Після ураження вузла на заході України та зупинки прокачування нафти південною гілкою «Дружби» Угорщина і Словаччина заявили про припинення експорту дизпалива. У публічних заявах звучить вимога якнайшвидше відновити транзит, але ключова причина напруги — не відсутність альтернатив, а втрата доступу до дешевшої російської нафти з дисконтом, що напряму впливало на прибутки НПЗ, податки та внутрішню політику. Для України ризик дефіциту оцінюється як низький, однак можливі спроби використати інформаційний привід для утримання високої маржі на роздробі.

Складові питання: нафта, «Дружба» й дизпаливо для України

1) Що сталося і чому питання термінів ремонту — не лише про техніку

• Після ураження інфраструктури на напрямку «Дружби» з 27 січня пролунали заяви про зупинку експорту дизпалива з Угорщини та Словаччини.
• У публічному просторі немає деталей пошкоджень, тому точну тривалість відновлення напряму прив’язують до інтересів сторін, які отримують вигоди або несуть втрати від зупинки.
• Ремонт мають виконувати українські бригади під постійними російськими обстрілами, що робить ключовим ризиком не строки, а безпеку людей.

2) Хто зацікавлений у відновленні транзиту і що стоїть за «економікою труби»

• Головний бенефіціар відновлення — росія: кожна тонна нафти, що продається в Європу, дає валютну виручку для бюджету рф під час війни.
• НПЗ та паливні компанії Угорщини й Словаччини (насамперед група MOL/Slovnaft) зацікавлені у звичній трубопровідній логістиці та дешевшій сировині з дисконтом:
  • у 2025 році потік південною гілкою через Україну — приблизно 9,7 млн т;
  • дисконт на російську нафту для Угорщини відносно Brent — 7%–12,0%;
  • за припущенням ціни нафти Brent у 2025 році на рівні  $68/bbl, сума, яку може  отримувати росія та використовувати на війну проти України, оціночно близько $600 млн.
• Уряди Угорщини та Словаччини — ще одна ключова сторона:
  • для них це питання конкурентності переробки, внутрішніх цін і політичної стабільності;
  • у риториці Віктора Орбана згадується тиск на Україну через потенційне припинення постачання дизельного пального, електрики й природного газу.

3) Чи є альтернатива «Дружбі» для Угорщини та Словаччини

• Фізичного колапсу з нафтою та пальним у найближчі місяці в них не має бути:
  • можливе постачання морем через Хорватію;
  • наявні резервні запаси;
  • Європа — спільний ринок, а не «острів».
• Однак проблема радше політична, ніж технічна:
  • російська нафта була дешевшою за світову на 7–12% (а в окремі періоди й більше);
  • на обсягах близько 8–9 млн т на рік це означає сотні мільйонів доларів «економії» для переробки — і, відповідно, більшу прибутковість НПЗ.
• Альтернативний маршрут:
  • Adria має проєктну потужність 34 млн т/рік і пов’язує порт Омішаль із НПЗ у регіоні — зупинка транзиту через Україну може збільшити навантаження на цей напрямок.
  • Окремо зазначимо, що після модернізації у 2015 році хорватський термінал на острові Крк і нафтопровід Adria мають достатню пропускну здатність для забезпечення НПЗ MOL у регіоні.
  • Директор Slovnaft повідомив про закупівлю танкерів з нафтою у різних постачальників, і надходження очікується вже у кінці березня; до того часу НПЗ працюватиме в обмеженому режимі, використовуючи державні резерви.

4) Український ринок дизпалива: дефіциту не має бути, але ціна — поле для маніпуляцій

• Навіть якщо дизпаливо з Угорщини та Словаччини зникне, це не означає, що в Україні закінчиться пальне:
  • після 2022 року ринок став більш диверсифікованим — ресурс завозять з Польщі, Румунії, Балтії та іншими логістичними маршрутами;
  • попри зростання весняного попиту, фізичного дефіциту не має бути.
• Менш помітний, але важливий нюанс: частина дизпалива, що могла заходити на ринок з Угорщини та Словаччини, могла бути вироблена з російської нафти, а отже — потенційно дешевша за альтернативні ресурси.
• Наслідок для частини імпортерів:
  • у разі припинення цього напрямку вони втрачають доступ до дешевшого каналу і переходять на постачання дорожчим дизпаливом за загальноєвропейськими умовами;
  • теоретично це могло б дати «плюс кілька гривень на літрі», але частка такого дешевого ресурсу скоріше за все не значна.
• Цінові «запобіжники» ринку:
  • поточна маржа (різниця між гуртовими й роздрібними цінами) — понад 10 грн/л, а у січні сягала 12 грн/л;
  • є ціновий якір у вигляді АЗС-дискаунтерів; різниця між преміальними мережами та дискаунтерами в окремих областях — до 9 грн/л, що стримує різке підняття цін, бо мережі, що вирішать піднімати ціни, ризикують втратити споживачів.
• Ключове питання: не «чи буде дизель», а чи спробують окремі компанії використати інформаційний привід для підняття роздрібних цін — і чи зможе держава не допустити перекладання можливих логістичних змін на споживача, ЗСУ та економіку.

