Канцлер Фрідріх Мерц пообіцяв повну державну підтримку сталеливарній промисловості Німеччини в переході до виробництва «зеленої» сталі. Попри складні енергетичні умови, Thyssenkrupp і Salzgitter продовжують реалізацію hydrogen‑проєктів. Водночас компанія ArcelorMittal відмовилася від своїх планів через високі витрати. Галузь очікує рішучих дій держави щодо зниження вартості електроенергії та розвитку водневої інфраструктури.

Складові зеленої трансформації

1. Політична підтримка

• Канцлер Фрідріх Мерц пообіцяв зробити все необхідне, щоб зберегти виробництво сталі в Німеччині.
• Підкреслено, що збереження металургії — це стратегічний інтерес країни.

2. Енергетичні та економічні виклики

• ArcelorMittal відмовився від трансформації двох заводів на водневі технології, відмовившись від субсидій у розмірі 1,3 млрд євро.
• Причини: високі витрати на електроенергію та невизначеність щодо енергетичного балансу в майбутньому.
• Німеччина має одні з найвищих тарифів на електроенергію в Європі, що суттєво ускладнює реалізацію водневих ініціатив.
• Сталеливарна галузь виробила 37,2 млн тонн сталі у 2024 році проти 40 млн тонн у 2018 році.

3. Реакція галузі та альтернативні проєкти

• Thyssenkrupp реалізує проєкт водневої сталеливарної фабрики вартістю 3 млрд євро в Дуйсбурзі.
• Компанія наголошує на потребі у нових умовах: доступна електроенергія та hydrogen‑мережі.
• Salzgitter також продовжує трансформацію та закликає уряд до активнішої підтримки.
• Федерація WV Stahl вимагає зниження електротарифів і перегляду регуляторного механізму CBAM до 2025 року.

4. Логічні висновки

• Без державного втручання реалізація зелених проєктів залишається економічно невигідною — навіть із субсидіями.
• Зниження вартості електроенергії та створення hydrogen‑інфраструктури — ключові умови для збереження виробництва в Німеччині.
• Ринок «зеленої» сталі формується нерівномірно — без стратегічного координування виникає ризик втрати промислового потенціалу.

Джерело: Terminal

За матеріалами: qcintel.com

Замовити звіт по ринку

Попри глобальну невизначеність у сфері політики та попиту, яка стримує інвестиції в чисті промислові технології, Європа зберігає провідну позицію в декарбонізації сталеливарної галузі. Світова активність у цьому секторі знижується, однак ЄС демонструє стабільне зростання вкладень, адаптуючи нові регуляторні та фінансові механізми підтримки.

Світовий спад у низьковуглецевому сталевому виробництві

• У 2026 році очікується зниження введення нових потужностей з виробництва «зеленої» сталі на понад 60% порівняно з попереднім роком — лише $9 млрд інвестицій проти рекордних обсягів минулих років.
• Особливо скорочуються проєкти електродугових печей (EAF) та установок прямого відновлення заліза з готовністю до використання водню.
• Усі основні типи проєктів постраждали, демонструючи злам позитивної тенденції з 2018 року, коли було оголошено про інвестиції понад $160 млрд.

Падіння в Азії та роль Китаю

• Китай згорнув затвердження нових замін сталевих потужностей, що стало ключовим фактором спаду в Азії.
• Дві третини світового обсягу «зеленої» сталі припадає саме на EAF — скорочення тут має масштабні наслідки.
• Політика стримування експансії, зокрема через міжнародний тиск на експорт китайської сталі, стала основою рішень уряду КНР.

Економічна доцільність під питанням

• Технології «нульових викидів» сталі вимагають утричі–вчетверо більших капіталовкладень, ніж традиційні виробничі лінії.
• Фінансова привабливість проєктів знижується на тлі нестабільного прибутку в галузі: ArcelorMittal і POSCO зменшили середній річний показник EBITDA на понад 30% у 2021–2024 роках.
• У США компанія SSAB відмовилася від участі у програмі на $500 млн з декарбонізації сталі через невизначеність майбутнього держфінансування.

Європа тримає лідерство

• 70% нових інвестицій у водневу металургію у 2024 році припало на Європу.
• Загалом вкладено майже $15 млрд у чисті технології, з них 80% — у декарбонізацію сталі.
• Незважаючи на високу вартість, ЄС продовжує активну підтримку галузі через податкові інструменти, цільові плани та угоди компенсації ризиків (CCfD).

Регуляторні заходи ЄС

• Поступова відміна безкоштовних викидних квот до 2026 року — один із ключових елементів стимулювання переходу на чисті технології.
• Програма Steel and Metals Action Plan спрямована на зниження енергетичних витрат, розширення водневих потужностей та доступ до брухту.
• Оновлення Механізму прикордонного вуглецевого регулювання (CBAM) передбачає:
  • посилення захисту від імпорту з країн із надлишковими потужностями,
  • запобігання обходу регуляцій,
  • нові завдання щодо кругової економіки.
• Передбачено понад €100 млрд підтримки для декарбонізації промисловості.

