Міненерговугілля України – це центр координації тепла, світла та енергії держави. Сьогодні Міністерство здійснює реформування галузі та впроваджує реформу Міненерговугілля за сприяння Представництва ЄС в Україні та Групи підтримки України при Європейській Комісії щодо реформування державного управління.

Під керівництвом в.о. державного секретаря Юлії Підкоморної, яка очолює конкурсну комісію, проводяться конкурси з метою формування інноваційної структури Міненерговугілля України. Така реформа назріла у зв’язку із  впровадженням ринкових відносин відповідно до Третього енергопакету ЄС.

«Реформування розпочалося з моменту прийняття ключових законів – про ринок природного газу та про ринок електричної енергії, які розроблені в тісній співпраці з ЄС. Реформа приведе до логічної структури Міненерговугілля, яка буде повністю відповідати новій політиці в енергетичному секторі нашої держави», – зазначає Ю.Підкоморна. Реформування державного управління в Міненерговугілля дозволить вибудувати структуру державного органу, здатного відповідати новим викликам в енергетичному секторі України. Реформа передбачає утворення директоратів – директорату викопних видів палива, директорату енергетичних ринків та директорату стратегічного планування та європейської інтеграції.

За результатами проведених конкурсів вже обрано генеральних директорів трьох директоратів та триває набір фахівців до експертних груп.

Історія Міненерговугілля бере витоки з 1962 року. У 1960 р. Головенерго Укрраднаргоспу започаткувало укрупнення і об’єднання енергосистем України, а у вересні 1962 р. на базі цього створено Міністерство енергетики та електрифікації України, яке об’єднало всі енергосистеми і більшість енергетичних підприємств та організацій республіки. Першим Міністром енергетики і електрифікації УРСР став Костянтин Михайлович Побігайло, призначений на посаду 13листопада 1962 року. Працював на посаді до 31 серпня 1971 р.

Водночас варто нагадати передісторію. Ще у ХІХ столітті для об’єднання зусиль вчених та інженерів з метою розвитку електро-технічної науки, впровадження в життя досягнень науки і техніки, в 1880 р. створено українське відділення Електротехнічного відділу Імператорського російського технічного товариства. На початку 80-х років ХІХ сторіччя перші електричні станції загального користування збудовано в Києві, Львові, Одесі, Єкатеринославі, Костянтинівці (Донбас). Електростанції й електричні мережі будували спеціально створені акціонерні компанії. У 1892 р. в Києві почав курсувати перший в Російській імперії, до складу якої тоді входила частина сучасної України, і другий у Європі електричний трамвай, який продемонстрував значну перевагу електричної тяги над механічною.

Поступово електричні мережі й електростанції впроваджували новітні досягнення електротехніки у промисловість і повсякденне життя. У 1907 р. в Києві відбувся ІV Всеросійський електротехнічний з’їзд, на якому обговорювалися питання розвитку електротехніки, проблеми електропостачання населених пунктів і промислових підприємств. У зв’язку із засиллям іноземних власників електростанцій до них було висунуто вимогу мати у складі технічного персоналу не менше 50 % місцевих фахівців. Це допомогло в короткий термін виховати значну кількість вітчизняних фахівцівенергетиків. З часом основні електротехнічні компанії викуплено місцевими управами.

Уже в 1913 р. електростанції України виробили 543 млн кВт.г електроенергії. Після закінчення громадянської війни для було прийнято план «ГОЭЛРО», у розробленні якого активну участь взяли видатні енергетики та електротехніки. Чимало нових енергетичних потужностей за цим планом передбачалося ввести в Україні. У стислі терміни споруджено Штерівську, Зуївську, КРЕС, ЕСХАР, Старобешівську, Лисичанську та інші районні і промислові електростанції. Побудована на початку 30-х років Дніпровська ГЕС стала символом величі праці, техніки і науки.

Наприкінці 1940 року потужність електростанцій України становила 2630 МВт, а виробництво електроенергії досягло 12,41млрд кВт.г. Основою енергетики в Україні стали державні районні електростанції, які виробляли понад 85% електроенергії.

Централізація виробництва електроенергії і тепла стала найважливішою і найхарактернішою особливістю розвитку енергетики республіки. Зростання кількості електростанцій, їх потужності, необхідність сумісної роботи та централізації управління ними потребувало будівництва високовольтних ліній електропередачі і підстанцій.

У 1930 р. електроенергетичні об’єкти почали об’єднуватися у державні акціонерні товариства (Київток, Донбасток, Харківток, Одесаток тощо), а згодом створено регіональні енергетичні системи: Донбаську, Дніпровську, Харківську та ін., а також диспетчерські центри управління. У 1938 р. у м. Горлівка організовано Бюро Південної енергосистеми, яке згодом перетворено в Об’єднану диспетчерську службу (ОДС Півдня). Введено в експлуатацію перші лінії електропередачі 154 кВ (1932 р.) і 220 кВ (1940 р.).