5) Політичний тиск і «ва-банк»: що підсвітило загострення навколо «Дружби»

• Приклад політичного важеля: 20 лютого в уряді Угорщини заявили про намір блокувати виділення Україні кредиту у 90 млрд євро від ЄС, доки не буде відновлено постачання російської нафти через «Дружбу».
• Також були попередні спроби тиску — заяви про заборону експорту в Україну нафтопродуктів та електроенергії — які «явно не мали успіху».
• Зупинка «Дружби» розвінчала міф про безальтернативність російської нафти для Угорщини та Словаччини — альтернативи існують, але вони дорожчі і менш комфортні для політичного наративу.

6) Додаткові «відкриття» для регіону: що стало помітним саме зараз

• Після тривалого мовчання навколо факту зупинки прокачування нафти з’явилися взаємні звинувачення на адресу України, включно з тезою, нібито «все вже відремонтовано, але Київ не хоче запускати».
• Зупинкою «Дружби» були зупинені і постачання української нафти для НПЗ MOL у Братиславі та Угорщині:
  • ці постачання стартували наприкінці осені минулого року в обсязі декількох десятків тисяч тонн на місяць як реакція на російські атаки на українські НПЗ;
  • вузол у Бродах відіграє ключову логістичну роль у таких постачаннях;
  • отже, MOL втратила не лише російську нафту, а й перспективний український напрямок.
• Також важдливе питання: чому Україна все ще транспортує російську нафту, попри дефіцит електроенергії, адже електрика у великих обсягах потрібна для роботи насосів на нафтопроводі.

Джерела

• Джерело: Terminal
• За матеріалами:
  • НТЦ «Псіхєя»
  • LIGA.net — про припинення експорту дизелю та вимогу запустити «Дружбу»
  • «Гра в команді Путіна: чому зупинка “Дружби” змусила Орбана та Фіцо йти ва-банк» — Карел Хірман
  • LIGA.net — позиція Єврокомісії щодо відсутності дедлайнів

Космічна сонячна енергетика (SBSP) може стати конкурентною за вартістю вже до 2040 року. Дослідження свідчать, що технологія здатна забезпечити безперервне 24/7 постачання безвуглецевої електроенергії, скоротити потребу Європи у наземних ВДЕ до 80% та зекономити енергосистемі 35,9 млрд євро щороку. Ключова ідея — розміщення сонячних панелей на орбіті з передачею енергії на Землю через мікрохвильові промені.

Космос як відповідь на дефіцит землі та нестабільність генерації

Проблема: відновлювана енергетика впирається в обмеження

Світовий перехід до чистої енергії стикається з двома фундаментальними бар’єрами:

• Дефіцит земельних ресурсів для масштабних сонячних і вітрових електростанцій, що конкурують із сільським господарством;
• Нестабільність генерації — залежність від погоди, пори року та часу доби.

Ці фактори сповільнюють розвиток ВДЕ саме тоді, коли енергетична безпека стає критичною — попит на електроенергію стрімко зростає, зокрема через бум штучного інтелекту.

Рішення: Space-Based Solar Power (SBSP)

SBSP передбачає розміщення сонячних панелей на геостаціонарній орбіті Землі. У космосі сонце світить постійно — тому панелі можуть виробляти безперервну базову потужність 24/7.

• Електроенергія передається на Землю у вигляді мікрохвильового променя;
• Наземні приймачі — ректенни — перетворюють сигнал у готову до мережі електроенергію;
• Супутники можуть перемикати постачання між різними країнами та мережами в реальному часі.

Така диспетчеризованість означає суттєве зниження потреби в накопичувачах енергії.

Економіка: конкурентоспроможність до 2040 року

За даними дослідження Frazer-Nash Consultancy, за умови належної державної та фінансової підтримки малі системи SBSP можуть стати конкурентними з іншими комерційними джерелами електроенергії вже до 2040 року.

• Пропонується підключення до існуючої інфраструктури офшорних вітрових електростанцій у Великій Британії;
• Ректенни можуть використовувати ті самі мережеві підключення;
• Це зменшує капітальні витрати та пришвидшує інтеграцію.

Ректенни отримують мікрохвильові промені із супутників на геостаціонарній орбіті та безпосередньо перетворюють їх у електроенергію для мережі.

Важливо, що ректенни є прозорими конструкціями. Їх можна розміщувати на сільськогосподарських угіддях або поряд із традиційними сонячними електростанціями без значного конфлікту за землю.

Потенціал для Європи: 80% менше наземних ВДЕ

Дослідження King’s College London (2025 рік) демонструє масштаб впливу:

• Скорочення потреби в наземних ВДЕ до 80%;
• Зменшення потреби в накопичувачах більш ніж на дві третини;
• Скорочення витрат енергосистеми на 35,9 млрд євро на рік за рахунок економії на генерації, зберіганні та мережевій інфраструктурі.