Кругова економіка та інші сегменти

• Інвестиції у переробку матеріалів знизились у 2024 році.
• Половину витрат займає переробка пластику, третину — паперу, алюміній — трохи понад 10%.
• Водночас, проєкти з виробництва «зеленого» аміаку зберегли темпи — близько $3 млрд інвестицій.
• У біопластику — спад майже на третину, до $1 млрд.

«ЄС залишається головною рушійною силою декарбонізації промисловості, зокрема в сталеливарному секторі, на тлі глобального спадання інвестиційної активності»

Джерело: Terminal

За матеріалами:

• IEA: Clean Energy Investment in Industrial Sectors
• Європейський зелений курс

Додаткові джерела інформації:

• SSAB: Sustainable Operations
• Європейська комісія: Industrial Deal & CBAM

Американські постачальники енергетичних послуг зіштовхнулися з різким зростанням витрат через імпортні мита на труби й комплектуючі для нафтогазових проєктів. Основний тиск спричиняють обмеження на сталь та алюміній за розділом 232, а також відповідні дії з боку Китаю та Канади.

Учасники ринку вдаються до пошуку нових джерел постачання, перегляду контрактів та підвищення цін, однак навіть це не компенсує тарифне навантаження. Водночас очікується подальше зростання цін на труби в ІІ кварталі 2025 року, попри попереднє падіння в 2023–2024 рр.

У ланцюгах постачання енергетичного обладнання та послуг США спостерігається посилення тарифного тиску, що загрожує збільшенням вартості реалізації нових і поточних нафтогазових проєктів. Зокрема, мита на сталь і алюміній за розділом 232 та програма «взаємного тарифування» (reciprocal tariffs) призводять до значного зростання витрат компаній.

Фінансові звіти великих виробників енергетичного обладнання підтверджують наявність суттєвого тарифного навантаження. Один із виробників зазначає, що основні витрати пов’язані з імпортом сировини в США для підрозділу з виробництва бурового обладнання. Інші компанії повідомляють про мита на деталі для перфорації свердловин та бурових труб, де найчутливішим сегментом є труби для буріння (drill pipe).

Труби, мита і ланцюги постачання

Значну частку імпорту труб для нафтогазового сектору США становить продукція з Південної Кореї (34,8% у 2024 році), далі йдуть ЄС (передусім Австрія), Канада та Тайвань. За оцінками, ставки тарифів можуть коливатися від 25% до 50%, залежно від походження продукції та дотримання угод USMCA.

Деякі компанії відзначають, що невизначеність щодо тарифів на початку року змусила клієнтів відкласти нестрокові витрати. Інші передбачають, що нові мита спричинять короткострокове скорочення попиту. Водночас ризики торкаються не лише імпорту, а й експорту зі США, оскільки Канада та Китай запроваджують дзеркальні заходи, а з липня можливе нове підвищення мит.

Зростання цін на труби OCTG

Ціни на труби для буріння (OCTG) в США вже зросли на 6,8% у І кварталі 2025 року, а в ІІ кварталі очікується ще +7,0% через подорожчання сировини для зварених труб (ERW) і дію тарифів. Це відбувається після тривалого періоду падіння: з І кварталу 2023 року по ІІІ квартал 2024 року ціни знижувалися в середньому на 10,3% на квартал.

Проте ціна на гарячекатаний рулон (основа для виробництва труб) досягла піку, що в майбутньому може зменшити тиск на ринок і стабілізувати ситуацію.

Адаптація: що роблять компанії?

Компанії використовують різні стратегії для компенсації тарифних витрат:

• Контрактні коригування: домовленості з клієнтами щодо підвищення цін.
• Оптимізація закупівель: масові закупівлі бурових труб і перехід на внутрішні джерела постачання.
• Пошук альтернативних постачальників: спроби диверсифікувати джерела імпорту та внутрішніх виробників.

Втім, потенціал збільшення виробництва в США обмежений: із 2020 року база постачальників скоротилася, а виробники вважають за доцільніше зберігати стабільні ціни, а не нарощувати обсяги.

Попри спроби енергетичних компаній адаптуватися до нових умов, тарифна політика США створює суттєві виклики для галузі. Очікуване подальше зростання цін на труби та можливі додаткові торгові конфлікти можуть ускладнити реалізацію нових енергетичних проєктів у 2025 році. Українським імпортерам варто враховувати ці зміни при плануванні закупівель трубної продукції з американського ринку.

Джерело: НТЦ Псіхєя» mailto:oil@ukroil.com.ua

За матеріалами: https://www.spglobal.com