Розвиток електроенергетики і прогрес науки визначили потребу в об’єднанні зусиль науковців і фахівців-практиків. Із цією метою у 1934 р. створено Всесоюзне наукове інженерно-технічне товариство енергетиків (ВНІТТЕ). В Україні перші організації ВНІТТЕ працювали в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Миколаєві. Створювалися проектні і наукові інститути, дослідницькі лабораторії, збільшено випуск фахівців-енергетиків у вищих навчальних закладах, розвивалася вітчизняна енергомашинобудівна промисловість.

…

 За матеріалами Міненерговугілля України

 Повну версію статті читайте в TerminaL #3 (849)

З приводу оформлення передплати або придбання примірника Часопису TerminaL звертайтесь:

Тел./Tel.: (+38 044) 234-68-39, (+38 067) 401-31-51, email: dsv@ukroil.com.ua

Новий номер часопису Terminal (№4/850), присвячений Дню енергетика України, вийшов напередодні головного професійного свята енергетичної галузі.

Читайте на наших сторінках привітання з Днем енергетика від міністра Ігоря Насалика, директора департаменту електроенергетики Ольги Буславець, голови Громадської ради при Міненерго Семена Ізраїльовича Поташника, в. о. голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Олександра Домбровського, та поважних фахівців-енергетиків, партнерів та колег.

Напередодні нового року керівники провідних українських енергетичних компаній діляться з читачем Terminal роздумами про актуальні питання галузі, складнощі та досягнення, підсумки року, що минає, та планами на майбутнє.

Редакція Terminal приєднується до всіх побажань і запрошує до читання.

В Енергостратегії, прийнятій Кабінетом Міністрів y цьому році, ринок електричної енергії як елемент розвитку чітко відображений до 2020 р. Але загальноєвропейська практика свідчить про те, що позитивні ефекти від запуску нового ринку електроенергії, такі як розвиток конкуренції, зниження ціни на електроенергію, залучення інвестицій – можна об’єктивно оцінити тільки після п’яти-семи років стабільної роботи нового ринку.

Автор Андрій Пєрєвєртаєв, експерт коаліції «Енергетичні реформи»

Те, що передбачено в Законі «Про ринок електричної енергії», буде зроблено до 2020 р. Але в Енергостратегії чітко не визначено, яким чином ринок розвиватиметься далі.

Основні вимоги до першого етапу (до 2020 р.) – це створення нормативно-правових та організаційно-технічних умов для забезпечення функціонування нового ринку електроенергії, зокрема відділення функцій оператора систем розподілу від функцій постачання, створення оператора ринку, сертифікація оператора системи передачі.

Основне питання: яким буде новий ринок? Чи зможемо ми вирішити накопичені проблеми діючого ринку та системи тарифного регулювання?

Діюча модель ринку електроенергії характеризується відсутністю комерційних ризиків для учасників і високим ступенем ручного регулювання. Однак така модель звична і зручна, оскільки ціна не волатильна і фактично не залежить від попиту і пропозиції, а відображує виключно політику Регулятора. Діюча модель Єдиного Закупника – ринок виробників, яка за своєю суттю є картелем. При цьому ринок не стимулює залучення зовнішніх інвестицій і появу нових учасників. А накопичені
проблеми, зокрема висока заборгованість, неплатежі, перехресне субсидування, відсутність достатніх інвестицій – призводять до деградації ринку і галузі в цілому.
Але вирішуючи їх зараз, тим більше одночасно, ми зіткнемося з неминучим ризиком стрибка цін на електроенергію як для населення, так і для промисловості. Ключове
завдання Регулятора – уникнути швидких шокових рішень, забезпечити прозорість процедури формування тарифів і цін, а також інформування споживачів. Уникнути
шокових рішень, але не уникати рішень як таких.
На другому етапі (до 2025 р.) основним завданням розвитку ринку електроенергії стане об’єднання українського ринку і європейського (market – coupling) після синхронізації української енергосистеми з Європейськими енергосистемами в режимі експлуатації. Європейський досвід показує, що після синхронізації індикативна ціна на електроенергію знижується до 30% від поточного рівня.

Для розвитку конкуренції на роздрібному ринку на другому етапі передбачається розробка та початок реалізації плану впровадження «розумних» електричних мереж (Smart Grids) та створення розгалуженої інфраструктури для розвитку електротранспорту. Міненерговугілля за підтримки Світового банку реалізує проект підготовки Концепції комплексного впровадження «розумних мереж» в Україні до 2035 р. та середньострокового Плану заходів із впровадження розумних мереж в Україні. Однак базовою умовою роботи ефективного ринку електроенергії в Європі є можливість вільного вибору постачальника електроенергії споживачем.

«Основне питання: яким
буде новий ринок? Чи
зможемо ми вирішити
накопичені проблеми
діючого ринку та системи
тарифного регулювання?»

Діюча модель ринку електроенергії також передбачає наявність незалежних постачальників і можливість зміни постачальника споживачем. Утім, з кожним роком кількість незалежних постачальників зменшується. Сьогодні частка незалежних постачальників становить близько 10-12%, при цьому основні з них кваліфіковані споживачі– великі промислові підприємства, які купують електроенергію для власного споживання. З них частка незалежних постачальників за нерегульованим тарифом (ПНТ) становить всього 3-4%. Водночас в умовах нового ринку електроенергії з липня 2019 р. частка постачальників повинна збільшитися майже до 70%.
Перешкод для розвитку ринку незалежних постачальників дві. Головна з них – це неврегулювання правових відносин між незалежними постачальниками і обленерго, що призводить до зловживання монопольним становищем з боку обленерго.