Висока енергетична щільність SBSP означає і менше використання критично важливих мінералів. За оцінками Всесвітнього економічного форуму, така система потребує на порядки менше критичних матеріалів для забезпечення тієї ж безперервної потужності, ніж наземні рішення з масштабними накопичувачами.

Значення для енергетичної безпеки

Поєднання характеристик робить SBSP потенційно стратегічною технологією:

• Базова генерація без залежності від погодних умов;
• Диспетчеризованість та гнучке управління потоками електроенергії;
• Низькі викиди протягом життєвого циклу;
• Висока ресурсна ефективність.

За умов стрімкого зростання глобального попиту на електроенергію та кліматичного тиску, космічна сонячна енергетика розглядається як один із ключових елементів майбутньої енергетичної архітектури.

Джерело: Terminal
За матеріалами: Oilprice.com

Європейський ринок нафтопродуктів увійшов у фазу прискореної логістичної перебудови напередодні набуття чинності нового пакета санкцій ЄС проти росії. Прагнення трейдерів і нафтопереробників встигнути з постачанням до дедлайну призвело до рекордного зростання премії за прохід танкерів LR2 через Суецький канал, що відображає структурні зрушення у маршрутах, ціноутворенні та управлінні ризиками.

Рекорд логістичних витрат

Премія за прохід танкерів класу Long Range 2 через Суецький канал порівняно з маршрутом навколо мису Доброї Надії досягла близько $500 тис., що стало історичним максимумом.

• Ще три тижні тому різниця становила близько $300 тис.
• До жовтня 2025 року прохід через Суецький канал був дешевшим за довший маршрут.
• Останні угоди на маршруті Перська затока – континентальна Європа:
  • $4,4 млн — через Суецький канал
  • $3,9 млн — навколо мису Доброї Надії, попри подовження рейсу до двох тижнів

Санкційний чинник та часовий тиск

Ключовим каталізатором стала підготовка ЄС до впровадження 18-го пакета санкцій, які набудуть чинності 21 січня.

• Санкції передбачають відстеження походження молекул нафтопродуктів.
• Забороняється імпорт продуктів, вироблених із російської нафти, навіть якщо переробка здійснювалася у третіх країнах.
• Регулювання впроваджується майже через чотири роки після початку війни.

«Кількість вантажів на цих маршрутах значно зросла за останні два тижні», — джерело серед власників танкерів для світлих нафтопродуктів.

Прискорене постачання та накопичення запасів

Постачальники з Перської затоки та Індії намагаються мінімізувати майбутні адміністративні бар’єри.

• Активізовано постачання дизельного пального та авіагасу до Європи.
• Частина вантажів спрямовується у сховища Роттердама.
• До 21 січня резервуари газойлю в Європі можуть бути заповнені з урахуванням сезонного послаблення зимового попиту.

Маршрути, ризики та страхування

Попри покращення безпекової ситуації в регіоні, готовність судновласників використовувати коротший маршрут залишається обмеженою.

• Лише обмежене коло власників суден (переважно з Греції, Китаю та Перської затоки) погоджується на транзит через Баб-ель-Мандебську протоку.
• Деякі страхові контракти:
  • або виключають покриття для цього маршруту,
  • або передбачають додаткові страхові премії.
• Страхові компанії регулярно видають рекомендації уникати регіону.

Ціноутворення

Ринкова кон’юнктура на користь швидкого продажу нафтопродуктів.

• Окремі ринки перебувають у стані беквардації.
• Це стимулює трейдерів продавати вантажі негайно, отримуючи вищу маржу.
• Внаслідок цього чартери готові сплачувати підвищену фрахтову премію.

«Через це фрахтувальники не заперечують проти сплати премії за перевезення», — джерело серед власників танкерів для світлих нафтопродуктів.

Висновки для ринку

Ринок нафти й нафтопродуктів

• Санкції прискорюють диверсифікацію джерел постачання до Європи.
• Зростає значення швидкості логістики порівняно з її вартістю.
• Накопичення запасів стає інструментом адаптації до регуляторних змін.

Критична інфраструктура

• Безпекові ризики морських маршрутів безпосередньо транслюються у фрахтові ставки.
• Страхування перетворюється на ключовий економічний чинник доступу до коротких маршрутів.

Ціноутворення

• Логістична складова дедалі більше впливає на кінцеву ціну нафтопродуктів.
• Премії за ризик і швидкість зменшують чисту маржу, але підвищують оборотність капіталу.

Джерело: Terminal

За матеріалами: S&P Global Commodity Insights (Platts)

Геополітика залишається головним драйвером цін, а Європа залежить від стабільності Brent та альтернативних маршрутів постачання. Аналіз прогнозу глобальних цін на нафту (2025–2026) з акцентом на вплив геополітики та європейський ринок. Ормузька протока — це артерія європейської енергетики: через неї транспортується 20% світової нафти. Будь-які загрози закриття протоки (як стрибок до $80/барель у червні) безпосередньо вдарять по енергобезпеці ЄС, яка вже під тиском через війну Росії в Україні.

