Автор статті: Оксана Мороз, кандидат наук,  експерт з інвестиційного менеджменту, авторка понад 40 наукових та аналітичних публікацій з актуальних питань практичного значення щодо імплементації Паризької угоди, енергобезпеки та фінансування міжнародного розвитку.

Перший матеріал із серії про декарбонізацію нафтогазової промисловості, електрифікацію виробничих процесів, роль відновлюваних джерел енергії, BESS та модернізацію газотранспортної інфраструктури України.

Другим національно визначеним внеском України до Паризької угоди, який Уряд схвалив розпорядженням № 1172 від 29.10.2025, передбачено скорочення загальних викидів парникових газів до 2030 року на 65% порівняно з рівнем 1990 року.

Ця ціль виводить декарбонізацію нафтогазової промисловості з площини окремих екологічних заходів у площину державної енергетичної політики, інвестиційного планування та технологічної модернізації галузі. Для України електрифікація нафтогазових операцій має стати одним із практичних інструментів виконання міжнародних кліматичних зобов’язань, підвищення енергоефективності та зменшення залежності від зовнішніх джерел постачання вуглеводнів і світових цін на них.

Нафтогазовий сектор у кліматичній політиці

Попри те, що частка внеску нафтогазового сектору у загальний обсяг викидів України окремо не розглядалася, для попередніх оціночних міркувань можна взяти показник 15%. За висновками Міжнародного енергетичного агентства у звіті за 2024 рік “Нафтова і газова промисловість у період переходу до нульових викидів”, антропогенні викиди парникових газів від видобутку, транспортування та переробки нафти й газу становлять близько 15% світового обсягу.

Отже, нафтогазова промисловість не може залишатися другорядним напрямом кліматичної політики. Вона є одним із секторів, де скорочення викидів потребує не декларацій, а конкретних технологічних рішень: заміни обладнання, перегляду інвестиційних програм, розвитку електрифікованих процесів, інтеграції відновлюваних джерел енергії та систем накопичення енергії.

Чому метанової складової недостатньо

У частині декарбонізації Національний план з енергетики та клімату України до 2030 року, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.06.2024 № 562-р, визначає чітку пріоритетність усунення нафтогазовою промисловістю витоків метану.

Цей напрям є важливим, але він не охоплює всієї проблеми. Інші види парникових газів, за світовою статистикою, становлять половину загальних викидів галузі. Тому кліматична політика щодо нафтогазової промисловості не повинна обмежуватися лише метаном. Вона має включати механізми скорочення викидів, пов’язаних із використанням викопного палива у виробничих процесах, роботі обладнання, теплових операціях, генерації електроенергії та транспортуванні вуглеводнів.

Саме тут електрифікація стає центральним елементом декарбонізації. Вона змінює не лише джерело енергії, а й технологічну основу роботи нафтогазових об’єктів.

Електрифікація як основа промислової декарбонізації

У Керівництві Європейської ради з питань енергоефективної економіки від 10.07.2025 “Електрифікація та енергоефективність: основи декарбонізації промисловості” стверджується, що центральну роль у скороченні прямих викидів парникових газів відіграє електрифікація шляхом заміни процесів на основі викопного палива електричною енергією. Водночас електрифікація підсилює заходи з енергоефективності.

Звіт Міжнародного енергетичного агентства за 2024 рік констатує, що повна електрифікація нафтогазових об’єктів призведе до значнішого підвищення ефективності, ніж заміна старого обладнання на більш енергозберігаюче, яке так само працює на викопному паливі. Навіть заміна газової турбіни відкритого циклу на комбіновану дозволяє заощадити близько 30% необхідної енергії, але не змінює паливної природи процесу.

Аналітичний звіт за 2024 рік Rystad Energy наводить показник скорочення викидів CO2 більш ніж на 80% при електрифікації нафтових і газових об’єктів видобутку.

Ці оцінки формують чіткий висновок: електрифікація є не допоміжним, а системним напрямом декарбонізації нафтогазової промисловості. Вона має бути закріплена у кліматичній та енергетичній політиці України як окремий пріоритет.

