Індія достроково досягла 50% у структурі електрогенерації з невикопних джерел, але продовжує залежати від вугілля, яке забезпечує близько 70% її енергосистеми. Попри амбіційні цілі — 500 ГВт безвуглецевої потужності до 2030 року та досягнення нульових викидів до 2050 року, країна потребує колосальних міжнародних інвестицій — близько 13 трильйонів доларів. Цей баланс між екологічними прагненнями та економічною реальністю має безпосередній вплив на світові ринки нафти й нафтопродуктів.

Енергетичний вибір Індії — зелений курс чи залежність від вугілля?

1. Енергетичний баланс і виклики

• 50% електрогенерації Індії — з відновлюваних джерел, що на 5 років раніше за офіційну ціль.
• 70% електроенергії все ще виробляється з вугілля — найвуглецевішого енергоносія.
• Близько дві третини домогосподарств живуть у стані енергетичної бідності.
• Ненадійна система розподілу призводить до частих відключень та використання дизельних генераторів, що підвищує попит на нафту.

2. Стратегічні цілі та міжнародна залежність

• Індія прагне 500 ГВт невикопної потужності до 2030 року.
• Для досягнення нульових викидів до 2050 року необхідні інвестиції обсягом 13 трильйонів доларів США.
• На COP28 у 2023 році індійський міністр наголосив, що країни, які зараз критикують Індію, самі колись покладалися на вугілля і перенесли свої виробничі потужності до Азії.

«Індія має право на розвиток, як колись мали розвинені країни, які також користувалися вугіллям» — представник індійського уряду на COP28.

3. Промисловість і важка енергетика

• Важка промисловість Індії — сталь, цемент, хімія — складна для декарбонізації.
• Дослідження вказують: впровадження сонячних панелей і систем утилізації тепла може суттєво скоротити викиди.
• Розвиток зеленої енергетики зменшує потребу у нафті та дизельному пальному, однак короткостроково зростання дизельного споживання можливе через енергетичну нестабільність.

4. Інвестиції в майбутнє

• Індія активно розвиває ядерну енергетику, зелений водень та гідроенергію.
• За словами експерта Ашвіні Свейна: «Індія рухається шляхом “усеохопного підходу” — збільшуючи як викопні, так і невикопні потужності відповідно до зростання попиту».
• У 2024 році дослідження Wood Mackenzie оцінило потенціал Індії як «низьковуглецевої економічної наддержави», здатної досягти нульових викидів на два десятиліття раніше — до 2050 року.

5. Висновки

• Збільшення частки відновлюваної енергії в Індії може зменшити попит на нафту у середньостроковій перспективі.
• Проте поточна енергетична нестабільність і використання дизельних генераторів тимчасово підвищують попит на нафтопродукти.
• У разі успішного залучення інвестицій Індія може стати орієнтиром для країн, що розвиваються, формуючи нову модель зеленої економіки без втрати темпів зростання.

6. Обгрунтування

• Енергетичний перехід Індії має подвійний ефект: короткостроково підтримує нафтовий попит через нестабільність електропостачання, але довгостроково — скорочує його.
• Вартість переходу — $13 трлн — визначає потребу у глобальному фінансуванні та формує нову геоенергетичну взаємозалежність.
• Для ринків нафти це означає можливу структурну зміну попиту: зростання в короткій перспективі й поступове скорочення після 2030 року.

Джерело: Terminal

За матеріалами: Oilprice.com

Уряд Великої Британії схвалив розширення офшорної вітрової електростанції Rampion 2, що додасть 1,2 ГВт потужності та забезпечить електроенергією понад мільйон домогосподарств. Це частина національної стратегії досягнення вуглецевої нейтральності до 2030 року.

Велика Британія, яка вже є одним зі світових лідерів у сфері вітрової енергетики, продовжує масштабне розширення своєї потужності, зокрема офшорної. Нещодавно уряд країни схвалив будівництво проєкту Rampion 2 — офшорної вітрової електростанції біля південного узбережжя Англії.

Rampion 2 додасть 1,2 гігавата (ГВт) потужності, що дозволить забезпечити електроенергією близько 1 мільйона домогосподарств у Великій Британії. Загалом уряд країни планує до 2030 року вчетверо збільшити офшорну вітрову потужність як частину своєї стратегії досягнення цілей нульового рівня викидів вуглецю (net-zero).