З боку Регулятора упродовж довгих років немає підтримки незалежних постачальників, не дивлячись на рекомендації з боку Антимонопольного комітету України. А суди між обленерго та постачальниками у більшості випадків стоять саме на боці постачальників.

«Чи існуватиме на ринку
конкуренція та яким
чином будуть відображені
інтереси споживачів після
синхронізації ОЕС України
з ENTSO-E?»

Існуюча система узгодження документів, коли обленерго повинно самостійно погоджувати вихід на ринок прямого конкурента – незалежного постачальника – без
підтримки з боку Регулятора дуже часто призводить до негативних рішень. Друга перешкода – це існуюче ручне ціноутворення на ринку електроенергії. Економічна вигода, яку можуть запропонувати постачальники для споживача – тарифна оптимізація структури споживання залежно від годин доби. При цьому часто погодинна
оптова ціна штучно вирівнюється, і потенційна вигода споживача нівелюється. Без вирішення питань участі незалежних постачальників при переході до нової моделі ринку електроенергії конкуренції на ринку постачання електроенергії не буде, і зниження ціни на електроенергію для кінцевого споживача в результаті не відбудеться.

Можна припустити, що з липня 2020-го всі споживачі, включаючи населення, зможуть вільно вибирати постачальника, до 2025 р. ринок буде об’єднаний з європейським; що буде розвиток мікромереж, розвиток технології Smart Grid. Важливий момент: чи існуватиме на ринку конкуренція та яким чином будуть відображені інтереси споживачів після синхронізації ОЕС України з ENTSO-E? Як синхронізація сама по собі, так і впровадження ринку електричної енергії не створять умов для розвитку конкуренції. У будь-якому разі, якщо буде тільки ринок, при монопольній структурі генерації, без відкриття транскордонних перетоків, ми не матимемо можливості створити зовнішню конкуренцію: всередині ринок монополізовано, а зовні учасники заходити не зможуть. Якщо ми спочатку зробимо інтеграцію, не запустивши водночас ринок – складеться ситуація, коли у країну, швидше за все, прийде велика кількість трейдерів і постачальників, які вміють працювати на
європейських ринках, розуміють, як вони влаштовані. І вони якщо не знищать ринок, то створять конкуренцію настільки жорстку, що наші учасники ринку можуть не витримати. Ми фактично автоматично стаємо залежні від імпорту.

Третій етап Енергостратегії до 2035 р. передбачає істотний виклик для розвитку ринку електроенергії у частині залучення інвестицій у нові потужності генерації для
заміщення потужностей, що мають бути виведені з експлуатації. Протягом Третього етапу необхідно досягнути частки ВДЕ (включно з ГЕС) більш ніж 25% у загальній генерації електроенергії. Цей виклик необхідно враховувати вже зараз – вибір збалансованого розвитку електроенергетики в цілому, тобто створення так званого фінансового ресурсу, для модернізації галузі. Тому що у нас закінчується термін служби атомних станцій та гідроелектростанцій, йде стрімкий розвиток «зеленої»
енергетики, але не дуже зрозуміло, яким чином ринок буде представляти грошові механізми й інструменти для проведення модернізації галузі, забезпечуючи надійне
безперебійне постачання. Європейський досвід показує необхідність запуску окремих механізмів для модернізації галузі, таких як ринок потужності.

 Ситуація з розвитком відновлюваних джерел енергії вимагає перегляду, тому що сьогодні вартість ВДЕ значно вища, ніж середня ціна продажу електричної енергії
у ринок. Це призводить до того, що 1,2% генерації ВДЕ становить 7% вартості електричної енергії, виробленої та проданої в ринок. Ми створюємо штучний дисбаланс.
 … 

Повну версію статті читайте в TerminaL #3 (849)

З приводу оформлення передплати або придбання примірника Часопису TerminaL звертайтесь:

Тел./Tel.: (+38 044) 234-68-39, (+38 067) 401-31-51, email: dsv@ukroil.com.ua

Про питання електроенергетики в Енергетичній стратегії до 2035 року ми говоримо з Ольгою Буславець, директором Департаменту електроенергетичного комплексу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

Повний текст читайте в часописі «Термінал» №2 (848)

Які інструменти необхідні для підготовки плану реалізації Енергетичної стратегії?

В Енергетичній стратегії окреслено стратегічні орієнтири розвитку енергетичного комплексу до 2035 року. Для визначення конкретних механізмів реалізації цих орієнтирів необхідно розробити якісну модель довгострокового прогнозування енергетичного балансу України. Такий інструмент дозволить визначити оптимальні заходи, необхідні для досягнення поставлених цілей.

Що можна сказати про сьогоднішній стан справ із моделюванням в Україні?

