«Ми робимо подальші кроки щодо зниження нашої залежності від російської енергетики і будемо працювати разом з цією метою».

Йдеться у заяві лідері країн Великої сімки.

«Ми забезпечимо безпечні альтернативні і стійкі поставки, а також будемо діяти солідарно і в тісній координації в разі можливих перебоїв з поставками. Ми зобов’язуємося активно підтримувати країни, які бажають поступово позбутися залежності від імпорту російського газу, нафти і вугілля. Ми закликаємо країни-виробники нафти і газу діяти відповідально і збільшувати поставки на міжнародні ринки, відзначаючи, що ОПЕК відіграє ключову роль. Ми будемо працювати з ними і з усіма партнерами для забезпечення стабільних і стійких глобальних поставок енергії. Ця криза зміцнює нашу рішучість досягти цілей Паризької угоди і кліматичного пакту Глазго і обмежити зростання глобальних температур до 1,5°C, прискорюючи скорочення нашої залежності від викопного палива і наш перехід до чистої енергії», — наголосили лідери G7.

Читайте у Терміналі: Міністр енергетики визначив три напрямки протидії Росії.

Антимонопольний комітет (АМКУ) виявив що інформація на сайті «Нафтогаз України» щодо продукту «Газовий запас», не містить повних та точних умов додаткової угоди, яку має підписати споживач і рекомендує компанії припинити поширення неповної та неточної інформації, оскільки це порушує закон «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Про це йдеться у повідомленні АМКУ, оприлюдненому на сторінці комітету у Facebook.

«За результатами проведеного Антимонопольним комітетом аналізу встановлено, що інформація, розміщена на сайті газопостачальної компанії «Нафтогаз України» щодо продукту «Газовий запас» в рамках акції «Твоя енергонезалежність», не містить повних та точних умов додаткової угоди, яку має підписати споживач», – зазначається в повідомленні.

В комітеті нагадали, що відповідно до додаткової угоди, споживач сплачуючи постачальникові кошти з розрахунку замовлених обсягів природного газу за ціною, визначеною в цій угоді, набуває право отримати ці обсяги в період з 1 жовтня 2019 до 31 березня 2020 року виключно у випадку, якщо діючі на момент постачання ціни будуть вищими, ніж ціна, за якою було здійснено передоплату.

Також передбачено, що якщо протягом того ж періоду ціна на природний газ буде нижчою за ціну, за якою було здійснено передоплату, побутовому споживачу необхідно буде додатково оплатити вартість спожитого природного газу, незважаючи на наявність передплаченого об’єму природного газу.

«Якщо ціна на газ взимку буде нижчою, ніж оплачена за акцією у вересні, то доведеться оплатити новий об’єм газу за новою, хай і нижчою, ціною. А за вже придбаний кошти не повернуться – просто цей об’єм «чекатиме», поки ціна знову підвищиться. А якщо ціна так і залишатиметься нижчою, то перерахунок буде можливий лише після 1 квітня. І це не просто теорія: діюча ціна на природний газ для населення у серпні 2019 року складала 4770 грн за 1000 куб. м і була на 226 грн нижчою за ціну по акції «Твоя енергонезалежність», – йдеться в повідомленні.

Таким чином, на думку фахівців АМКУ споживач, не маючи повної та точної інформації, може бути введений в оману і НКРЕКП не затверджувала додаткову угоду до цього договору та викладені в ній умови.

«Враховуючи викладене, Антимонопольний комітет рекомендує газопостачальній компанії «Нафтогаз України» та регіональним газопостачальним компаніям при здійсненні комунікації щодо акції «Газовий запас» припинити поширення неповної та неточної інформації, оскільки це містить ознаки порушення Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», – йдеться в повідомленні.

АМКУ звернувся до НКРЕКП з пропозицією вжити заходів щодо забезпечення контролю за дотриманням газопостачальними компаніями ліцензійних умов.

«Враховуючи загрозу виникнення кризових ситуацій з постачанням природного газу побутовим споживачам в період опалювального сезону, Антимонопольний комітет надіслав надані «Нафтогазу» рекомендації також в Міністерство енергетики та захисту довкілля України, Кабінет Міністрів України та Офіс Президента України», – зазначають у АМКУ.

Після проведення масштабної енергомодернізації житлового сектору і муніципальних будівель наступним кроком України, яка прагне стати енергонезалежною, буде промисловість, енергетика і транспорт.