Що передбачає електрифікація нафтогазових операцій

Електрифікація нафтогазових операцій передбачає, по-перше, перехід від механічного та термічного технологічного обладнання на електричне. Прикладами є заміна турбінного компресора на електричний двигун або газового нагрівача на електричний нагрівач чи котел.

По-друге, вона передбачає інтеграцію нафтогазових об’єктів з відновлюваними джерелами енергії поряд із системами накопичення енергії Battery Energy Storage System, або BESS. Також йдеться про гібридні енергосистеми, що поєднують відновлювані джерела енергії та традиційні джерела енергії, або про підключення нафтогазових об’єктів до електромереж, що заміщуватиме використання дизельних чи газових генераторів.

Діапазон заміни основного обладнання технологічних процесів на електричне залежить від наявних джерел викидів парникових газів та можливостей їх усунення шляхом електрифікації. Необхідна потужність відновлюваних джерел енергії з BESS визначається рівнем попиту на електроенергію з боку оновленого декарбонізованого устаткування нафтогазових об’єктів.

Економічний і регуляторний сенс для України

Електрифікація нафтогазової промисловості мінімізує або виключає витрати на закупівлю дизельного палива, ціна на яке стрімко зростає і яке є дефіцитним внаслідок ескалації конфлікту на Близькому Сході. Вона також сприяє продажу додаткових обсягів зекономлених нафти та газу.

Крім того, електрифікація суттєво зменшує викиди CO2 та забруднювальних речовин NOx і SOx в атмосферне повітря або дозволяє їх уникнути. У підсумку це мінімізує витрати на екологічні податки та штрафні санкції або запобігає їм.

Електрифікація наближає функціонування підприємств до глобальних цілей сталого розвитку і, як наслідок, до вимог Таксономічного регламенту ЄС 2020/852 від 18.06.2020 щодо створення рамок для сприяння сталим інвестиціям. Проєкти електрифікації стають пріоритетом для інвестування, пільгового кредитування ЄС та закупівельних рішень.

Отже, електрифікація має значення не лише для скорочення викидів. Вона напряму пов’язана з конкурентоспроможністю підприємств, доступністю цін для споживачів, інвестиційною привабливістю галузі та її відповідністю європейським правилам сталого фінансування.

Що має бути закріплено в енергетичній політиці

Низьковуглецева електрифікація нафтогазової промисловості, яка є одним із лідерів за енергоємністю та другим у світі сектором за обсягом викидів парникових газів, має фінансово-економічні вигоди, оптимізує операційну ефективність, підвищує продуктивність і конкурентоспроможність, сприяє дотриманню міжнародних екологічних цілей, відповідає глобальним цілям сталого розвитку та є пріоритетом фінансування ЄС.

У контексті виконання міжнародних зобов’язань за Паризькою угодою, зменшення залежності від зовнішніх джерел постачання вуглеводнів та світових цін на них, підвищення конкурентоспроможності та доступності цін для споживачів до пріоритетів державної політики потрібно віднести електрифікацію нафтогазової промисловості.

При оновленні Енергетичної стратегії України, яке започатковане Міненерго разом зі Світовим банком на початку року, електрифікацію нафтогазової промисловості необхідно включити до пріоритетів із конкретизацією напрямів.

Підприємствам вітчизняного нафтогазового сектору потрібно переглянути програми декарбонізації та плани інвестиційних проєктів із модернізації, передбачивши повномасштабну електрифікацію.

До пріоритетів державної політики також необхідно віднести стимулювання імпортування та впровадження технологій електрифікації шляхом надання податкових пільг і скорочення митних зборів, а також сприяння залученню пільгових кредитів та грантових коштів міжнародних партнерів для впровадження проєктів електрифікації.

Банкам разом зі страховими компаніями вітчизняного сектору потрібно переглянути проєктні портфелі першочергового фінансування з наданням переваги проєктам електрифікації нафтогазової промисловості як комерційно привабливим.

