Президент США Дональд Трамп закликав уряд Великої Британії зменшити інвестиції у вітрову енергетику та зосередитися на відновленні видобутку нафти в Північному морі, вказуючи на Абердин як потенційний центр цієї діяльності. Ці заяви викликали суперечки щодо економічної доцільності та екологічних наслідків такої стратегії.

Протистояння між офшорною нафтою та вітровою енергетикою у Великій Британії

У своїх останніх заявах Дональд Трамп закликав Велику Британію відмовитися від вітрової енергетики, яку він назвав «дорогою та неестетичною», на користь відновлення видобутку нафти в Північному морі. Він стверджує, що запаси нафти в регіоні можуть забезпечити країну енергією на сто років, а Абердин в Шотландії може стати центром цієї діяльності.

Однак експерти, такі як економістка з Оксфордського університету Суганда Срівастава, ставлять під сумнів ці твердження, зазначаючи, що залишкові запаси нафти значно менші, ніж стверджує Трамп, а витрати на їх видобуток можуть бути високими для британських платників податків.

• Економічна доцільність: Видобуток залишкових запасів нафти в Північному морі потребує значних інвестицій, особливо в передові технології буріння.
• Політичні наслідки: Заяви Трампа можуть вплинути на енергетичну політику Великої Британії, особливо в контексті нещодавно підписаної торговельної угоди між двома країнами.
• Конфлікт інтересів: Трамп має економічні інтереси в Абердині, де його родина володіє готельно-гольфовим комплексом, що підвищує занепокоєння щодо потенційного конфлікту інтересів.

У той час як Трамп закликає до збільшення видобутку нафти, уряд Великої Британії продовжує інвестувати в розвиток вітрової енергетики. Проте, згідно з аналізом BNEF, країна може не досягти своєї мети щодо встановлення 43 ГВт потужностей офшорної вітрової енергетики до 2030 року, оскільки очікується, що буде введено в експлуатацію лише 33 ГВт.

Крім того, Шотландська комісія попереджає, що без належного плану переходу від викопного палива до відновлюваних джерел енергії, громади на північному сході країни можуть зіткнутися з економічними та соціальними потрясіннями, подібними до тих, що сталися під час занепаду вугільної та сталеливарної промисловості.

«Збільшення видобутку нафти в Північному морі може знизити енергетичні витрати Великої Британії», — заявив Дональд Трамп.

Джерело: Terminal
За матеріалами: Financial Times, The Times, Energy News

Китайські виробники вітротурбін, попри конкурентоспроможні ціни, стикаються з численними перешкодами на європейському ринку, включаючи сумніви щодо надійності, сертифікації та геополітичні ризики.

Протягом останніх трьох років західні виробники вітротурбін (OEM) зосередилися на основних ринках, прагнучи відновити прибутковість після років тиску на маржу. Хоча витрати на сировину зменшилися у 2024 році, ціни на турбіни продовжували зростати, що допомогло західним OEM покращити фінансові показники. Проте капітальні витрати залишаються головною проблемою для розробників, особливо з огляду на високі процентні ставки.​

У Китаї виробники відповіли на скасування тарифів на електроенергію, що надходить у мережу, впровадженням більших моделей турбін для зниження витрат. Це посилило внутрішню конкуренцію та призвело до зниження цін на турбіни, що зменшило маржу прибутку. З очікуваним піком встановлення турбін у 2025 році та спадом у 2026 році, китайські OEM все більше орієнтуються на закордонні ринки для поглинання надлишкових потужностей і відновлення прибутковості. На експортних ринках їхні турбіни залишаються на 30–40% дешевшими за західні аналоги, що дає їм значну цінову перевагу.​

Багато зусиль щодо міжнародної експансії були зосереджені на ринках, що розвиваються. З 2020 року частка китайських OEM у загальних замовленнях у таких регіонах, як Центральна Азія, Близький Схід, Африка та Південна Америка, зросла з менш ніж 30% до понад 50%. Їхня стратегія — пріоритетність ціни та доступності — виявилася ефективною у витісненні західних постачальників.​

Для підтримки цього просування китайські OEM почали створювати виробничі потужності за межами Китаю. Підприємства були засновані в таких країнах, як Саудівська Аравія, Казахстан, Бразилія, а нещодавно — Оман, що наближає їх до ключових клієнтів. Проте в Європі прогрес був повільнішим. Китайські OEM забезпечили лише обмежену кількість проєктів — переважно в Південній та Східній Європі — і плани щодо заводів залишаються невизначеними.​

Що стримує їхній розвиток?