Про це заявив Віце-прем’єр-міністр – Міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Геннадій Зубко, пише урядовий портал.

«Україна прагне бути абсолютно конкурентоздатною і закріпити свої позиції на європейських ринках. Понад 550 мільйонів людей сьогодні проживає у країнах ЄС, і це величезний ринок. А тому нам вже потрібно думати, як зменшувати енергоємність нашої української продукції. Тож наступним кроком із впровадженням закону про енергоефективність буде не тільки напрямок житлового сектору, а ще й промисловість, енергетика та транспорт», – зазначив Геннадій Зубко.

За його словами, країні необхідно продемонструвати, як впливає енергоефективність на загальну макроекономічну картину. А макроекономічна стартова позиція України виглядає сьогодні слабкою. На жаль, через тривалу залежність країни від російської «газової голки», політичну залежність від Росії щодо постачання газу, низьку ціну на газ (яка насправді була величезною) питання енергоефективності було практично вбито. Така ситуація, крім того, створювала величезну корупційну складову.

«Сьогодні Україна відмовилася від цього шляху, ми йдемо до ринкових взаємовідносин, що наближує країну до європейських стандартів у питанні споживання енергоносіїв. І стартові позиції цієї стратегії є класними – ми поставили собі за мету постійно моніторити всі енергоефективні проекти у житловому секторі, які будуть впроваджені в рамках Фонду енергоефективності. Ми бачитимемо, яким чином через рік-два зменшиться споживання у таких будівлях, пропонуватимемо нові підходи, інструменти, технології не тільки з модернізації огороджувальних конструкцій, а й модернізації інженерних мереж», – пояснив Геннадій Зубко.

Сьогодні українці, крім прагнення зменшити суми у своїх платіжках за комунальні послуги, ще й вимагають іншої якості послуг. А проведення заходів з енергоефективності в будинках збільшує життєдіяльність такого будинку мінімум на 15 років. Це автоматично підвищує і вартість такого житла.

Читайте в «Терміналі», енергонезалежність України, так як і ефективне використання енергоресурсів, є завданням всіх рівнів влади, яке має виконуватися щодня.

Енергонезалежність України, так як і ефективне використання енергоресурсів, є завданням всіх рівнів влади, яке має виконуватися щодня.

Про це сказав Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман під час Форуму «Від енергоефективності до енергонезалежності», що проходив 12 березня, у Києві.

«Наша енергонезалежність – це завдання, яке маємо виконувати щодня, пам’ятаючи про те, що ми є об’єктом навали ворога. Енергонезалежність – надзвичайно важлива, адже енергетика завжди була видом гібридної зброї проти України. А тепер ми розуміємо, що ствердження енергонезалежності – у наших руках», – сказав Володимир Гройсман.

За його словами, нові можливості виконання поставлених завдань дала реформа децентралізації, яка віддала громадам ресурси для зростання якості життя. І за роки реформи стає дедалі зрозуміліше, як саме використовують ці можливості. Приклад – тарифи та стан комунальних мереж.

«Мені свого часу було прикро почути про те, що з 12,5 млрд грн, виділених на підготовку до опалювального сезону, тільки 3 млрд грн були направлені на енергомодернізацію, – зазначив Володимир Гройсман. – Якщо будемо інвестувати в енергоефективність, зможемо досягти нової якості послуг, а для людей вони стануть більш доступними. Тому потрібно більше інвестувати в енергоефективність, енергонезалежність, перестати покладатися на нормативні витрати. Закликаю всіх: давайте формувати політику таким чином, аби стати енергоефективними та незалежними. Так ми досягнемо високих стандартів життя. Я говорю реальні речі».

Глава Уряду відзначив, що сьогодні потрібно культивувати культуру відповідальності, реалістичності та відкритості – на відміну від помилок нової історії, які призвели до того, що до 2014 року Україна мала неефективну систему управління і розподілу ресурсів.

«Що таке незалежна держава? Це держава з сильною економікою, сильним військом, високими стандартами життя. Це держава, яка відіграє ключову роль у регіоні та світі. Такі завдання стоять на порядку денному. Завдання, які надзвичайно важливі. Це не лозунги і не заяви – це конкретні кроки, зроблені з 2014 року. Ми зробили свій вибір – європейська та євроатлантична інтеграція. Наше серце – у великій і розвиненій Європі, – сказав Володимир Гройсман. – Ми можемо відкинути безвідповідальність та неповагу, яку демонструють деякі політики через брудну гру в надчутливих питаннях. Я ж бажаю спільного успіху, справжньої незалежності та досягнення нашої спільної мети».