Зростання напруженості між Іраном та Ізраїлем у червні 2025 року стало тригером масштабної волатильності на глобальних ринках нафти, газу та добрив. Події засвідчили залежність світової енергетики від стабільності Близького Сходу, а також чутливість до можливих загроз транзитним маршрутам, зокрема через Ормузьку протоку.

Близький Схід як стратегічний центр енергоресурсів

• 30 % світового видобутку нафти і 18 % — природного газу
• 25 % світового експорту СПГ та понад 30 % експорту сечовини

Регіон залишається ключовим постачальником енергоресурсів для Азії та Європи, при цьому всі обсяги експорту СПГ з Катару та ОАЕ проходять через Ормузьку протоку.

Реакція ринку на ескалацію

• Brent зріс на 18 % до $79/бар. з 10 по 20 червня
• TTF – +20 %, до $14/MBtu
• JKM (азіатський СПГ) – +до $14.8/MBtu
• Ціни на сечовину в регіоні – +30 %, до $510/т

24 червня, після оголошення перемир’я, ціни на нафту й газ обвалилися на ≈10 %, добрива – на 14 %.

Ризик зупинки Ормузької протоки

«Основний чинник зростання цін — побоювання блокування Ормузької протоки — ключового вузла для 20 % світової торгівлі СПГ.»

Тимчасово обговорювалося її закриття, проте рішення не було ухвалене.

Перебої в постачанні: ізраїльський і іранський фактор

• Ізраїль зупинив видобуток газу на родовищах Левіафан і Каріш (13–25 червня)
• Експорт газу в Єгипет і Йорданію — припинено
• Це спричинило зупинку виробництва добрив в регіоні
• В Ірані пошкоджено платформу South Pars Phase 14 (втрата ~12 млн м³/день)

Логістика LNG: зростання транзиту, попри ризики

• Протока залишалась відкритою, LNG-трафік зріс на 9 % р/р
• Однак до 25 % суден фіксували GPS-збої в Перській затоці
• Катар інструктував СПГ-танкери чекати поза протокою до моменту завантаження

Вразливість азійських країн до ризику Ормуза

• 85 % всього СПГ, що виходить через Ормуз — на азійські ринки
• Китай та Індія — 45 % всього СПГ з Ормуза
• У 2025 році: 28 % імпорту СПГ в Азію та 10 % у Європу – саме через Ормуз
• Пакистан, Індія, Бангладеш, Тайвань – найвразливіші: понад 25 % газу – з Катару та ОАЕ
• У Бангладеш, Пакистані, Тайвані газова генерація – до 45 % виробництва електроенергії

Потенційний шок для глобального газового ринку

Закриття Ормузу може призвести до втрати 330 млн м³/день СПГ — більше, ніж усі трубопровідні постачання з Норвегії до Європи.

Це спровокує глобальну конкуренцію за спотові обсяги та ще сильнішу волатильність на ринку.

Замовити тижневий звіт по ринку

Оперативна інформація по ринках пального

Джерело: Terminal

За матеріалами: IEA

Станом на 26 червня енергосистема України працює стабільно: немає планових обмежень для споживачів, проводяться технічні заходи для підготовки до опалювального сезону. Водночас ситуація на Запорізькій АЕС контрольована — рівень охолоджувальної води на належному рівні.

Ситуація в енергосистемі

Усі необхідні заходи вживаються для забезпечення стабільного функціонування енергосистеми, зокрема:

• тривають роботи з відновлення енергооб’єктів, пошкоджених внаслідок ворожих атак;
• система залишається збалансованою — планових відключень немає;
• відбувається підготовка енергетичної інфраструктури до опалювального сезону;
• здійснюються профілактичні роботи для стабільної роботи системи влітку.

Раціональне споживання

Оператор системи закликає громадян:

• економно використовувати електроенергію в години пікового навантаження — зранку та ввечері;
• переносити використання енергоємних приладів на денний час;
• підтримувати баланс мережі шляхом зменшення навантаження у вечірні години.

Стан на Запорізькій АЕС

За офіційною інформацією:

• рівень води у ставку-охолоджувачі — 13.88 м;
• це достатньо для забезпечення всіх потреб станції;
• ситуація залишається контрольованою.

Джерело: Terminal

За матеріалами:

• Міністерство енергетики – ситуація на 26 червня
• UA-Energy – відновлення енергооб’єктів

Додаткові джерела інформації:

• КМУ – ситуація на 25 червня
• ZN.UA – стабільність енергосистеми попри обстріли

Замовити тижневий звіт по ринку

Попри наслідки попередніх обстрілів, в Україні продовжуються роботи з відновлення енергооб’єктів. Енергетики готуються до майбутніх періодів навантаження, а споживачів закликають раціонально користуватись електроенергією.

Ремонтні роботи й підготовка до навантажень

В Україні тривають заходи для стабілізації роботи енергосистеми, зокрема після атак на енергетичну інфраструктуру.

• Продовжується відновлення пошкоджених енергооб’єктів.
• Проводиться підготовка обладнання до наступного опалювального сезону.
• Увага приділяється літнім періодам підвищеного споживання.