У 2023 році 46,4% всієї електроенергії у Великій Британії було вироблено з відновлюваних джерел, з яких 61% припадає саме на вітрову енергетику. З цієї кількості близько 39,7% генерується на суші, а 60,3% — на морі.

Історія вітрової енергетики Великої Британії бере свій початок з 1991 року, коли було збудовано першу комерційну наземну вітрову електростанцію потужністю 1 ГВт. У 2024 році вітрова потужність країни зросла до 30 ГВт — удвічі більше, ніж у 2017-му. У Великій Британії нині встановлено 11 906 турбін, з яких 9 141 розміщені на суші, а 2 765 — на морі, включаючи 10 плавучих і 2 755 закріплених.

В офшорній вітровій галузі країни вже працює близько 32 000 осіб, і ця цифра, за прогнозами, може зрости до понад 120 000 до 2030 року. За умови досягнення 60 ГВт встановленої потужності до кінця поточного десятиліття, додана вартість для економіки може сягнути 58,5 мільярда доларів США.

Станом на початок 2025 року Велика Британія стала найбільшим виробником офшорної вітрової енергії в Європі та другою країною у світі після Китаю — з 14 ГВт встановленої потужності.

На початку квітня уряд країни офіційно схвалив розвиток проєкту Rampion 2. Очікується, що розширення включатиме встановлення 90 нових турбін, які дадуть змогу збільшити потужність вітроелектростанції на 1,2 ГВт. Будівельна фаза, що має розпочатися у 2026 році, створить близько 4 000 робочих місць.

Хоча рішення уряду про схвалення проєкту очікувалося ще у лютому, його ухвалення було відкладено з метою збору додаткової інформації від розробника.

Проєкт реалізується за участі компанії RWE (контрольний пакет 50,1%), консорціуму під керівництвом Macquarie (25%) та компанії Enbridge (24,9%). Вироблена електроенергія буде транспортуватися підводними кабелями, а далі — підземним кабелем до нової підстанції в Oakendene, поблизу Cowfold. Звідти електроенергія надходитиме в національну мережу в Bolney (Сассекс). Очікується, що вітрова електростанція буде введена в експлуатацію наприкінці 2020-х років.

Джерело: НТЦ Псіхєя
За матеріалами: oilprice.com

Світова торгівля викопним паливом досягла піка у 2017 році та поступово скорочується через зростання інвестицій у відновлювану енергетику та атомну енергію. Світова енергетика переживає глибокі зміни. Викопне паливо втрачає свої позиції, а відновлювана енергетика стає основним джерелом енергії для багатьох країн. Європа демонструє, що зелений перехід можливий навіть у складних умовах, і це може стати прикладом для інших регіонів світу.

Європа, найбільший споживач природного газу, демонструє значний прогрес у зеленому переході: у 2024 році частка відновлюваної енергії в енергобалансі ЄС склала 48%, тоді як викопне паливо впало до рекордних 28%. Війна росії проти України прискорила цей процес, змусивши ЄС шукати альтернативні джерела енергії та спрощувати процедури для зелених проєктів.

Європа як приклад зеленого переходу

Європа, найбільший споживач природного газу, демонструє значний прогрес у відмові від викопного палива. У 2024 році частка відновлюваної енергії в енергобалансі ЄС склала 48%, тоді як атомна енергія забезпечила 24%, а викопне паливо – лише 28%. Це найнижчий показник за всю історію. Крім того, викиди парникових газів від енергетичного сектору ЄС скоротилися на 13% порівняно з 2023 роком.

• Вітрова енергія обігнала природний газ за обсягами виробництва.
• Сонячна енергія вперше перевищила вугілля.

Ці зміни стали можливими завдяки Європейському зеленому курсу, який був прийнятий у 2019 році. Війна Росії проти України лише прискорила цей процес, змусивши ЄС шукати альтернативні джерела енергії та зменшити залежність від російського газу.

Заходи ЄС для прискорення зеленого переходу

Європейський Союз впровадив низку заходів для прискорення розвитку відновлюваної енергетики. Зокрема, створені спеціальні зони – Renewable Energy Acceleration Areas, де процедури отримання дозволів для зелених проєктів значно спрощені. Це дозволяє швидше розвивати сонячну та вітрову енергетику по всій Європі.