Критично високий відсоток імпорту нафтопродуктів при чинній національній, колись надпотужній, інфраструктурі нафтопереробки повинен мати своє обґрунтування.

Про те, яка ситуація з мінімальними запасами нафти та нафтопродуктів в Україні та чи варто очікувати позитивних динамічних змін на українському ринку нафтопродуктів у 2018 році, у проекті «ЕнергоНЕзалежність» з автором та ведучим, аналітиком з питань енергетики Миколою Войтівом та директором науково-технічного центру «Псіхея», головою Комітету з питань економічної конкуренції при торгово-промисловій палаті України Сергієм Сапєгіним.

За словами С. Сапєгіна, згідно з енергетичною стратегією України на період до 2035 року, передбачається, що з одного джерела може здійснюватися поставка не більше 30% нафтопродуктів в Україну. Ця норма пов’язана, насамперед, з енергетичною безпекою країни. На сьогодні 80-90% нафтопродуктів ми імпортуємо – найбільше з Росії та Білорусі. Цю вимогу потрібно буде виконувати. На жаль, для дотримання цієї норми споживач платитиме вищу ціну, адже питання логістики нафти з різних джерел призведе до її здорожчання, проте це ціна енергетичної безпеки України.

В основному в Україну експортуються нафтопродукти з Російської Федерації (50%), Республіки Білорусь (20%), Литви, Румунії, Польщі, Казахстану та Туркменістану. Порівняно з іншими країнами, вартість пального в Україні досить висока. Наприклад, один літр пального в Азербайджані коштує 15,24 грн.

«Вартість пального в Англії вища всього на 59%, проте мінімальна заробітна плата – на 1380% більша, ніж в Україні», — зазначив М. Войтів.

Основні перешкоди нафтовидобутку – українське законодавство, проте на сьогодні питання зрушилося з місця, переконаний С. Сапєгін. Експерт стверджує, що вже є перші кроки зі стабілізації нафтовидобутку в Україні, але для позитивного результату потрібно чимало часу та довгих інвестицій.

Експерти стверджують, що вже сьогодні Україна може видобувати до 10-12 млн тонн нафти у рік. Навіть деякі науковці зазначали, що поклади вуглеводнів в Україні є більшими, ніж у сусіда-агресора.

«Україна посідає шосте місце за покладами нафти у Європі, які складають біля 400 млн тонн», – сказав аналітик.

«Інвестиції у нафтовидобування – це інвестиції в енергетичну безпеку України», – зауважив експерт.

«Нафтопереробний комплекс України – це спадок з Радянського Союзу, відповідно, технології дуже застарілі. Тому конкурувати з європейськими НПЗ, які вкладають у модернізацію мільярди доларів, ми не можемо. Наші НПЗ також потребують величезних коштів у модернізацію. Зокрема, в Україні малі нафтопереробні комплекси могли б дещо змінити ситуацію на ринку нафтопереробки, проте потрібна підтримка держави приватним інвесторам, які готові інвестувати у малі НПЗ», — стверджує директор НПЦ «Псіхея».

С. Сапєгін додав: «Приватні компанії, котрі видобувають нафту, на сьогодні не мають альтернативи, окрім як відправляти її на переробку на Кременчуцький НПЗ чи Шебелинський ВПГКН або на експорт. Проте малі НПЗ могли б вирішити це питання і забезпечити місцеві потреби в нафтопродуктах. Це дозволить зекономити, зокрема, на логістиці. Також малі НПЗ можуть мати краще обладнання, що значно покращить якість нафтопродуктів».

Лише за останні три роки українці, які купляють білоруський бензин, інвестували стільки коштів в економіку Білорусі, що це дало можливість їм декілька разів модернізувати власне виробництво.

З шести НПЗ в Україні працює лише Шебелинський ВПГКН та на 10% своєї потужності Кременчуцький НПЗ.

До кінця 2022 року Україна має створити державні резерви нафти та нафтопродуктів в обсязі більше 2 млн тонн. Це міжнародні зобов’язання – умови Директиви 2009/119/ЕС, про створення резерву мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів. Згідно з цим, 30% має складати нафта, 70% – дизпаливо. Наскільки практично виконується це зобов’язання, С. Сапєгін детально розповів у проекті «ЕнергоНЕзалежність», а також, що Україна має мати запаси як природного газу, так і вугілля.