Закликаємо споживачів раціонально використовувати електроенергію, особливо у пікові години споживання вранці і ввечері. Це допомагає знизити навантаження на систему.

Ситуація на ЗАЕС

На Запорізькій АЕС рівень води у ставку-охолоджувачі становить 14,01 м. Цей обсяг є достатнім для забезпечення технологічних потреб станції.

Джерело: Terminal
За матеріалами: Міненерго України

Індонезійський порт Карімун перетворився на ключовий хаб для перевалки російських нафтопродуктів, що дозволяє обходити західні санкції. Це явище викликає занепокоєння щодо ефективності санкційної політики та потребує посилення контролю за глобальними енергетичними потоками.

Після запровадження західних санкцій проти російської нафти та нафтопродуктів, спрямованих на обмеження фінансування війни в Україні, росія активно шукає альтернативні маршрути для експорту своєї енергетичної продукції. Одним із таких маршрутів став індонезійський порт Карімун, який стрімко перетворився на важливий центр перевалки російських нафтопродуктів.

За даними агентства Reuters, з початку 2025 року через Карімун було перевалено понад 500 тис. тонн мазуту, близько 217 тис. тонн дизельного пального та приблизно 500 тис. тонн гасу. Ці нафтопродукти експортуються до Малайзії, Сінгапуру та Китаю після зміни країни походження, що дозволяє уникати санкційних обмежень.

Цей механізм обходу санкцій став можливим завдяки використанню так званого «тіньового флоту» — суден, що змінюють прапори, вимикають транспондери та використовують фіктивні документи для приховування походження вантажів. Такі практики ускладнюють відстеження маршрутів поставок та підривають ефективність міжнародних санкцій.

Крім того, компанії, пов’язані з російським енергетичним сектором, зокрема 2Rivers (раніше відома як Coral Energy), активно використовують мережу офшорних структур та фіктивних компаній для організації перевалки та експорту нафтопродуктів. Ці компанії вже потрапили під санкції Великої Британії та інших країн за сприяння обходу санкцій.

Європейський Союз також посилює санкційний тиск, включаючи нові обмеження на компанії в Туреччині, В’єтнамі та Сербії, які підозрюються у сприянні обходу санкцій. Це свідчить про зростаюче усвідомлення необхідності закриття лазівок, що дозволяють росії продовжувати експорт нафти та нафтопродуктів.

З огляду на ці обставини, міжнародна спільнота повинна посилити контроль за транзитними портами, такими як Карімун, та впровадити більш жорсткі механізми відстеження походження нафтопродуктів. Тільки скоординовані дії можуть забезпечити ефективність санкцій та обмежити фінансування агресивної політики росії.

Джерело: НТЦ Псіхєя» mailto:oil@ukroil.com.ua

За матеріалами:https://www.reuters.com, ЗМІ

Критично високий відсоток імпорту нафтопродуктів при чинній національній, колись надпотужній, інфраструктурі нафтопереробки повинен мати своє обґрунтування.

Про те, яка ситуація з мінімальними запасами нафти та нафтопродуктів в Україні та чи варто очікувати позитивних динамічних змін на українському ринку нафтопродуктів у 2018 році, у проекті «ЕнергоНЕзалежність» з автором та ведучим, аналітиком з питань енергетики Миколою Войтівом та директором науково-технічного центру «Псіхея», головою Комітету з питань економічної конкуренції при торгово-промисловій палаті України Сергієм Сапєгіним.

За словами С. Сапєгіна, згідно з енергетичною стратегією України на період до 2035 року, передбачається, що з одного джерела може здійснюватися поставка не більше 30% нафтопродуктів в Україну. Ця норма пов’язана, насамперед, з енергетичною безпекою країни. На сьогодні 80-90% нафтопродуктів ми імпортуємо – найбільше з Росії та Білорусі. Цю вимогу потрібно буде виконувати. На жаль, для дотримання цієї норми споживач платитиме вищу ціну, адже питання логістики нафти з різних джерел призведе до її здорожчання, проте це ціна енергетичної безпеки України.

В основному в Україну експортуються нафтопродукти з Російської Федерації (50%), Республіки Білорусь (20%), Литви, Румунії, Польщі, Казахстану та Туркменістану. Порівняно з іншими країнами, вартість пального в Україні досить висока. Наприклад, один літр пального в Азербайджані коштує 15,24 грн.

«Вартість пального в Англії вища всього на 59%, проте мінімальна заробітна плата – на 1380% більша, ніж в Україні», — зазначив М. Войтів.

Основні перешкоди нафтовидобутку – українське законодавство, проте на сьогодні питання зрушилося з місця, переконаний С. Сапєгін. Експерт стверджує, що вже є перші кроки зі стабілізації нафтовидобутку в Україні, але для позитивного результату потрібно чимало часу та довгих інвестицій.

Експерти стверджують, що вже сьогодні Україна може видобувати до 10-12 млн тонн нафти у рік. Навіть деякі науковці зазначали, що поклади вуглеводнів в Україні є більшими, ніж у сусіда-агресора.