Висновок

Електрифікація нафтогазової промисловості має бути включена до кліматичної та енергетичної політики України як один із системних напрямів декарбонізації, енергоефективності та технологічної модернізації галузі.

Україна вже має кліматичні зобов’язання, які вимагають скорочення викидів парникових газів порівняно з рівнем 1990 року. Оновлений національно визначений внесок України 2021 року встановив ціль скорочення викидів на 65% до 2030 року, а другий національно визначений внесок, схвалений розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.10.2025, визначає новий горизонт — скорочення викидів у 2035 році більш ніж на 65% від рівня 1990 року.

Для нафтогазової промисловості це означає, що декарбонізація не може обмежуватися лише усуненням витоків метану. Скорочення метану залишається першочерговим напрямом, але поряд із ним потрібні рішення, які зменшують викиди від використання викопного палива у виробничих процесах, роботі обладнання, теплових операціях, генерації електроенергії, переробці та транспортуванні вуглеводнів.

Електрифікація є таким рішенням. Вона передбачає заміну механічного та термічного обладнання, що працює на викопному паливі, електричними приводами, електричними нагрівачами і котлами, а також інтеграцію нафтогазових об’єктів з електромережами, відновлюваними джерелами енергії та системами накопичення енергії BESS.

Стратегічне значення електрифікації полягає в тому, що вона одночасно скорочує викиди, підвищує енергоефективність, зменшує витрати на викопне паливо, посилює інвестиційну привабливість підприємств і наближає галузь до вимог європейської політики сталого фінансування.

Тому при оновленні Енергетичної стратегії України електрифікацію нафтогазової промисловості доцільно визначити окремим напрямом державної політики із конкретизацією пріоритетних об’єктів, технологій, джерел фінансування та механізмів стимулювання. На рівні компаній це потребує перегляду програм декарбонізації та інвестиційних планів модернізації.

Перший крок — закріплення електрифікації у стратегічних документах і державних пріоритетах. Наступний — перехід до практичного технологічного рівня: електричних приводів, нагрівачів, котлів, цифрових платформ, відновлюваних джерел енергії та BESS. Саме цим рішенням буте присвячено наступний матеріал.

Джерело: Термінал 

Європейські країни активізують підготовку національних планів реновації будівель на тлі наслідків енергетичної кризи та високої волатильності цін на викопне паливо. Галузеві організації закликають уряди країн ЄС встановити жорсткі цілі з енергоефективності, пришвидшити електрифікацію та забезпечити доступне фінансування для домогосподарств із низькими доходами.

Національні плани реновації будівель стають елементом енергетичної безпеки ЄС

Європа продовжує відчувати наслідки нещодавньої енергетичної кризи, через яку домогосподарства та бізнес залишаються вразливими до різких коливань цін на викопне паливо. На цьому тлі підвищення енергоефективності будівель розглядається як один із найшвидших та найефективніших інструментів посилення енергетичної безпеки.

Регіональна мережа Europe Regional Network при World Green Building Council розпочала координаційну кампанію відкритих листів до урядів європейських країн із закликом підготувати амбітні National Building Renovation Plans (NBRPs) — національні плани реновації будівель.

Лист підписали 20 Green Building Councils та п’ять регіональних партнерів. У документі визначено три ключові напрями для майбутніх NBRPs.

Скорочення енергоспоживання

• Запровадження обов’язкових цільових показників щодо підвищення енергоефективності будівель із найгіршими характеристиками.
• Швидке скорочення попиту на енергію.
• Захист домогосподарств від майбутніх цінових шоків на енергоринку.

Зменшення залежності від викопного палива

• Прискорення заходів із електрифікації.
• Посилення енергетичної безпеки європейських країн.
• Скорочення залежності від глобальних ринків викопного палива.
• Підтримка переходу до чистих систем опалення.