«Якісні, в першу чергу, національні нафтопродукти повинні бути не високорентабельним товаром для не завжди соціально-відповідального бізнесу, а в першу чергу складовою – «паливом» для розвитку української економіки. І звичайно, українські нафтопродукти повинні бути доступні для українського суспільства і для потрібних змін в українському суспільстві, мають бути двигуном розвитку потрібних суспільних процесів», – резюмував автор проекту М. Войтів.

Про енергетичну незалежність, ринкові та правові підстави, перешкоди говоримо із заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-нергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Ольгою Бєльковою

 – «Позитивні санкції» Конгресу США щодо України передбачають створення нами Плану досягнення енергетичної незалежності України. Кому доручено його розробку?

– Унікальність цієї cитуації в історії американської дипломатії полягає в тому, що зазвичай санкції носять виключно негативний характер. У нашому випадку вони несуть позитив, отже, це не лише санкції проти ворога, але й бажання допомогти самій Україні стати сильнішою. Є бажання американського політикуму, наших колег з Сенату і Конгресу, які схвалили цей документ, виділити певні кошти – $30 млн – на підготовку плану енергетичної незалежності України.

Якщо уважно прочитати всі пункти цього плану, то можна дійти висновку, що такий план повинна скласти кожна країна сама для себе. Виникає питання, чому він з’явився саме в цьому законі. Гадаю, це тому, що наші колеги зі Сполучених Штатів розуміють: такий план вимагає величезних зусиль з боку кількох держав і цілих регіонів (а саме – Європейського Союзу) з метою формування реалістичного плану і потім усіляких змін, які будуть підтримуватися цими сторонами.
Так, наприклад, аби Україні імпортувати газ не з Росії, не досить бажання лише самої України. Для цього потрібно, щоб діяли інтерконнектори, щоб ми мали можливість
купувати газ на європейських хабах, щоб були ті, хто готовий продавати його Україні за ринковою ціною і без жодних політичних вимог – тобто потрібна відповідна підтримка широкого кола учасників.
Це вже вдалося зробити щодо газу. Ми купуємо його в Європі, а не в Росії, уникнувши таким чином шантажу в стосунку до нас як до країни.

  – Ми купуємо той самий російський газ, але вже за участі посередників?

– Не має значення, де він був видобутий. Звичайно, нам з вами як споживачам вигідніше за все купувати український. Навіть незалежно від того, за якою ціною він продається. Тому що українська компанія, яка видобуває газ тут (і державна, і приватна), залишає величезну частину податків в Україні. Сьогодні безпосередньо від діяльності видобувних компаній у бюджет закладено приблизно 35 млрд грн. Загалом ця індустрія є одним з найбільших платників податків. Тому ми зацікавлені в тому, щоб мати власний газ. Але зараз його не вистачає, і ми мусимо купувати назовні.

Нагадаю, що угоди з Росією завжди мали політичний компонент. Знижка на газ за можливість залишити в Севастополі Чорноморський флот – приклад політизації питання енергетики. Сьогодні, коли ми купуємо газ в Європі, ніхто від «Нафтогазу України» не вимагає розміщення в Україні баз НАТО. Газ має бути звичайним товаром, а не політичною зброєю. У плані про енергетичну незалежність України передбачено опрацювання всіх можливих напрямів для покращення ситуації самої України.

  – Покращення на яких напрямах?

– У нас складна ситуація з електроенергією. Сьогодні ринок електроенергії залежний від Росії. Технологічно він був побудований як частина колишнього Радянського
Союзу. Бувають ситуації, коли в нас є надлишок згенерованої енергії, а ми не можемо її продати; не вистачає електроенергії в пікові години – могли би взяти з Європи, але нема технічної можливості.

Часто кажуть, що не можна порівнювати ціну в Європі і в Україні. Але ціну в межах Європи теж не можна порівнювати – єдиної середньої не існує. Вона різна залежно від сезону, часу постачання і т.ін. Ми могли б дуже багато виграти, якби сьогодні були приєднані до ЕNTSO-E. Тому я б дуже хотіла, аби ця частина плану стала можливістю для України використати потужний геополітичний інтерес до нашої ситуації, щоб перезапустити ті процеси, про які ми багато і довго говорили. Наприклад, розмови про приєднання України до ринку електроенергії Європи велись упродовж 10-15 років: планували імпортувати, експортувати електроенергію, проводили великі презентації…
а віз і нині там. Багато чого не зроблено з того, що можна було б зробити. Багато опонентів, включаючи наших місцевих виробників, можуть зловживати своїм монопольним становищем.