Перспективи для США

На відміну від Європи, США, ймовірно, залишатимуться залежними від викопного палива через великі внутрішні запаси. Однак і тут відновлювана енергетика поступово набирає обертів, хоча й повільніше, ніж у ЄС.

Джерело: НТЦ Псіхєя

За матеріалами: oilprice.com

У проект Закону України «Про державну промислову політику» одним із напрямків розвитку промислової політики Мінстратегпром заклав екологічність, що передбачає декарбонізацію (пом’якшення наслідків зміни клімату).

Повідомляє Урядовий портал.

За словами віце-прем’єр-міністра — міністра з питань стратегічних галузей промисловості України Олега Уруського, ідеться, зокрема, про активізацію та підвищення ефективності впровадження ресурсозберігаючих та природоохоронних технологій, освоєння новітніх технологій альтернативної енергетики та поширення використання відновлювальних джерел енергії, удосконалення економічного механізму забезпечення екологічної рівноваги у регіонах і країні в цілому. Окрім того, Україна активно працює над імплементацією європейських вимог у сфері енергоефективності та «зеленої» енергетики.

Уруський наголосив, що до 2050 року в Україні електроенергія має становити більше половини енергії, що використовується в промисловості, тоді як у 2019 році її частка була приблизно 25%.

«Нові технології не лише дадуть змогу зменшити використання вуглецевих енергоносіїв, а й допоможуть використовувати енергію у виробничих процесах більш ефективно. Впровадження нових технологій відіграватиме важливу роль, особливо у найбільш енерго- та вуглецевоємних галузях», – додав міністр.

Читайте у Терміналі: Для «зеленого переходу» України потрібні інвестиції на 100 млрд доларів — Вітренко.

Для повної заміни традиційних джерел енергії відновлюваними Україні потрібно близько 25 років та інвестиції на 100 млрд доларів.

Таку думку висловив голова правління НАК «Нафтогаз України» Юрій Вітренко під час брифінгу за результатами візиту в Україну канцлерки Німеччини Ангели Меркель.

«Зелений» водень розглядається в усьому світі як ключовий елемент «зеленого переходу». «Зелений перехід» — це перехід від таких джерел енергії як вугілля чи природний газ до відновлюваних джерел. Для цього Україні потрібно багато часу. «Зелений перехід» може тривати до 25 років і потребує інвестицій принаймні у 100 млрд доларів», — сказав він.

Вітренко також розповів про подробиці співпраці з німецьким газовим трейдером RWE Supply & Trading, з яким Нафтогаз днями підписав відповідний меморандум.

«Меморандум, який ми підписали з компанією RWE, стосується потенційного розвитку проектів відновлюваної енергетики — це вироблення відновлюваної енергії як у морі, так і на суші. Вже прямо зараз ми починаємо працювати над пілотним проектом, коли ми будемо виробляти «зелений» водень, який будемо перетворювати в «зелений» аміак, і цей «зелений» аміак ми будемо експортувати до Німеччини», — зазначив очільник НАКу.

Для виробництва «зеленого» аміаку потрібно використовувати енергію з відновлюваних джерел. Для цього планується використання «офшорної» вітрової генерації — вітряків, встановлених на шельфі моря.

«Чорноморський регіон має значний потенціал для вітрогенерації, який ми збираємось опрацьовувати. Питання в тому, що для виробництва «зеленого» водню має бути поєднання відновлюваної енергії і води для того, щоб працювали так звані електролайзери. Тому поєднання вітряків на шельфі з можливістю використання морської води для цього є дуже вдалим», — пояснив Вітренко.

Виробництво «зеленого» аміаку планується налагодити на існуючих потужностях Одеського припортового заводу. Зокрема, це питання обговорювалося з керівництвом заводу та головою Одеської ОДА під час візиту очільника НАКу на Одещину.

Вітренко переконаний, що відповідні проекти будуть рентабельними з огляду на дію в Німеччині спеціальних умов для стимулювання розвитку зеленої енергетики, що робить ціни на «зелений» водень та «зелений» аміак значно вищими, ніж на відповідні сполуки, отримані в інший спосіб.

Голова правління Нафтогазу також повідомив, що компанія обговорює проекти співпраці в цьому напрямку не тільки з німецькими колегами. Зокрема, це питання планується підняти і з американськими партнерами під час майбутнього візиту української делегації до США.