«Україна посідає шосте місце за покладами нафти у Європі, які складають біля 400 млн тонн», – сказав аналітик.

«Інвестиції у нафтовидобування – це інвестиції в енергетичну безпеку України», – зауважив експерт.

«Нафтопереробний комплекс України – це спадок з Радянського Союзу, відповідно, технології дуже застарілі. Тому конкурувати з європейськими НПЗ, які вкладають у модернізацію мільярди доларів, ми не можемо. Наші НПЗ також потребують величезних коштів у модернізацію. Зокрема, в Україні малі нафтопереробні комплекси могли б дещо змінити ситуацію на ринку нафтопереробки, проте потрібна підтримка держави приватним інвесторам, які готові інвестувати у малі НПЗ», — стверджує директор НПЦ «Псіхея».

С. Сапєгін додав: «Приватні компанії, котрі видобувають нафту, на сьогодні не мають альтернативи, окрім як відправляти її на переробку на Кременчуцький НПЗ чи Шебелинський ВПГКН або на експорт. Проте малі НПЗ могли б вирішити це питання і забезпечити місцеві потреби в нафтопродуктах. Це дозволить зекономити, зокрема, на логістиці. Також малі НПЗ можуть мати краще обладнання, що значно покращить якість нафтопродуктів».

Лише за останні три роки українці, які купляють білоруський бензин, інвестували стільки коштів в економіку Білорусі, що це дало можливість їм декілька разів модернізувати власне виробництво.

З шести НПЗ в Україні працює лише Шебелинський ВПГКН та на 10% своєї потужності Кременчуцький НПЗ.

До кінця 2022 року Україна має створити державні резерви нафти та нафтопродуктів в обсязі більше 2 млн тонн. Це міжнародні зобов’язання – умови Директиви 2009/119/ЕС, про створення резерву мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів. Згідно з цим, 30% має складати нафта, 70% – дизпаливо. Наскільки практично виконується це зобов’язання, С. Сапєгін детально розповів у проекті «ЕнергоНЕзалежність», а також, що Україна має мати запаси як природного газу, так і вугілля.

«Якісні, в першу чергу, національні нафтопродукти повинні бути не високорентабельним товаром для не завжди соціально-відповідального бізнесу, а в першу чергу складовою – «паливом» для розвитку української економіки. І звичайно, українські нафтопродукти повинні бути доступні для українського суспільства і для потрібних змін в українському суспільстві, мають бути двигуном розвитку потрібних суспільних процесів», – резюмував автор проекту М. Войтів.

Про енергетичну незалежність, ринкові та правові підстави, перешкоди говоримо із заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-нергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Ольгою Бєльковою

 – «Позитивні санкції» Конгресу США щодо України передбачають створення нами Плану досягнення енергетичної незалежності України. Кому доручено його розробку?

– Унікальність цієї cитуації в історії американської дипломатії полягає в тому, що зазвичай санкції носять виключно негативний характер. У нашому випадку вони несуть позитив, отже, це не лише санкції проти ворога, але й бажання допомогти самій Україні стати сильнішою. Є бажання американського політикуму, наших колег з Сенату і Конгресу, які схвалили цей документ, виділити певні кошти – $30 млн – на підготовку плану енергетичної незалежності України.

Якщо уважно прочитати всі пункти цього плану, то можна дійти висновку, що такий план повинна скласти кожна країна сама для себе. Виникає питання, чому він з’явився саме в цьому законі. Гадаю, це тому, що наші колеги зі Сполучених Штатів розуміють: такий план вимагає величезних зусиль з боку кількох держав і цілих регіонів (а саме – Європейського Союзу) з метою формування реалістичного плану і потім усіляких змін, які будуть підтримуватися цими сторонами.
Так, наприклад, аби Україні імпортувати газ не з Росії, не досить бажання лише самої України. Для цього потрібно, щоб діяли інтерконнектори, щоб ми мали можливість
купувати газ на європейських хабах, щоб були ті, хто готовий продавати його Україні за ринковою ціною і без жодних політичних вимог – тобто потрібна відповідна підтримка широкого кола учасників.
Це вже вдалося зробити щодо газу. Ми купуємо його в Європі, а не в Росії, уникнувши таким чином шантажу в стосунку до нас як до країни.

  – Ми купуємо той самий російський газ, але вже за участі посередників?

– Не має значення, де він був видобутий. Звичайно, нам з вами як споживачам вигідніше за все купувати український. Навіть незалежно від того, за якою ціною він продається. Тому що українська компанія, яка видобуває газ тут (і державна, і приватна), залишає величезну частину податків в Україні. Сьогодні безпосередньо від діяльності видобувних компаній у бюджет закладено приблизно 35 млрд грн. Загалом ця індустрія є одним з найбільших платників податків. Тому ми зацікавлені в тому, щоб мати власний газ. Але зараз його не вистачає, і ми мусимо купувати назовні.

