Водень — це перспективне майбутнє, але не сьогодення України і навіть ЄС. А втрати від можливого переривання транзиту газу очевидні вже сьогодні.

Про це написала директорка з  питань взаємодії з державними органами та міжнародними організаціями ТОВ “Оператор ГТС України” Ольга Бєлькова у своїй колонці.

«З одного боку, ми повинні готуватися до циклу виробництва та споживання водню, але з іншого, маємо дуже ретельно зважити за рахунок яких ресурсів. Включення ідеї щодо водневого майбутнього потенціалу України в декларативну заяву США та Німеччини вже надихнули ентузіастів цього напрямку. Тим не менш, наразі потреби споживачів нашого регіону пов’язані з природним газом. Крім того, майбутнє водню прямо пов’язане саме із природним газом, тож розмова має бути не про компенсацію, а про поєднання. Транзит газу територією України — це запорука стабільності зараз, а водень — можливе додаткове майбутнє. Відтак, обидві напрямки мають дискутуватися окремо», — написала вона.

Безумовно, перехід на відновлювані джерела енергії – важливий з точку зору екології та сталого розвитку. Але очевидно, що цей шлях розтягнеться на десятиліття.

В найоптимістичнішому сценарії від Bloomberg лише у 2050 році можна сподіватися на значну частку водня у загальному споживанні енергії – на рівні 24%. А до того часу за різними розрахунками, наприклад, у 2040 році може бути і до 5%. Водночас, природний газ вже зараз складає до 24% всієї енергії, і всі прогнози вказують на продовження використання цього ресурсу у найближчі два десятиріччя.

«Україна та Оператор ГТС експлуатує газопроводи високого тиску (газопроводи ОГТСУ), тож ми розглядаємо транспортування водню лише у газоподібному стані. Є технології транспортування водню у зрідженому стані та у формі аміаку, але це ніяк не пов’язано з транзитом і може розвиватися як паралельні інновації на ринкових засадах. Чистий водень небезпечніший за природний газ, тож наразі проходять дослідження щодо можливостей транспортування лише суміші водню та природного газу, а не чистого водню», додала Бєлькова.

Цікаво, що національні регулятори більшості країн ЄС вважають за необхідне гармонізувати ліміти на змішування водню. Але згідно з дослідженням Агентства Європейського Союзу з питань співробітництва органів регулювання енергетики (ACER) станом на 2020 рік 65% держав-членів опитування взагалі не дозволяють введення водню в газотранспортну мережу.

У більшості країн-учасників цього дослідження ACER у регламентах щодо якості газу не згадуються обсяги водню взагалі. Німеччина повідомляє про найвищий граничний рівень концентрації водню на рівні транспортування газу (10%), за нею йдуть Франція (6%), Іспанія (5%) і Австрія (4%). Тож наразі навіть за оптимістичних прогнозів, у випадку злагоджених дій у різних країнах, допустимі межі водню, можуть бути на рівні 10%. Але виникає питання: як саме буде сформовано 90% суміші? Іншими словами, де взяти решту природного газу?

 Читайте в «Терміналі», в Міненерго почали роботу з розробки Водневої стратегії.

Про енергетичну незалежність, ринкові та правові підстави, перешкоди говоримо із заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-нергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Ольгою Бєльковою

 – «Позитивні санкції» Конгресу США щодо України передбачають створення нами Плану досягнення енергетичної незалежності України. Кому доручено його розробку?

– Унікальність цієї cитуації в історії американської дипломатії полягає в тому, що зазвичай санкції носять виключно негативний характер. У нашому випадку вони несуть позитив, отже, це не лише санкції проти ворога, але й бажання допомогти самій Україні стати сильнішою. Є бажання американського політикуму, наших колег з Сенату і Конгресу, які схвалили цей документ, виділити певні кошти – $30 млн – на підготовку плану енергетичної незалежності України.