Але з поняттям монополії треба теж розібратися. В енергетиці не буває багато маленьких компаній – вірніше, вони є, але за принципом Парето: 80% компаній будуть виробляти 20% енергії. За що я люблю альтернативну генерацію? Бо там є можливості для виробників різного масштабу. Не обов’язково мати мільярдні інвестиції – можна починати на базі менших можливостей. У Німеччині, наприклад, дуже успішний досвід кооперативів, які виробляють сонячну енергію в якомусь маленькому селищі. І це дуже важливо. На рівні атомної енергетики, безумовно, будуть фактичні монополісті. Сьогодні ДП «Енергоатом» виробляє всю атомну енергію країни. І, напевне, так воно і залишиться. Разом з цим навколо «Енергоатому» вже діють приватні компанії, які перебирають на себе певну частину процесу з доставки електроенергії до споживача (постачальники, трансмісія і т.п.).

Тому на ринку енергетичних продуктів монополії є даністю, але важливо, щоб вони не зловживали таким становищем.

– Як цього досягти?

– Для цього потрібно, щоб український споживач був приєднаний до всіх можливих варіантів. Найбільше гарних пропозицій сьогодні – саме на європейських ринках. А в Росії для українського споживача є лише політичні обтяження. І найближчим часом це не зміниться. Тому мені б хотілося, щоб уряд взявся до активної роботи на цьому

напрямі, визначив відповідальних – це має бути міністр або віце-прем’єр.

  – Що найголовніше в цьому плані?

– Декілька основних компонентів. Перший – наша синхронізація з Європою по всіх видах генерації, всіх видах ресурсів. І в частині електроенергії, і в частині газу. Так
само і у виробництві атомної генерації. Цикл виробництва палива і всього, що пов’язано з атомною енергією, є настільки складним, що нам треба якомога більше півпрацювати, диверсифікувати постачальників джерел і послуг на всіх етапах, як це робиться в тих країнах, які підтримують атомну енергетику.

Сьогодні ми є залежними від РФ щодо постачання палива. Ситуація зміниться в 2019 р. Нам потрібно активізувати роботу з пошуку альтернатив.

  – Можливо, варто було б поєднати зусилля з розробки цього плану та Дорожньої карти з Національною енергостратегією до 2035 року? Як скоординувати роботу над двома документами?

– Енергостратегія – це ніби як політична мрія. Визначилися з тим, куди рухаємося. Вітаю з тим, що вона з’явилася. Але до Енергостратегії включені речі найвищого
порядку. Наприклад, хочемо видобувати газу стільки, скільки потрібно Україні, навіть з можливістю експорту в Європу. А далі? Як це зробити? З одного боку, важливо, щоб частина про санкції і Дорожня карта не суперечили одне одному. Але з іншого – в частині міжнародної роботи – має бути фахове підтвердження, як кожен пункт зробити реальністю. Дорожня карта і конкретні плани з реалізації тих чи інших заходів.

  – Фахове підтвердження – це технічні рекомендації?

Саме так, але не лише це. І технічні, і фіскальні. До прикладу, в частині видобутку газу сьогодні існує три основні проблеми. Перша – з комплексом заходів щодо видачі
ліцензій і відслідковування їх використання в Україні. Де взяти ліцензії компаніям, які прийдуть в Україну видобувати газ? З чого фактично вони можуть почати свою
роботу? Друга – фіскальні умові видобутку. Верховна Рада працює над ідеями, як їх змінити, щоб зробити Україну інвестиційно привабливою. Моя ідея – так звана стимулююча рента 12% для нових свердловин. Їх мета – залучити інвесторів саме до нового буріння, а вже згодом перейти до єдиної ставки ренти або до спеціального податку на прибуток від видобувної діяльності замість ренти. Третя – це впорядкування питань надання різних дозволів та доступу до земельних ресурсів. І тут я подала законопроект, який поки що дуже складно просувається – 3096-д.

  – Можете коротко перерахувати основні підстави або узагальнити причини того, що до нас не йде інвестор?