Соціальна справедливість під час енергетичного переходу

• Формування доступних механізмів фінансування реновації будівель.
• Підтримка домогосподарств із низькими доходами.
• Зменшення рівня енергетичної бідності.
• Забезпечення соціально справедливого енергетичного переходу.

Учасники кампанії наголошують, що ці рекомендації відповідають оновленій у 2024 році директиві Energy Performance of Buildings Directive (EPBD), яка визначає нові вимоги до енергоефективності будівель у країнах ЄС.

Ключовою датою для держав-членів Євросоюзу стане 29 травня 2026 року — кінцевий термін імплементації положень EPBD у національне законодавство. Остаточні версії національних планів реновації будівель мають бути подані до 31 грудня 2026 року.

Green Building Councils у різних країнах Європи вже направили відкритий лист своїм урядам та планують провести подальші консультації щодо практичних кроків із удосконалення NBRPs.

Покращення енергоефективності будівель є одним із найшвидших та найефективніших способів посилення енергетичної безпеки та захисту громадян від майбутніх криз.

Джерело: Terminal

За матеріалами: World Green Building Council

АЗС у прифронтових регіонах уже не можна сприймати лише як торговельні об’єкти. Це частина життєзабезпечення громад, від якої залежать швидкі, ДСНС, поліція, комунальні служби, волонтери, перевізники, малий бізнес і звичайні громадяни. Тому захист паливної інфраструктури має стати системною державною політикою, яка поєднує пасивні та активні форми захисту.

АЗС як елемент життєзабезпечення громади

У прифронтовій області АЗС — це не просто місце продажу пального, кави чи товарів у магазині. Через заправки працює повсякденна мобільність регіону.

• швидкі отримують пальне для виїздів;
• ДСНС і поліція забезпечують реагування на надзвичайні ситуації;
• комунальні служби підтримують роботу міста;
• волонтери й перевізники доставляють допомогу;
• люди мають можливість виїхати, довезти родину, товар або ліки;
• військові для забезпечення власних потреб та своїх підрозділів.

Саме тому удари дронів по АЗС — це не лише про пошкоджене обладнання. Це спроба вдарити по мобільності громади, психологічній стійкості населення, здатності регіону жити під час війни івиконанню ЗСУ своїх завдань.

Не всі АЗС мають однаковий ризик

Перша помилка, якої має уникнути держава, — запровадження однакових вимог для всіх заправок.

Велика преміальна АЗС зазвичай має великий навіс, магазин, кафе, паркінг, потік людей і помітну брендовану інфраструктуру. Там вищий ризик скупчення відвідувачів, а наслідки удару можуть бути важчими не лише фізично, а й психологічно.

Бюджетна АЗС має інший профіль ризику. Вона може бути простішою, менш людною, без великої сервісної зони. Але в неї часто менше коштів на інженерний захист.

Якщо держава запровадить однаково дорогі вимоги для всіх, частина малих і бюджетних операторів може не витримати. Для прифронтових громад це означатиме:

• менше точок продажу пального;
• більші черги;
• слабшу конкуренцію;
• потенційно вищу ціну для споживача;
• гіршу доступність пального за відстанню.

Базовий принцип має бути простим: вимоги повинні залежати від ризику, а не від бренду чи розміру мережі.

Газові модулі — перша зона уваги

АЗС із LPG потребують окремого підходу. Газовий модуль має підвищений аварійний потенціал, тому його захист має бути серед першочергових рішень.

Але захист — це не хаотичне обкладання всього бетонними блоками. Габіони, екрани, бар’єри та інші конструкції мають проєктуватися так, щоб не блокувати:

• вентиляцію;
• аварійну арматуру;
• пожежні проїзди;
• доступ ДСНС;
• маршрути евакуації персоналу й відвідувачів.

Неправильно встановлена захисна конструкція може сама стати новим джерелом ризику. Саме тому бізнесу потрібні не загальні заклики, а зрозумілі типові рішення: що можна встановлювати, хто погоджує, які мінімальні вимоги, які строки й хто несе відповідальність.