Якщо уважно прочитати всі пункти цього плану, то можна дійти висновку, що такий план повинна скласти кожна країна сама для себе. Виникає питання, чому він з’явився саме в цьому законі. Гадаю, це тому, що наші колеги зі Сполучених Штатів розуміють: такий план вимагає величезних зусиль з боку кількох держав і цілих регіонів (а саме – Європейського Союзу) з метою формування реалістичного плану і потім усіляких змін, які будуть підтримуватися цими сторонами.
Так, наприклад, аби Україні імпортувати газ не з Росії, не досить бажання лише самої України. Для цього потрібно, щоб діяли інтерконнектори, щоб ми мали можливість
купувати газ на європейських хабах, щоб були ті, хто готовий продавати його Україні за ринковою ціною і без жодних політичних вимог – тобто потрібна відповідна підтримка широкого кола учасників.
Це вже вдалося зробити щодо газу. Ми купуємо його в Європі, а не в Росії, уникнувши таким чином шантажу в стосунку до нас як до країни.

  – Ми купуємо той самий російський газ, але вже за участі посередників?

– Не має значення, де він був видобутий. Звичайно, нам з вами як споживачам вигідніше за все купувати український. Навіть незалежно від того, за якою ціною він продається. Тому що українська компанія, яка видобуває газ тут (і державна, і приватна), залишає величезну частину податків в Україні. Сьогодні безпосередньо від діяльності видобувних компаній у бюджет закладено приблизно 35 млрд грн. Загалом ця індустрія є одним з найбільших платників податків. Тому ми зацікавлені в тому, щоб мати власний газ. Але зараз його не вистачає, і ми мусимо купувати назовні.

Нагадаю, що угоди з Росією завжди мали політичний компонент. Знижка на газ за можливість залишити в Севастополі Чорноморський флот – приклад політизації питання енергетики. Сьогодні, коли ми купуємо газ в Європі, ніхто від «Нафтогазу України» не вимагає розміщення в Україні баз НАТО. Газ має бути звичайним товаром, а не політичною зброєю. У плані про енергетичну незалежність України передбачено опрацювання всіх можливих напрямів для покращення ситуації самої України.

  – Покращення на яких напрямах?

– У нас складна ситуація з електроенергією. Сьогодні ринок електроенергії залежний від Росії. Технологічно він був побудований як частина колишнього Радянського
Союзу. Бувають ситуації, коли в нас є надлишок згенерованої енергії, а ми не можемо її продати; не вистачає електроенергії в пікові години – могли би взяти з Європи, але нема технічної можливості.

Часто кажуть, що не можна порівнювати ціну в Європі і в Україні. Але ціну в межах Європи теж не можна порівнювати – єдиної середньої не існує. Вона різна залежно від сезону, часу постачання і т.ін. Ми могли б дуже багато виграти, якби сьогодні були приєднані до ЕNTSO-E. Тому я б дуже хотіла, аби ця частина плану стала можливістю для України використати потужний геополітичний інтерес до нашої ситуації, щоб перезапустити ті процеси, про які ми багато і довго говорили. Наприклад, розмови про приєднання України до ринку електроенергії Європи велись упродовж 10-15 років: планували імпортувати, експортувати електроенергію, проводили великі презентації…
а віз і нині там. Багато чого не зроблено з того, що можна було б зробити. Багато опонентів, включаючи наших місцевих виробників, можуть зловживати своїм монопольним становищем.

Але з поняттям монополії треба теж розібратися. В енергетиці не буває багато маленьких компаній – вірніше, вони є, але за принципом Парето: 80% компаній будуть виробляти 20% енергії. За що я люблю альтернативну генерацію? Бо там є можливості для виробників різного масштабу. Не обов’язково мати мільярдні інвестиції – можна починати на базі менших можливостей. У Німеччині, наприклад, дуже успішний досвід кооперативів, які виробляють сонячну енергію в якомусь маленькому селищі. І це дуже важливо. На рівні атомної енергетики, безумовно, будуть фактичні монополісті. Сьогодні ДП «Енергоатом» виробляє всю атомну енергію країни. І, напевне, так воно і залишиться. Разом з цим навколо «Енергоатому» вже діють приватні компанії, які перебирають на себе певну частину процесу з доставки електроенергії до споживача (постачальники, трансмісія і т.п.).