На жаль, роботі з моделювання для отримання прогнозних показників енергетики в останні роки не приділялося достатньої уваги. Цю ситуацію треба докорінним образом і в короткі терміни виправити.

Саме тому мною, як головою Українсько-Данського енергетичного центру (УДЕЦ),  намічені плани на другу фазу його роботи. Ця фаза здійснюється в рамках проекту міжнародної технічної допомоги, відповідно до Угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та Міністерством закордонних справ Королівства Данія про співробітництво у сфері розвитку та діяльності Українсько-Данського енергетичного центру. Увагу сфокусовано на розробленні дієвих інструментів, що дозволить обирати оптимальні шляхи реалізації Енергетичної стратегії, а також здійснювати моніторинг її виконання.

За якими саме напрямами буде працювати очолюваний Вами центр?

До реалізації Проекту УДЕЦ залучено Держенергоефективності, Мінприроди, Держстат, Мінекономрозвитку (головним бенефіціаром є Міненерговугілля). Згідно з проведеними мною перемовинами із представниками Данського енергетичного агентства та МЗС Данії щодо підготовки другого етапу (2018-2021 рр.) реалізації Проекту УДЕЦ, було досягнуто домовленостей щодо включення в Угоду шести компонентів:

-  моделювання довгострокового та короткострокового прогнозного національного енергетичного балансу;

- розроблення системи моніторингу виконання  нової Енергетичної стратегії та підтримка її реалізації;

- розроблення інструментів інтеграції ВДЕ, розрахунок необхідної частки смарт-генерації для України та визначення оптимальної потужності для встановлення акумуляторних батарей, розроблення системи короткострокового прогнозування вироблення електроенергії з  альтернативних джерел;

- розроблення інструменту «єдине вікно» для надання підтримки інвесторам із реалізації проектів з енергоефективності та ВДЕ;

- підтримка імплементації Національного плану дій з енергоефективності до 2020 р. та розробка нового плану дій з енергоефективності до 2035 р.

Це плани на найближче майбутнє. А за якими напрямами працював і працює очолюваний Вами УДЕЦ сьогодні? Коли саме було підписано Угоду про співробітництво?

Угоду між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та Міністерством закордонних справ Королівства Данія про співробітництво у сфері розвитку та діяльності Українсько-Данського енергетичного центру було підписано в грудні 2014 р. Спільна робота України та Данії в рамках проекту розпочалась з весни 2015-го.

Який саме досвід Данії важливий для України в рамках співпраці?

Вважаю, що Україні важливо залучати досвід Данії, яка успішно пройшла шлях зменшення залежності від традиційних видів палива та стала однією з провідних країн ЄС у використанні «зеленої» енергії.

Декілька десятиліть тому Урядом Данії було прийнято амбітне рішення про зменшення залежності від викопних енергоресурсів та стимулювання розвитку відновлювальних джерел енергії.  Наразі Україна йде тим же шляхом, скорочуючи імпорт та загальне споживання викопних енергоресурсів без руйнівного впливу на її економіку. Якщо в Данії виклики для економіки були пов’язані з різким збільшенням світових цін на нафту, то Україна повинна зменшити ризики від гібридної агресії, в першу чергу пов’язану з залежністю від імпорту енергоносіїв.

Які питання в себе включає двостороння співпраця між країнами?

Двостороння співпраця та діяльність Українсько-Данського енергетичного центру передусім включає питання прогнозування енергетичного балансу, розробку сценаріїв розвитку енергетичної системи, проведення моніторингу у сфері енергоефективності, розвитку ВДЕ в секторі опалення, розробки інструментів для збалансування  джерел відновлюваної енергії в регіональних мережах та моніторинг викидів парникових газів.

Крім того, досвід Данії щодо енергоефективності, диверсифікації енергоресурсів та використання відновлюваних джерел енергії як стратегічних  заходів в енергетичному секторі є цінним та важливим для України, особливо в контексті виконання Україною поставлених  в Енергетичній стратегії цілей.

Які основні труднощі Ви вбачаєте в Енергетичній стратегії в сегменті теплової енергії?

Варто сказати, що відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачається затвердження окремого Порядку для підтримки теплоелектроцентралей, який зараз опрацьовується Департаментом. Суть підтримки: держава надає теплоелектоцентралям компенсацію на проведення реконструкції, а теплоелектоцентралі після цього підвищують ефективність та конкурентоспроможність своєї діяльності в умовах нового ринку електричної енергії. Разом з цим, реалізація такої підтримки повинна супроводжуватися створенням локальних ринків теплової енергії для забезпечення конкуренції на цих ринках між виробниками теплової енергії.

Чи існує сьогодні ринок теплової енергії?