Нагадаю, що угоди з Росією завжди мали політичний компонент. Знижка на газ за можливість залишити в Севастополі Чорноморський флот – приклад політизації питання енергетики. Сьогодні, коли ми купуємо газ в Європі, ніхто від «Нафтогазу України» не вимагає розміщення в Україні баз НАТО. Газ має бути звичайним товаром, а не політичною зброєю. У плані про енергетичну незалежність України передбачено опрацювання всіх можливих напрямів для покращення ситуації самої України.

  – Покращення на яких напрямах?

– У нас складна ситуація з електроенергією. Сьогодні ринок електроенергії залежний від Росії. Технологічно він був побудований як частина колишнього Радянського
Союзу. Бувають ситуації, коли в нас є надлишок згенерованої енергії, а ми не можемо її продати; не вистачає електроенергії в пікові години – могли би взяти з Європи, але нема технічної можливості.

Часто кажуть, що не можна порівнювати ціну в Європі і в Україні. Але ціну в межах Європи теж не можна порівнювати – єдиної середньої не існує. Вона різна залежно від сезону, часу постачання і т.ін. Ми могли б дуже багато виграти, якби сьогодні були приєднані до ЕNTSO-E. Тому я б дуже хотіла, аби ця частина плану стала можливістю для України використати потужний геополітичний інтерес до нашої ситуації, щоб перезапустити ті процеси, про які ми багато і довго говорили. Наприклад, розмови про приєднання України до ринку електроенергії Європи велись упродовж 10-15 років: планували імпортувати, експортувати електроенергію, проводили великі презентації…
а віз і нині там. Багато чого не зроблено з того, що можна було б зробити. Багато опонентів, включаючи наших місцевих виробників, можуть зловживати своїм монопольним становищем.

Але з поняттям монополії треба теж розібратися. В енергетиці не буває багато маленьких компаній – вірніше, вони є, але за принципом Парето: 80% компаній будуть виробляти 20% енергії. За що я люблю альтернативну генерацію? Бо там є можливості для виробників різного масштабу. Не обов’язково мати мільярдні інвестиції – можна починати на базі менших можливостей. У Німеччині, наприклад, дуже успішний досвід кооперативів, які виробляють сонячну енергію в якомусь маленькому селищі. І це дуже важливо. На рівні атомної енергетики, безумовно, будуть фактичні монополісті. Сьогодні ДП «Енергоатом» виробляє всю атомну енергію країни. І, напевне, так воно і залишиться. Разом з цим навколо «Енергоатому» вже діють приватні компанії, які перебирають на себе певну частину процесу з доставки електроенергії до споживача (постачальники, трансмісія і т.п.).

Тому на ринку енергетичних продуктів монополії є даністю, але важливо, щоб вони не зловживали таким становищем.

– Як цього досягти?

– Для цього потрібно, щоб український споживач був приєднаний до всіх можливих варіантів. Найбільше гарних пропозицій сьогодні – саме на європейських ринках. А в Росії для українського споживача є лише політичні обтяження. І найближчим часом це не зміниться. Тому мені б хотілося, щоб уряд взявся до активної роботи на цьому

напрямі, визначив відповідальних – це має бути міністр або віце-прем’єр.

  – Що найголовніше в цьому плані?

– Декілька основних компонентів. Перший – наша синхронізація з Європою по всіх видах генерації, всіх видах ресурсів. І в частині електроенергії, і в частині газу. Так
само і у виробництві атомної генерації. Цикл виробництва палива і всього, що пов’язано з атомною енергією, є настільки складним, що нам треба якомога більше півпрацювати, диверсифікувати постачальників джерел і послуг на всіх етапах, як це робиться в тих країнах, які підтримують атомну енергетику.

Сьогодні ми є залежними від РФ щодо постачання палива. Ситуація зміниться в 2019 р. Нам потрібно активізувати роботу з пошуку альтернатив.

  – Можливо, варто було б поєднати зусилля з розробки цього плану та Дорожньої карти з Національною енергостратегією до 2035 року? Як скоординувати роботу над двома документами?

– Енергостратегія – це ніби як політична мрія. Визначилися з тим, куди рухаємося. Вітаю з тим, що вона з’явилася. Але до Енергостратегії включені речі найвищого
порядку. Наприклад, хочемо видобувати газу стільки, скільки потрібно Україні, навіть з можливістю експорту в Європу. А далі? Як це зробити? З одного боку, важливо, щоб частина про санкції і Дорожня карта не суперечили одне одному. Але з іншого – в частині міжнародної роботи – має бути фахове підтвердження, як кожен пункт зробити реальністю. Дорожня карта і конкретні плани з реалізації тих чи інших заходів.

  – Фахове підтвердження – це технічні рекомендації?

Саме так, але не лише це. І технічні, і фіскальні. До прикладу, в частині видобутку газу сьогодні існує три основні проблеми. Перша – з комплексом заходів щодо видачі
ліцензій і відслідковування їх використання в Україні. Де взяти ліцензії компаніям, які прийдуть в Україну видобувати газ? З чого фактично вони можуть почати свою
роботу? Друга – фіскальні умові видобутку. Верховна Рада працює над ідеями, як їх змінити, щоб зробити Україну інвестиційно привабливою. Моя ідея – так звана стимулююча рента 12% для нових свердловин. Їх мета – залучити інвесторів саме до нового буріння, а вже згодом перейти до єдиної ставки ренти або до спеціального податку на прибуток від видобувної діяльності замість ренти. Третя – це впорядкування питань надання різних дозволів та доступу до земельних ресурсів. І тут я подала законопроект, який поки що дуже складно просувається – 3096-д.