Тому на ринку енергетичних продуктів монополії є даністю, але важливо, щоб вони не зловживали таким становищем.

– Як цього досягти?

– Для цього потрібно, щоб український споживач був приєднаний до всіх можливих варіантів. Найбільше гарних пропозицій сьогодні – саме на європейських ринках. А в Росії для українського споживача є лише політичні обтяження. І найближчим часом це не зміниться. Тому мені б хотілося, щоб уряд взявся до активної роботи на цьому

напрямі, визначив відповідальних – це має бути міністр або віце-прем’єр.

  – Що найголовніше в цьому плані?

– Декілька основних компонентів. Перший – наша синхронізація з Європою по всіх видах генерації, всіх видах ресурсів. І в частині електроенергії, і в частині газу. Так
само і у виробництві атомної генерації. Цикл виробництва палива і всього, що пов’язано з атомною енергією, є настільки складним, що нам треба якомога більше півпрацювати, диверсифікувати постачальників джерел і послуг на всіх етапах, як це робиться в тих країнах, які підтримують атомну енергетику.

Сьогодні ми є залежними від РФ щодо постачання палива. Ситуація зміниться в 2019 р. Нам потрібно активізувати роботу з пошуку альтернатив.

  – Можливо, варто було б поєднати зусилля з розробки цього плану та Дорожньої карти з Національною енергостратегією до 2035 року? Як скоординувати роботу над двома документами?

– Енергостратегія – це ніби як політична мрія. Визначилися з тим, куди рухаємося. Вітаю з тим, що вона з’явилася. Але до Енергостратегії включені речі найвищого
порядку. Наприклад, хочемо видобувати газу стільки, скільки потрібно Україні, навіть з можливістю експорту в Європу. А далі? Як це зробити? З одного боку, важливо, щоб частина про санкції і Дорожня карта не суперечили одне одному. Але з іншого – в частині міжнародної роботи – має бути фахове підтвердження, як кожен пункт зробити реальністю. Дорожня карта і конкретні плани з реалізації тих чи інших заходів.

  – Фахове підтвердження – це технічні рекомендації?

Саме так, але не лише це. І технічні, і фіскальні. До прикладу, в частині видобутку газу сьогодні існує три основні проблеми. Перша – з комплексом заходів щодо видачі
ліцензій і відслідковування їх використання в Україні. Де взяти ліцензії компаніям, які прийдуть в Україну видобувати газ? З чого фактично вони можуть почати свою
роботу? Друга – фіскальні умові видобутку. Верховна Рада працює над ідеями, як їх змінити, щоб зробити Україну інвестиційно привабливою. Моя ідея – так звана стимулююча рента 12% для нових свердловин. Їх мета – залучити інвесторів саме до нового буріння, а вже згодом перейти до єдиної ставки ренти або до спеціального податку на прибуток від видобувної діяльності замість ренти. Третя – це впорядкування питань надання різних дозволів та доступу до земельних ресурсів. І тут я подала законопроект, який поки що дуже складно просувається – 3096-д.

  – Можете коротко перерахувати основні підстави або узагальнити причини того, що до нас не йде інвестор?

Одна із найбільших проблем – це нестабільність умов ведення бізнесу та втручання органів влади у діяльність компаній. Безумовно, у кожній сфері є своя проблематика,
але енергетичний бізнес – це дуже довгострокові горизонти планування. Інвестори у будь-який сегмент просять саме стабільності правил, бо вони складають бізнес-пла-
ни на 5-15 років наперед.

Яким чином регуляторно виправити ситуацію? У компаній, які отримали ліцензії, піде від 24 до 36 місяців, щоб почати повний цикл видобутку. Деякі країни витрачають близько місяця, середній показник по світу – півроку, а в нас на це йде три роки.