В Україні ринку теплової енергії як такого немає. Існує модель централізованого теплопостачання, де весь цикл «виробництво — транспортування — постачання» теплової енергії здійснюють підприємства комунальної форми власності. Централізоване теплопостачання є повністю регульованим видом діяльності, а підприємства в цьому секторі — монополісти. Така ситуація призвела до того, що більшість підприємств в галузі теплової енергії, включаючи теплоелектроцентралі, через відсутність необхідних інвестиційних коштів мають застарілі та зношені основні фонди, які потребують суттєвої модернізації. Через це я переконана, що назріла необхідність проведення кардинальних реформ у системі теплозабезпечення в частині не тільки технологічного оновлення, а й створення ринкових умов у теплопостачанні. Йдеться про те, що створення ринку теплової енергії в першу чергу стимулюватиме конкуренцію між виробниками теплової енергії, що дасть позитивний ефект у вигляді підвищення ефективності виробництва, зниження собівартості теплової енергії, оновлення обладнання та підвищення якості послуг.

На Вашу думку, чи пов’язана така ситуація в системі теплопостачання з відсутністю перспективних планів розвитку того чи іншого регіону?

Дуже доречне запитання, адже ситуація у теплоенергетичній галузі залишається критичною ще й тому, що схеми перспективного розвитку  теплопостачання населених пунктів розробляються часто за відсутності генеральних планів розвитку населених пунктів, що не дозволяє забезпечити в майбутньому оптимальне функціонування системи теплопостачання. Важко визначити, що буде, наприклад, з тією чи іншою ТЕЦ у перспективі наступних 10 років, якщо населений пункт не має чіткого генерального плану. У нашій країні взагалі проблема полягає в тому, що на місцях роботу ведуть залежно від особистої активності губернатора. Роботу потрібно виводити на новий рівень, максимально залучати місцеві органи до  підготовки державних програм та нормативних актів щодо енергетичної та теплової інфраструктури. Ми говоримо про такий глобальний документ, як енергетична стратегія держави, а вона насправді має складатися з маленьких стратегій регіонів. Всі мають йти за загальним вектором. Процеси повинні йти з самого низу.

Які кроки ми маємо здійснити, щоб зрушити з місця цю глобальну тему?

Відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» найближчим часом буде створено Координаційний центр як тимчасовий консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України, метою якого буде узгодження дій органів виконавчої влади, установ, організацій та суб’єктів господарювання діяльності з питань запровадження нового ринку електричної енергії.

Хочу відзначити, що до складу Координаційного центру буде входити представник Мінрегіону, який у свою чергу може залучати до роботи місцеві органи влади, аби паралельно з питаннями реформування ринку електричної енергії робити напрацювання з реформування ринку теплової енергії та створення в подальшому необхідного законодавчого підґрунтя для створення локальних ринків теплової енергії.

Враховуючи, що державна політика у сфері теплопостачання є одним із важливих елементів загальної економічної політики держави та тісно пов’язана з паливно-енергетичним комплексом, завдання реформування галузі повинно вирішуватися комплексно, скоординовано з реформуванням енергетичного ринку.

Я братиму активну участь у роботі Координаційного центру і ставитиму питання не лише реформування енергетичного сектору, але й теплоенергетичної галузі. Першочерговим завданням Координаційного центру я бачу узгодження з Мінрегіонбудом подальшого алгоритму роботи над створенням локальних ринків теплової енергії. Ми маємо скласти чітку Дорожню карту проведення реформи сектору теплопостачання як перший крок — та розпочати цю реформу.

Переконана, що нам буде в нагоді буде також досвід подібного реформування сектору теплопостачання наших сусідів з ЄС, де вже існують конкурентні ринки теплової енергії, прозорі механізми ціноутворення та приєднання виробників до теплових мереж. У цьому процесі для нас звичайно дуже важливим буде також діалог з місцевою владою, щоб розуміти реальні потреби регіонів і ухвалити на основі цього стратегічні рішення для розвитку теплопостачання на місцях.

Загалом реформи як в енергетичній, так і в теплоенергетичній галузі мають створити умови для їх модернізації та готовності працювати в конкурентному ринковому середовищі.

Підсумовуючи, хочеться зазначити, що нова Енергетична стратегія України є дуже очікуваним документом не лише для енергетиків, але й для всієї економіки держави. Формуючи вектор розвитку енергетичного сектору України, ми даємо чіткі та правильні сигнали для залучення нових інвестицій та сучасних технологій в об’єкти енергетичної інфраструктури нашої держави.

Ми очікуємо на затвердження Енергетичної стратегії Урядом найближчим часом та готові до напрацювань щодо Дорожньої карти і заходів, необхідних для ефективного впровадження цієї стратегії в Україні.

Довідка «Термінал»: Буславець Ольга Анатоліївна, народилась в місті Макіївка Донецької області. У 1997 році закінчила енергетичний факультет Донецького державного технічного університету м. Донецьк. Розпочала свою діяльність з 2000 року в енергопостачальній компанії. В Міністерстві почала працювати  з 2005 року з головного спеціаліста. З 2015 року очолює Департамент електроенергетичного комплексу Міненерговугілля. Одружена, має сина. Хобі: подорожування та прогулянки на велосипеді.

В интервью журналу «Терминал» Семен Израилевич Поташник, глава Громадской рады при Минэнергоугля, говорит о сильных и слабых сторонах энергетической Стратегии развития Украины до 2035 года и путях ее реализации.