Опорні АЗС: захищати не бренд, а доступність пального

У кожній прифронтовій громаді має бути визначена мережа опорних АЗС. Її завдання — не рекламне, а функціональне: забезпечити пальним критичні потреби в умовах загрози або після серії атак.

Йдеться про забезпечення:

• швидких;
• ДСНС;
• поліції;
• комунальних підприємств;
• аварійних бригад;
• військових адміністрацій;
• волонтерської логістики;
• базових потреб населення.

Такі переліки не мають перетворюватися на публічні карти вразливих точок. Держава має знати, які об’єкти критичні для громади, як вони постачаються, як працюють під час тривоги і як можуть відновитися після пошкодження.

Мета — не захистити окремий бренд. Мета — щоб пальне залишалося доступним навіть після атак.

Пасивний і активний захист мають працювати разом

Пасивний захист — це те, що має робити оператор АЗС на рівні об’єкта.

• евакуація персоналу й клієнтів;
• контроль черг;
• аварійне відключення;
• пожежна готовність;
• захист газових модулів;
• резервне живлення;
• безпечне освітлення;
• чіткі режими роботи під час тривоги або прямої загрози.

Найважливіше — прибрати людей із небезпечної зони. Якщо під час тривоги біля колонок стоїть черга автомобілів, жодні габіони не компенсують цей ризик.

Активний захист — це інший рівень. Це не самодіяльність бізнесу і не перетворення кожної АЗС на воєнізований об’єкт. Це офіційна система попередження, реагування й координації з ОВА, ВА, силами оборони, поліцією, ДСНС та іншими уповноваженими структурами.

АЗС має бути включена в контур захисту громади: отримувати сигнали, мати зрозумілий порядок дій і знати, з ким взаємодіяти під час загрози.

Що має зробити держава

Державна політика має перейти від реакції після удару до системного захисту паливної інфраструктури.

• Запровадити ризик-орієнтовані вимоги до АЗС у прифронтових регіонах. Вищі вимоги мають бути там, де є газові модулі, великий потік людей, нічна робота або критична роль у забезпеченні служб.
• Створити статус опорної АЗС громади. Така станція має отримати не лише додаткові обов’язки, а й підтримку: пріоритет у постачанні, резервне живлення, компенсації, пільгові кредити, швидке погодження захисних конструкцій.
• Затвердити типові інженерні рішення для захисту газових модулів та інших критичних вузлів. Бізнесу потрібна законна й швидка процедура, а не вибір між бездіяльністю і будівництвом на свій страх і ризик.
• Закріпити право АЗС призупиняти роботу під час прямої загрози. Керівник зміни має мати право зупинити обслуговування без очікування дозволу центрального офісу.
• Підтримати не лише великі мережі. Преміальні оператори мають більше ресурсів, але дискаунтери часто забезпечують цінову доступність пального. Якщо безпека стане фінансовим бар’єром, ринок звузиться.

Що має зрозуміти водій

Якщо під час тривоги АЗС призупиняє роботу — це не завжди ознака дефіциту. Часто це нормальний безпековий протокол.

Заправка під час прямої загрози — це ризик не лише для водія, а й для персоналу, інших клієнтів і рятувальників. АЗС не повинна бути місцем очікування під час тривоги.

У прифронтовому регіоні звичка заправлятися на останніх літрах стає поганою стратегією. Але панічно скуповувати пальне теж не потрібно: це лише створює черги й тиск на систему.

Висновок

АЗС у прифронтовій області має працювати не як звичайний торговельний майданчик, а як керована безпекова система.

Її завдання — не гарантувати абсолютну невразливість. У війні такої гарантії не існує.

Її завдання — зменшити втрати, прибрати людей із небезпечної зони, захистити газові модулі, зберегти доступність пального й не допустити паніки.

Головна формула проста: пасивний і активний захист мають працювати разом, а політика держави повинна захищати не логотип на стелі АЗС, а здатність громади залишатися мобільною навіть під ударами.

Джерело: Terminal

За матеріалами: facebook.com, t.me