країн. Саме тому території цих держав у найближчі десятиліття можуть різко змінитися під тиском нових шахт, кар’єрів, переробних потужностей і транспортної інфраструктури.

Попит зростає швидше, ніж здатність ринку безпечно нарощувати видобуток

Очікується, що попит на критичні мінерали може більш ніж подвоїтися до 2030 року та зрости вчетверо до 2050 року. Такий темп пояснюється розширенням виробництва відновлюваної енергетики, електромобілів, акумуляторів і технологій для передавання електроенергії.

Водночас наявні запаси окремих ресурсів не гарантують спокійного проходження цього періоду. Існуючих запасів міді, нікелю та кобальту, ймовірно, буде недостатньо для покриття майбутнього попиту. Це означає необхідність нової геологорозвідки та запуску нових видобувних проєктів.

Але гірничодобувна галузь не здатна миттєво відповісти на попит. За наведеними даними, середній строк розвитку нового видобувного проєкту — від відкриття родовища до першого виробництва — становить 15,5 року. Для енергетичного переходу це критично довгий цикл: політичні рішення й технологічний попит рухаються значно швидше, ніж реальний запуск шахт і кар’єрів.

Ризик морського дна: швидкий доступ до ресурсів без міжнародних правил

Брак легкодоступних критичних мінералів уже підштовхує уряди до більш рішучих дій. У матеріалі окремо згадується, що адміністрація президента США Дональда Трампа обговорює можливість запуску глибоководного видобутку.

Це один із найризикованіших напрямів, оскільки міжнародних правил або узгоджених інструкцій щодо того, як видобувати мінерали з морського дна «безпечно», досі немає. Односторонні дії окремих держав можуть зруйнувати міжнародний консенсус і прискорити екологічну деградацію морських екосистем.

UNU-INWEH: електромобілі знижують викиди на Заході, але витрати несуть громади Африки та Латинської Америки

Окремий блок ризиків показує звіт водного аналітичного центру ООН — United Nations University Institute for Water, Environment and Health, або UNU-INWEH. У документі йдеться, що зростання попиту на літій, кобальт і нікель, які використовуються в акумуляторах і мікрочипах, призводить до виснаження водних ресурсів, руйнування сільського господарства та впливу токсичних важких металів на місцеві громади.

Суть проблеми в тому, що переваги «чистих» технологій часто проявляються в країнах-споживачах, тоді як екологічна та соціальна ціна концентрується у країнах видобутку.

«Критичні мінерали швидко стають нафтою XXI століття. Те, що ми продаємо як рішення для сталого розвитку, активно шкодить людям в інших частинах світу. Як тоді ми можемо називати цей перехід зеленим або чистим?» — Каве Мадані, директор UNU-INWEH.

Цей висновок важливий для всієї енергетичної політики. Якщо зелена енергетика спирається на сировину, видобуту з масштабним забрудненням води, руйнуванням аграрних територій і соціальними втратами, тоді сам термін «чиста енергетика» потребує значно жорсткішої перевірки.

ДР Конго: кобальт, забруднені річки та відсутність доступу до води

Найгостріший приклад — Демократична Республіка Конго, один із головних світових виробників кобальту. У південно-східному гірничому поясі провінції Луалаба видобуток призвів до масштабного забруднення річок, які використовуються для пиття, рибальства та зрошення.

Соціальний вимір проблеми не менш серйозний:

• жінки, які працюють у секторі, повідомляли про проблеми з репродуктивним здоров’ям;
• попри зростання ролі гірничодобувного сектору в економіці, у 2024 році близько 64% населення ДР Конго все ще не мали базового доступу до води;
• видобуток кобальту створює парадокс: країна забезпечує сировину для глобальної технологічної модернізації, але значна частина її населення залишається без базової інфраструктури.

Ще один показник масштабу проблеми — виробництво рідкісноземельних елементів. У 2024 році воно створило близько 700 млн тонн відходів. Це не побічна деталь, а центральне питання для майбутньої моделі енергетичного переходу.

Території корінних народів не мають стати новою жертвою енергетичного переходу

У квітні на першій світовій конференції, присвяченій відмові від викопного палива, делегати наголосили: енергетичний перехід не можна використовувати як нове виправдання для пограбування територій корінних народів.

Лідери корінних народів підкреслили, що розгортання відновлюваної енергетики не повинно відбуватися за рахунок добре захищених природних територій. Це означає, що енергетичний перехід має оцінюватися не лише за обсягами встановлених потужностей чи кількістю електромобілів, а й за якістю регулювання, участю місцевих громад і справедливим розподілом вигод.

ООН пропонує три принципи: права людини, довкілля та справедливість

У червні 2025 року Організація Об’єднаних Націй опублікувала рекомендації щодо того, як критичні мінерали енергетичного переходу мають видобуватися та використовуватися. Мета — не зупинити розвиток чистої енергетики, а не допустити, щоб вона повторила практики сировинної експлуатації, характерні для старої нафтогазової моделі.

Документ ООН базується на трьох принципах:

• права людини мають бути центральними під час розвитку нових проєктів;
• довкілля та планетарна цілісність мають бути гарантовані, а не відкладені на другий план заради швидкого видобутку;
• справедливість і рівність мають діяти по всьому ланцюгу — від видобутку до переробки, експорту та кінцевого використання технологій.