Полный текст интервью читайте в «Терминал»№2 (848)

- Что, на Ваш взгляд, позволило подготовить в столь сжатые сроки документ, получивший одобрение Европейской комиссии, Мирового банка, Минэнергоугля, экспертов? 

 - С моей точки зрения, очень правильным было решение министерства о создании экспертной группы. Не потому, что в ней много специалистов, а потому что они представляют разные структуры, имеют имя и соответствующие возможности, во-первых, реагировать на последующую реализацию стратегии, принимать в ней реальное участие, а не относиться к ней формально. Во-вторых, у этих экспертов достаточно большой опыт. Это показательно, поскольку в нее вошли представители Мирового банка, Европейского банка, известные как профессионалы, представители нашего министерства (энергетики и угольной промышленности), центра «Психея», центра Разумкова… Именно создание такой сильной экспертной группы – самое главное решение, которое было принято.

И в-третьих, важно, чтобы дальность конечного срока подведения итогов реализации стратегии не вызывала сомнений в ее рациональности. Должна быть разработана конкретная программа. Она должна стать рабочим документом по выполнению стратегии в реальные сроки. Было бы правильно уже созданной экспертной группе, оставить продолжение реализации, контроля и всего, что касается руководства, на уровне высокограмотных экспертов и на уровне министерства.

- Наделить полномочиями существующую экспертную группу?

- Естественно. Чтобы это была не формальная рабочая группа, каких у нас очень много, а действительно рабочая группа по контролю реализации по определенным периодам времени. Не надо снова намечать пятилетки!  Оптимальным был бы срок в два года максимум. У меня есть возможность и право давать рекомендации.

- Что еще нужно для того, чтобы стратегия заработала?

- Важно, чтобы во всех таких делах не был заложен административный фактор. Чтобы этим делом занимались, не устаю повторять, высокие профессионалы, у которых это уже «в крови» – с момента окончания институтов, защиты диссертаций и т.д. Это будет способствовать интересам развития отрасли и страны в целом.

- Что может сделать власть для достижения успеха в направлении внедрения стратегии?

- На мой взгляд, необходимо иметь пять-шесть отраслевых специалистов, три-четыре от Министерства экологии, без участия которых немыслима ни дорожная карта, ни сама стратегия; разумеется, нужны представители местных органов власти там, где предполагается строительство объектов инфраструктуры… Все логично и просто. Чтобы потом можно было сказать, что все необходимые разрешения и согласования пройдены, все подписи получены. По сути дела, это такая действенная экспертиза идей, которые сначала рождаются в общем виде. Но это необходимо привязывать к объемам, срокам, а самое главное – к условиям реализации. Чтобы это не осталось просто на бумаге.

- Какие достижения ГР Вы считаете наиболее весомыми?

- Об этом пусть судят эксперты, представители украинской энергетики. Скажу только, что ГР – это блестящий инструмент для достойной агитации и содействия решениям важных вопросов энергетики в интересах общества. В это люди верят.

Семен Израилевич Поташник –  Герой Украины, награжден орденом «За заслуги» І степени, глава Громадской рады при Минэнергоугля, советский и украинский промышленный деятель, кандидат технических наук, профессор, председатель правления ОАО «Укргидроэнерго» (2004-2011), президент «Ассоциации Укргидроэнерго», член центрального правления Научно-технического союза энергетиков Украины.

1 июня 2017 г. Управляющий комитет одобрил проект новой Энергетической стратегии Украины до 2035 года, подготовленный Минэнергоугля с привлечением украинских и европейских экспертов. И хотя в этом документе по ряду объективных причин не удалось сформировать неразрывную цепочку «видение → цели → задачи → механизмы → инструменты → меры → ресурсы» с обратной связью, его отличительной особенностью стал отказ от ведомственного подхода, предполагавшего формальное обобщение предложений министерства и подчиненных ему структур, руководителей предприятий и академических институтов.

Александр СУХОДОЛЯ, заведующий отделом энергетической безопасности Национального института стратегических исследований, д-р наук гос. упр., профессор

Геннадий РЯБЦЕВ, директор специальных проектов НТЦ «Психея», д-р наук гос. упр., профессор

Согласование мнений специалистов, принимавших участие в разработке стратегии, было бы невозможным без использования современных инструментов – в частности, разработанной НТЦ «Психея» Экспертно-аналитической системы реального времени PsycheaExpertus.

В предлагаемом проекте впервые:

• были поставлены задачи не перед отраслью, а перед правительством, формирующим и реализующим государственную политику развития энергетики;
• цели политики не были отделены от ее задач, а сформировали пусть несовершенное, но «дерево целей»;
• с использованием комплексных индикаторов определено целевое состояние ТЭК, а не предложен набор производственных показателей, недостижимых при наличных ресурсах;
• предложены механизмы запланированных изменений, а не приведен хаотичный набор лоббистских пожеланий.

Тем не менее, отрицательный опыт реализации программных документов и укоренившаяся мысль о возможности успешного решения энергетических проблем с использованием «технических» подходов требуют предельно четкого определения приоритетов энергетической политики, способной разрушить влияние «доминантной коалиции» (по Д. Норту), которая, захватив рычаги управления, стремится сохранить за собой право «рентной эксплуатации» энергетических активов.