Одна із найбільших проблем – це нестабільність умов ведення бізнесу та втручання органів влади у діяльність компаній. Безумовно, у кожній сфері є своя проблематика,
але енергетичний бізнес – це дуже довгострокові горизонти планування. Інвестори у будь-який сегмент просять саме стабільності правил, бо вони складають бізнес-пла-
ни на 5-15 років наперед.

Яким чином регуляторно виправити ситуацію? У компаній, які отримали ліцензії, піде від 24 до 36 місяців, щоб почати повний цикл видобутку. Деякі країни витрачають близько місяця, середній показник по світу – півроку, а в нас на це йде три роки.

Як ми можемо мріяти про енергетичну незалежність, якщо сьогодні Україна – третя країна Європи за розміром підтверджених запасів, і при цьому ми купуємо газ назовні? Це не вкладється в жодну логіку. Ми не вміємо розпоряджатися внутрішніми ресурсами. Ми ж могли б видобувати більше.

 – Як сприяти збільшенню видобутку газу в Україні?

Видобувати більше – реально, але для цього треба відкрити можливість більшому числу компаній заходити на ринок і швидко видобувати газ. Бо якщо за рік-два вони не зможуть почати операційну діяльність – інвестору стає нецікаво, бо це дуже дорогий бізнес.

Повернімося до альтернативної енергетики в Енергостратегії. По кожному з пунктів Енергостратегії має бути більше конкретики. Якщо це альтернативна енергія – буде це підтримка шляхом «зелених» тарифів чи аукціонів, про що я особисто весь час адвокатую: це створює більш ринкові умови. Український споживач хоче бачити дешевшу енергію, яка генерується з альтернативних джерел. А не

зафіксувати умови, які надають переваги компаніям, що прийшли раніше, пояснюючи, буцімто нема інтересу до цього ринку. А український споживач буде змушений платити доволі високу ціну. В Європі є країни, де ціни на альтернативну енергію нижчі, ніж на традиційну. Україна поки що не може підійти до цього.

 – Не може через лобіювання інтересів певних осіб?

– У тому числі. Але не тільки, а й тому, що в Україні є ризик війни; у нас низька привабливість для інвесторів по всіх напрямах; у нас державна політика з підтримки не є
зваженою і продуманою до кінця.

Альтернативні джерела є новим видом вироблення енергії не лише для нас, а й для всієї Європи. Вони також робили багато помилок. Але ми маємо привілей: можемо вивчити і врахувати їх помилки та вже сьогодні рухатись вперед.

Багато є не тільки технологічних, але й соціальних питань. Наприклад, у питанні шахтарів. Я сподіваюся, що комплекс заходів з вирішення подібних моментів з’явиться завдячуючи співпраці з колегами зі Сполучених Штатів, з Європи, де ми спільно повинні виробити єдину Дорожню карту. Бо якщо ми сплануємо щось, чого взагалі нема
у світовій практиці, це знову стане черговим предметом для дорікань.

  – Які основні складові енергетичної безпеки України, на Вашу думку, потребують особливої уваги та законодавчих змін?

– Найголовніше – це входження України в ринки Європи. На цьому напрямі ми вже виконали свої зобов’язання, прийняли три основні закони: про ринок газу, ринок електроенергії та енергорегулятор. Це складає базу. Решта – додаткове, але не менш важливе – енергозбереження, енергоефективність, фонд та інші заходи. Верховна Рада виконала основну частину, тепер потрібна імплементація. А з цим є проблеми по всіх трьох законах.

Збільшення видобутку газу – це окремий напрям, де мені б хотілося бачити більше ініціатив саме від уряду. Майже всі закони є депутатські, що не зовсім правильно.
Потрібна відкритість на всіх ринках. Це і публікація про бенефіціарів, і публікація основних моментів угод. Тому що коли немає прозорості, виникають претензії з боку

споживача. Чи формула «Роттердам +» правильна, чи не правильна – класичній кейс незгоди суспільства з рішенням регулятора. Важливо відкривати інформацію, аби споживач і експерти могли зрозуміти, наскільки те чи інше питання обґрунтоване.

Усе решта в певній мірі сьогодні врегульовано. Безумовно, будуть якісь технічні зміни. Але законодавча основа вже є – треба її виконувати.

 … 

Повну версію інтерв’ю читайте в TerminaL #3 (849)

З приводу оформлення передплати або придбання примірника Часопису TerminaL звертайтесь:

Тел./Tel.: (+38 044) 234-68-39, (+38 067) 401-31-51, email: dsv@ukroil.com.ua