Виклик для китайських OEM полягає не в ціні — а в довірі. Щоб закріпитися в Європі, їм потрібні обсяги. Але розробники, кредитори та політики залишаються обережними.​

Вісім основних факторів сприяють цьому опору:

1. Досвід: Розробники насторожено ставляться до обмеженого міжнародного досвіду та відсутності довгострокових даних про продуктивність.​

2. Структури контрактів: Китайські OEM часто пропонують нестандартні умови контрактів, що ускладнює пряме порівняння із західними постачальниками.​

3. Сертифікаційні прогалини: Неповна або неєвропейська сертифікація додає витрат і невизначеності — особливо щодо якості компонентів і відповідності стандартам IEC.​

4. Практики охорони праці та безпеки: Суворі європейські вимоги до охорони праці та безпеки становлять бар’єр для компаній, незнайомих із місцевими очікуваннями.​

5. Післяпродажне обслуговування: Слабка сервісна мережа в Європі викликає занепокоєння щодо надійності турбін, особливо для критичних компонентів, таких як лопаті.​

6. Фінансова привабливість: Кредитори зазвичай віддають перевагу усталеним OEM; невизначеність щодо технологій і геополітики може призвести до вищих витрат на фінансування.​

7. Регуляторні ризики: Згідно з Регламентом ЄС про іноземні субсидії, OEM, які перебувають під розслідуванням, стикаються з більшими ризиками проєктів і затримками.

8. Кібербезпека: З огляду на увагу до критичної енергетичної інфраструктури, зростають політичні побоювання щодо використання китайського обладнання, зокрема через можливі ризики для національної безпеки.

Ставлення до китайських OEM у Європі різниться. У той час як Північна Європа робить акцент на суверенітеті ланцюгів постачання й безпеці, Південна Європа виявляє більше відкритості — частково завдяки досвіду співпраці з китайськими постачальниками в Африці та на Близькому Сході. Такі девелопери як EDP, Engie та EDF набули досвіду з китайськими компаніями в інших регіонах, що потенційно відкриває шлях до майбутніх спільних проєктів у Європі.

У підсумку, китайські OEM здатні конкурувати за ціною — але для масштабування в Європі цього недостатньо. Розробники хочуть упевненості у виконанні проєктів. Страхові компанії та кредитори потребують доказів того, що ризики контрольовані. А уряди прагнуть убезпечити національні інтереси. Без вирішення викликів, пов’язаних із довірою та регуляторними обмеженнями, перевага в ціні не гарантує успішного проникнення на ринок вітроенергетики ЄС.

Джерело: НТЦ Псіхєя  oil@ukroil.com.ua

За матеріалами: roilprice.com

Уряд Великої Британії схвалив розширення офшорної вітрової електростанції Rampion 2, що додасть 1,2 ГВт потужності та забезпечить електроенергією понад мільйон домогосподарств. Це частина національної стратегії досягнення вуглецевої нейтральності до 2030 року.

Велика Британія, яка вже є одним зі світових лідерів у сфері вітрової енергетики, продовжує масштабне розширення своєї потужності, зокрема офшорної. Нещодавно уряд країни схвалив будівництво проєкту Rampion 2 — офшорної вітрової електростанції біля південного узбережжя Англії.

Rampion 2 додасть 1,2 гігавата (ГВт) потужності, що дозволить забезпечити електроенергією близько 1 мільйона домогосподарств у Великій Британії. Загалом уряд країни планує до 2030 року вчетверо збільшити офшорну вітрову потужність як частину своєї стратегії досягнення цілей нульового рівня викидів вуглецю (net-zero).

У 2023 році 46,4% всієї електроенергії у Великій Британії було вироблено з відновлюваних джерел, з яких 61% припадає саме на вітрову енергетику. З цієї кількості близько 39,7% генерується на суші, а 60,3% — на морі.

Історія вітрової енергетики Великої Британії бере свій початок з 1991 року, коли було збудовано першу комерційну наземну вітрову електростанцію потужністю 1 ГВт. У 2024 році вітрова потужність країни зросла до 30 ГВт — удвічі більше, ніж у 2017-му. У Великій Британії нині встановлено 11 906 турбін, з яких 9 141 розміщені на суші, а 2 765 — на морі, включаючи 10 плавучих і 2 755 закріплених.

В офшорній вітровій галузі країни вже працює близько 32 000 осіб, і ця цифра, за прогнозами, може зрости до понад 120 000 до 2030 року. За умови досягнення 60 ГВт встановленої потужності до кінця поточного десятиліття, додана вартість для економіки може сягнути 58,5 мільярда доларів США.

Станом на початок 2025 року Велика Британія стала найбільшим виробником офшорної вітрової енергії в Європі та другою країною у світі після Китаю — з 14 ГВт встановленої потужності.

На початку квітня уряд країни офіційно схвалив розвиток проєкту Rampion 2. Очікується, що розширення включатиме встановлення 90 нових турбін, які дадуть змогу збільшити потужність вітроелектростанції на 1,2 ГВт. Будівельна фаза, що має розпочатися у 2026 році, створить близько 4 000 робочих місць.

Хоча рішення уряду про схвалення проєкту очікувалося ще у лютому, його ухвалення було відкладено з метою збору додаткової інформації від розробника.

Проєкт реалізується за участі компанії RWE (контрольний пакет 50,1%), консорціуму під керівництвом Macquarie (25%) та компанії Enbridge (24,9%). Вироблена електроенергія буде транспортуватися підводними кабелями, а далі — підземним кабелем до нової підстанції в Oakendene, поблизу Cowfold. Звідти електроенергія надходитиме в національну мережу в Bolney (Сассекс). Очікується, що вітрова електростанція буде введена в експлуатацію наприкінці 2020-х років.

Джерело: НТЦ Псіхєя
За матеріалами: oilprice.com