UNCTAD: шанс для країн видобутку — не експортувати сировину, а створювати додану вартість

Агентство ООН з торгівлі та розвитку — UNCTAD — наголошує, що нові видобувні проєкти можуть стати великою можливістю для розвитку кількох країн. Але ця можливість реалізується лише тоді, коли держави не обмежуються експортом сирих мінералів.

Найважливіший напрям — перехід від продажу сировини до локальної переробки та створення доданої вартості. Приклад ДР Конго показує масштаб потенційного ефекту: місцева переробка кобальту у 2022 році майже потроїла експортну вартість — із 167 млн доларів до 6 млрд доларів.

Це означає, що країни видобутку мають боротися не лише за ренту від шахт, а й за місце у промисловому ланцюгу. Для цього урядам потрібні змістовні угоди з приватними компаніями, які передбачають значну участь держави, розвиток місцевої переробки, контроль за довкіллям і реальні вигоди для громад.

Головний висновок для енергетичного ринку

Критичні мінерали стають стратегічною сировиною нової енергетики так само, як нафта була стратегічною сировиною індустріальної економіки. Але якщо їхній видобуток розвиватиметься без жорстких правил, прозорих угод, екологічного контролю та захисту місцевих громад, «зелений» перехід ризикує отримати стару сировинну тінь.

Для урядів це означає складний баланс:

• забезпечити стабільні ланцюги постачання критичних мінералів;
• не допустити екологічної деградації у країнах видобутку;
• захистити права людини та території корінних народів;
• створити умови, за яких країни-експортери отримуватимуть не лише шкоду й відходи, а й переробку, доходи та економічний розвиток.

Енергетичний перехід не може вважатися чистим лише тому, що кінцевий продукт зменшує викиди. Він буде справді чистим лише тоді, коли весь ланцюг — від шахти до батареї, від кар’єру до електромобіля, від родовища до мережі — відповідатиме тим самим вимогам, які світ декларує для майбутньої енергетики.

Джерело: Terminal.

За матеріалами: OilPrice.com.

Попри зростання попиту на літій, мідь і кобальт, падіння цін та концентрація виробництва знижують глобальні інвестиції у галузь

Ціновий тиск та інвестиційні виклики

У 2024 році попит на критичні мінерали продовжував зростати, що зберігає їхню ключову роль у глобальному енергетичному переході. Водночас надлишок постачання, зумовлений активністю Китаю, Індонезії та окремих африканських країн, призвів до зниження цін, особливо на мінерали для акумуляторів.

• Попит на літій зріс майже на 30% у 2024 році, попри уповільнення розгортання електромобілів у деяких країнах.
• Нікель, кобальт, графіт і рідкоземельні елементи продемонстрували зростання попиту на 6–8%.
• Ціни на літій знизилися на 40% за рік, а графіт і кобальт — приблизно на 20%.
• Зростання цін на мідь склало 3%, перевищивши темпи попередніх двох років.

Такі тенденції вплинули на інвестиційну активність. Згідно з аналізом 25 провідних гірничодобувних компаній:

• Загальні інвестиції у видобуток критичних мінералів зросли лише на 5% (проти 14% у 2023 році).
• У реальному вираженні (з урахуванням інфляції витрат) зростання склало всього 2%.
• Великі диверсифіковані гравці збільшили капітальні витрати на 15%, а спеціалізовані — скоротили на 15%.
• Інвестиції компаній, орієнтованих на літій, зросли на 27%, але це значно менше ніж +60% у 2023 році.

Ризики для диверсифікації та геополітичні наслідки

Уповільнення інвестицій ставить під загрозу зусилля зі забезпечення географічної диверсифікації постачання. З 2020 до 2024 року:

• Частка трьох провідних виробників нікелю зросла з 60% до 80%.
• Частка трьох провідних виробників кобальту — з 80% до 90%.

Таке концентрування постачання створює загрози безпеці критичної сировини, оскільки будь-яке порушення ланцюга постачання може вплинути на ціни технологій, інфляцію, конкурентоспроможність виробництва та економіку загалом.

Ці побоювання посилюються низкою експортних обмежень:

• Грудень 2024: китайські обмеження на експорт галію, германію й сурми до США.
• Лютий 2025: оголошення контролю на вольфрам, телур, вісмут, індій і молібден.
• Квітень 2025: обмеження на сім груп середніх і важких рідкоземельних матеріалів.

Перспективи розвідки

Обсяги фінансування геологорозвідки у 2024 році залишилися на рівні 2023 року, що припинило тенденцію зростання, яка тривала з 2020 року. Найбільше інвестицій було спрямовано у:

• літій, мідь та уран (розвідка урану зросла на 30%).

Водночас розвідка нікелю знизилася більш ніж на 30%, що пов’язано з низькими цінами та переглядом складу акумуляторів.

Зниження цін на ринку критичних мінералів різко обмежує фінансові можливості гравців, що гальмує розширення виробництва та загрожує глобальним зусиллям щодо зниження залежності від обмеженого кола постачальників.

Джерело: Terminal

За матеріалами: IEA Critical Minerals Market Review 2024

Додаткові джерела інформації:

Bloomberg: Lithium market slump threatens supply,

Reuters: China tightens rare earths exports