Почему не шли реформы

Стратегическое значение топливно-энергетического комплекса Украины отрасли и отношений, которые возникают на энергетических рынках, обусловлено не только объемом привлеченных ресурсов, но и  их определяющим влиянием на экономическую и политическую систему страны. За последнюю четверть века было сделано несколько попыток реформировать отечественную энергетику в соответствии с требованиями времени и политическими приоритетами. Но, несмотря на продолжительность процессов, они пока не привели к ожидаемым результатам.

До последнего времени Украина отвергала все логично непротиворечивые варианты для реформирования энергетического сектора, которыми являются:

• либерализация рынка с переходом на рыночное ценообразование для всех категорий потребителей;
• открытие рынков и привлечение финансовых ресурсов инвесторов с сохранением сильных государственных энергетических компаний;
• сохранение централизованной системы управления и энергетических активов под государственным контролем.

Была выбрана модель частичной приватизации при сохранении возможностей государственного регулирования. Принятое при этом управленческое решение заключалось в следующем:

1) государство устанавливает субсидированные цены для населения и компенсирует разницу в ценах, возмещая убытки поставщиков энергии (это принципиальный момент: государство компенсирует фактические расходы энергетических компаний);

2) государство «контролирует» расходы энергетических компаний:

• ограничивая их способность инвестировать в развитие новой энергетической инфраструктуры и модернизировать существующую;
• закладывая в бюджет расходы на администрирование механизмов контроля и расходы, обусловленные проблемами государственных компаний;

3) государство вводит «затратную» методологию (фактические расходы плюс допустимый уровень рентабельности) в тарифо- и ценообразовании. Как следствие:

• в тарифы включаются все фактические расходы, снимая заинтересованность производителей в повышении эффективности деятельности;
• у энергетических компаний возникает соблазн включить в тарифы завышенные фактические расходы (например, закупая оборудование по завышенным ценам);
• в бюджет закладываются расходы на поддержку производителей энергии.

Такая модель:

• стимулировала поставщиков энергии к завышению расходов, убытков и потерь, поскольку увеличивала размеры компенсаций, получаемых от государства;
• нивелировала заинтересованность компаний в реализации мер по энергосбережению и повышению энергоэффективности технологических процессов, поскольку гарантировала получение ресурсов в зависимости от фактических затрат.

Ситуацию осложняли вмешательство государства в функционирование рынков и многоуровневые тарифы, установленные для различных категорий потребителей и производителей энергии, предоставлявшие недобросовестным поставщикам дополнительную возможность манипулирования, особенно при отсутствии учета (нет ничего удивительного, что власть «не могла» обеспечить полноценный приборный учет потребления энергоресурсов в течение многих лет).

Многолетнее отсутствие позитивных сдвигов в развитии конкурентных рынков, повышении энергоэффективности экономики, использовании собственного энергетического потенциала, диверсификации источников и маршрутов энергоснабжения предопределили критическую уязвимость украинского ТЭК для внешних и внутренних рисков. Гибридная война, развязанная РФ против Украины в 2014 г., превратила эти риски в угрозы стабильному функционированию национальной экономики и существованию Украины как государства. Прямым следствием этого стала необходимость формирования новой энергетической политики.

Нынешние вызовы для нашей энергетики

Устойчивому развитию национальной экономики необходимо надежное и стабильное энергообеспечение по приемлемым ценам. Выполнение этой задачи требует реагирования на вызовы, угрожающие функционированию систем энергообеспечения.

Ключевым из них является неудовлетворительное состояние энергетического сектора Украины, которое постоянно ухудшается из-за морального и физического старения основных фондов. Большая часть генерирующих активов и сетей изношены и малоэффективны. Подавляющее большинство блоков ТЭС требует модернизации или замены, истекает срок эксплуатации большинства атомных энергоблоков. Значительная часть магистральных и распределительных сетей выработали свой ресурс. Выбросы пыли, оксидов серы и азота тепловыми станциями в разы превышают соответствующие нормы развитых стран.

Действующие модели энергетических рынков не позволяют решать даже текущие проблемы. Несмотря на принятие Законов Украины «О рынке электрической энергии Украины» и «О рынке природного газа», оба рынка остаются деформированными.

Ни один из нефте- и газоперерабатывающих заводов Украины не способен конкурировать с предприятиями соседних стран и не имеет ресурсов для масштабной реконструкции. Доля ввозимых нефтепродуктов приближается к 80%, причем доля моторного топлива, выпущенного в РФ и из российского сырья в Республике Беларусь, Литве, Польше, превышает 80% в структуре импорта.

Сохраняется высокая зависимость атомной энергетики Украины от российского поставщика ядерного топлива. Действующая модель тарифообразования не позволяет сформировать достаточный инвестиционный ресурс. Требуют значительных финансовых ресурсов снятие АЭС с эксплуатации, обращение с отработавшим топливом и радиоактивными отходами.