Як ми можемо мріяти про енергетичну незалежність, якщо сьогодні Україна – третя країна Європи за розміром підтверджених запасів, і при цьому ми купуємо газ назовні? Це не вкладється в жодну логіку. Ми не вміємо розпоряджатися внутрішніми ресурсами. Ми ж могли б видобувати більше.

 – Як сприяти збільшенню видобутку газу в Україні?

Видобувати більше – реально, але для цього треба відкрити можливість більшому числу компаній заходити на ринок і швидко видобувати газ. Бо якщо за рік-два вони не зможуть почати операційну діяльність – інвестору стає нецікаво, бо це дуже дорогий бізнес.

Повернімося до альтернативної енергетики в Енергостратегії. По кожному з пунктів Енергостратегії має бути більше конкретики. Якщо це альтернативна енергія – буде це підтримка шляхом «зелених» тарифів чи аукціонів, про що я особисто весь час адвокатую: це створює більш ринкові умови. Український споживач хоче бачити дешевшу енергію, яка генерується з альтернативних джерел. А не

зафіксувати умови, які надають переваги компаніям, що прийшли раніше, пояснюючи, буцімто нема інтересу до цього ринку. А український споживач буде змушений платити доволі високу ціну. В Європі є країни, де ціни на альтернативну енергію нижчі, ніж на традиційну. Україна поки що не може підійти до цього.

 – Не може через лобіювання інтересів певних осіб?

– У тому числі. Але не тільки, а й тому, що в Україні є ризик війни; у нас низька привабливість для інвесторів по всіх напрямах; у нас державна політика з підтримки не є
зваженою і продуманою до кінця.

Альтернативні джерела є новим видом вироблення енергії не лише для нас, а й для всієї Європи. Вони також робили багато помилок. Але ми маємо привілей: можемо вивчити і врахувати їх помилки та вже сьогодні рухатись вперед.

Багато є не тільки технологічних, але й соціальних питань. Наприклад, у питанні шахтарів. Я сподіваюся, що комплекс заходів з вирішення подібних моментів з’явиться завдячуючи співпраці з колегами зі Сполучених Штатів, з Європи, де ми спільно повинні виробити єдину Дорожню карту. Бо якщо ми сплануємо щось, чого взагалі нема
у світовій практиці, це знову стане черговим предметом для дорікань.

  – Які основні складові енергетичної безпеки України, на Вашу думку, потребують особливої уваги та законодавчих змін?

– Найголовніше – це входження України в ринки Європи. На цьому напрямі ми вже виконали свої зобов’язання, прийняли три основні закони: про ринок газу, ринок електроенергії та енергорегулятор. Це складає базу. Решта – додаткове, але не менш важливе – енергозбереження, енергоефективність, фонд та інші заходи. Верховна Рада виконала основну частину, тепер потрібна імплементація. А з цим є проблеми по всіх трьох законах.

Збільшення видобутку газу – це окремий напрям, де мені б хотілося бачити більше ініціатив саме від уряду. Майже всі закони є депутатські, що не зовсім правильно.
Потрібна відкритість на всіх ринках. Це і публікація про бенефіціарів, і публікація основних моментів угод. Тому що коли немає прозорості, виникають претензії з боку

споживача. Чи формула «Роттердам +» правильна, чи не правильна – класичній кейс незгоди суспільства з рішенням регулятора. Важливо відкривати інформацію, аби споживач і експерти могли зрозуміти, наскільки те чи інше питання обґрунтоване.

Усе решта в певній мірі сьогодні врегульовано. Безумовно, будуть якісь технічні зміни. Але законодавча основа вже є – треба її виконувати.

 … 

Повну версію інтерв’ю читайте в TerminaL #3 (849)

З приводу оформлення передплати або придбання примірника Часопису TerminaL звертайтесь:

Тел./Tel.: (+38 044) 234-68-39, (+38 067) 401-31-51, email: dsv@ukroil.com.ua