  – Можете коротко перерахувати основні підстави або узагальнити причини того, що до нас не йде інвестор?

Одна із найбільших проблем – це нестабільність умов ведення бізнесу та втручання органів влади у діяльність компаній. Безумовно, у кожній сфері є своя проблематика,
але енергетичний бізнес – це дуже довгострокові горизонти планування. Інвестори у будь-який сегмент просять саме стабільності правил, бо вони складають бізнес-пла-
ни на 5-15 років наперед.

Яким чином регуляторно виправити ситуацію? У компаній, які отримали ліцензії, піде від 24 до 36 місяців, щоб почати повний цикл видобутку. Деякі країни витрачають близько місяця, середній показник по світу – півроку, а в нас на це йде три роки.

Як ми можемо мріяти про енергетичну незалежність, якщо сьогодні Україна – третя країна Європи за розміром підтверджених запасів, і при цьому ми купуємо газ назовні? Це не вкладється в жодну логіку. Ми не вміємо розпоряджатися внутрішніми ресурсами. Ми ж могли б видобувати більше.

 – Як сприяти збільшенню видобутку газу в Україні?

Видобувати більше – реально, але для цього треба відкрити можливість більшому числу компаній заходити на ринок і швидко видобувати газ. Бо якщо за рік-два вони не зможуть почати операційну діяльність – інвестору стає нецікаво, бо це дуже дорогий бізнес.

Повернімося до альтернативної енергетики в Енергостратегії. По кожному з пунктів Енергостратегії має бути більше конкретики. Якщо це альтернативна енергія – буде це підтримка шляхом «зелених» тарифів чи аукціонів, про що я особисто весь час адвокатую: це створює більш ринкові умови. Український споживач хоче бачити дешевшу енергію, яка генерується з альтернативних джерел. А не

зафіксувати умови, які надають переваги компаніям, що прийшли раніше, пояснюючи, буцімто нема інтересу до цього ринку. А український споживач буде змушений платити доволі високу ціну. В Європі є країни, де ціни на альтернативну енергію нижчі, ніж на традиційну. Україна поки що не може підійти до цього.

 – Не може через лобіювання інтересів певних осіб?

– У тому числі. Але не тільки, а й тому, що в Україні є ризик війни; у нас низька привабливість для інвесторів по всіх напрямах; у нас державна політика з підтримки не є
зваженою і продуманою до кінця.

Альтернативні джерела є новим видом вироблення енергії не лише для нас, а й для всієї Європи. Вони також робили багато помилок. Але ми маємо привілей: можемо вивчити і врахувати їх помилки та вже сьогодні рухатись вперед.

Багато є не тільки технологічних, але й соціальних питань. Наприклад, у питанні шахтарів. Я сподіваюся, що комплекс заходів з вирішення подібних моментів з’явиться завдячуючи співпраці з колегами зі Сполучених Штатів, з Європи, де ми спільно повинні виробити єдину Дорожню карту. Бо якщо ми сплануємо щось, чого взагалі нема
у світовій практиці, це знову стане черговим предметом для дорікань.

  – Які основні складові енергетичної безпеки України, на Вашу думку, потребують особливої уваги та законодавчих змін?

– Найголовніше – це входження України в ринки Європи. На цьому напрямі ми вже виконали свої зобов’язання, прийняли три основні закони: про ринок газу, ринок електроенергії та енергорегулятор. Це складає базу. Решта – додаткове, але не менш важливе – енергозбереження, енергоефективність, фонд та інші заходи. Верховна Рада виконала основну частину, тепер потрібна імплементація. А з цим є проблеми по всіх трьох законах.

Збільшення видобутку газу – це окремий напрям, де мені б хотілося бачити більше ініціатив саме від уряду. Майже всі закони є депутатські, що не зовсім правильно.
Потрібна відкритість на всіх ринках. Це і публікація про бенефіціарів, і публікація основних моментів угод. Тому що коли немає прозорості, виникають претензії з боку

споживача. Чи формула «Роттердам +» правильна, чи не правильна – класичній кейс незгоди суспільства з рішенням регулятора. Важливо відкривати інформацію, аби споживач і експерти могли зрозуміти, наскільки те чи інше питання обґрунтоване.

Усе решта в певній мірі сьогодні врегульовано. Безумовно, будуть якісь технічні зміни. Але законодавча основа вже є – треба її виконувати.

 … 

Повну версію інтерв’ю читайте в TerminaL #3 (849)

З приводу оформлення передплати або придбання примірника Часопису TerminaL звертайтесь:

Тел./Tel.: (+38 044) 234-68-39, (+38 067) 401-31-51, email: dsv@ukroil.com.ua