Оккупация части украинской территории привела к возникновению зависимости от импорта угля. Несмотря на отдельные закупки сырья в Южно-Африканской Республике и других странах, дефицитный ресурс поступает преимущественно из РФ и с оккупированных территорий. Считалось, что проблему удастся решить после перехода на определение стоимости энергетического угля по формуле, известной как «Роттердам плюс», однако такие надежды не оправдались. Хотя расчеты по новой методике и обеспечили устойчивую работу угольной генерации на протяжении отопительного сезона 2016-2017 гг., отсутствие четких разъяснений о необходимости ее введения и противоречивые заявления о влиянии методики на стоимость электроэнергии привели к ее неприятию обществом.

Дефицит угля (как годом ранее природного газа) негативно повлиял на экономику, доказав несовершенство национальной системы реагирования на энергетические кризисы. В Украине в условиях избытка установленной мощности продолжает расти дефицит маневренной. Недостаток энергии в пиковые периоды потребления достигает 3 ГВт. Разрыв между потреблением и производством электроэнергии увеличивается, усиливая зависимость от РФ в части балансировки Объединенной энергетической системы (ОЭС).

Не стали первоочередными для правительства задачи повышения энергетической эффективности. В обществе сохраняются стереотипы о наличии избытка дешевых энергоносителей. Население ожидает, что государство будет субсидировать все энергетические затраты и в будущем. В то же время, субъекты хозяйствования не видят необходимости во внедрении технологий с высокими коэффициентами преобразования энергии, поскольку пользуются «затратной» методологией формирования цен и тарифов. Это нарушает рыночный баланс между разными видами энергоресурсов и источниками энергообеспечения, ослабляет конкурентоспособность национальных производителей на мировом рынке.

Эти вызовы требуют от государства способности гарантировать устойчивость энергообеспечения без перехода на ручное регулирование при возникновении малейших проблем. Ситуации, когда нормальное функционирование рынков прерывается на длительное время (в 2014-2017 гг. – более чем на 10 месяцев) после объявления очередных чрезвычайных мер в энергетике, не должны стать обычной практикой.

В энергетике должна заработать система кризисного реагирования, способная не только координировать действия органов власти по ликвидации последствий чрезвычайных ситуаций, но и предотвратить их возникновение, в том числе путем резервирования мощностей, дублирования функций и создания запасов энергетических ресурсов, достаточных для бесперебойного функционирования национальной экономики при любых условиях.

Исходя из вышесказанного, Украине необходим переход на новую модель обеспечения энергетической безопасности и развития энергетического сектора.

Полную версию статьи читайте в «Терминал» №2 (848)

Иллюстрации: Rudy van der Veen Skitterphoto, Shane Rounce Unsplash

Августовский номер журнала TerminaL №2(848) посвящен Энергетической стратегии Украины. Выход выпуска в свет совпал по времени с принятием Кабинетом министров Украины Новой энергетической стратегии Украины до 20365 года: «Безопасность, энергоэффективность, конкурентоспособность».

В рубрике «ТЕМА НОМЕРА» авторы Геннадий Рябцев и Александр Суходоля говорят о вызовах для украинской энергетики и о том, почему так долго не удается ее реформировать (с.3). В ТЕМЕ мы собрали комментарии профильных экспертов и руководителей компаний.

Хотите узнать, как для разработки предфинальной версии Стратегии применялись современные методы обработки информации, впервые на таком уровне — эксперты ТНЦ «Психея» рассказывают об использовании системы PsycheaExpertus (с.12).

В интервью с Директором департамента электроэнергетики Минэнергоугля Ольгой Буславец (с.22) она делится профессиональным взглядом на положение дел в электроэнергетике и подходах к разработке дорожной карты – шага, следующего за принятием Стратегии.

Семен Израилевич Поташник, глава Громадской Рады при Минэнергоугля, Герой Украины, рассказывает в интервью TerminaL (с.32) о том, как перейти от Стратегии к реальным документам и срокам.

В рубрике «МИР» читатель может ознакомиться с авторским взглядом на геополитическую раскладку в условиях новой энергетической реальности (с. 39).

Ситуацию в атомной энергетике редакция излагает в одноименной рубрике, в статье «ЭНЕРГОАТОМ» РАЗВОРАЧИВАЕТСЯ НА ЗАПАД».

Технические решения по освоению международной технической помощи предлагает Александр Зенюк, исполнительный директор Общественной организации «Ассоциация «СИГРЕ-Украина» (с.56).

Начиная с этого номера, материалы TerminaL пишем не только на русском и английском, но некоторые из — на украинском. Это своего рода эксперимент по переходу к печати на государственном и международном языках.

Изюминка номера – НТЦ «Психея» объявляет конкурс на лучшее экспертное участие в подготовке предложений по теме «Новая энергетическая стратегия Украины до 2035 года и пути ее реализации». Конкурс будет проведен на базе системы экспертного оценивания PsycheaExpertus, которая использовалась при разработке Стратегии.

Уважаемый читатель, мы будем рады, если Вы предложите свою тему для следующего номера. (+38050) 331 77 69, Сергей САПЕГИН.

Оформить подписку или заказать журнал можно по телефонам редакции (+38044) 234-68-39, (+38067) 4001-31-51, или перейдя по ссылке.