Україна, Чехія, Польща та Словаччина опрацьовують політично чутливий проєкт експорту української нафти до Чехії через нафтопровід «Дружба». Йдеться не лише про до 15 % чеського споживання нафти та завантаження Літвіновського НПЗ, а й про перевірку здатності ЄС переформатувати інфраструктуру, історично пов’язану з російською сировиною, на користь України та спільної енергетичної безпеки.

Проєкт експорту української нафти до Чехії

1. Про що насправді йдеться

У центрі уваги — рішення, чи зможе Україна вже найближчим часом експортувати власну нафту до Чехії трубопровідним маршрутом, який десятиліттями асоціювався з російською сировиною.

• Маршрут: українська нафта → південна гілка нафтопроводу «Дружба» через Україну → Угорщина та Словаччина → Чехія (Літвіновський НПЗ).
• Ключові оператори:
  • чеська державна компанія Mero (власник і оператор чеської ділянки «Дружби»),
  • словацька державна Transpetrol (оператор словацької частини «Дружби»),
  • польська група Orlen та її чеська «донька» Orlen Unipetrol RPA (власник чеських НПЗ).
• З пропозицією купувати українську нафту виступила сама Україна, підтверджують джерела, наближені до переговорів.
• Статус на кінець листопада 2025 року:
  • Словаччина вже отримала близько 100 тис. тонн української нафти та підписала угоди.
  • Чеська сторона досі веде переговори, упираючись у політичні та регуляторні обмеження, пов’язані з санкціями ЄС та «російським слідом» у трубі.

2. Чому Київ шукає «добрі руки» для своєї нафти

Українська мотивація має водночас економічний, енергетичний та геополітичний вимір.

• Зруйнована нафтопереробка: російські удари під час повномасштабної війни фактично вивели з ладу майже всі українські НПЗ, зокрема Кременчуцький. Україна не має де переробляти власну нафту й не має де її зберігати.
• Припинення видобутку технічно пов’язане із видобутком природного газу, який критично потрібен промисловості й системі опалення. Зупинка свердловин означала б і удар по газовому балансі країни, і дороговартісну консервацію родовищ.
• Масштаб видобутку:
  • на початку 2000-х «Укрнафта» видобувала до 4,5 млн тонн нафти й газоконденсату на рік;
  • у 2024-му, за оцінками, видобуток становить близько 1,2 — 1,4 млн тонн на рік — більш ніж утричі менше, але з тенденцією до зростання після очищення компанії від впливу олігархічних груп.

«Якщо ви зупиняєте видобуток нафти, то маєте глушити свердловини. А це свердловини, з яких нафта йде дуже давно, і потім їх відновлювати обійдеться дорожче, ніж бурити нові. У нас родовища виснажені…» — наголошує президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар.

• Пошук ринку збуту: за оцінками чеських медіа та експертів, плановий експорт у 75–100 тис. тонн на місяць майже дорівнює річному видобутку України — це робить чеський напрямок ключовим каналом збуту.
• Політичний вибір покупця:
  • існують й інші потенційні покупці,
  • але продаж нафтового ресурсу країні, яка системно підтримує Україну, розглядається як продаж «у добрі руки», а не «підгодовування» держав, які грають на боці агресора.

«Краще нам продати це в Чехію, країну, яка нас підтримує, аніж підгодовувати тих, хто по суті є нашим ворогом», — підкреслює Михайло Гончар.

3. Енергетична безпека та політичний сигнал ЄС

Для Чехії проєкт української нафти — це тест на послідовність відмови від російської сировини та можливість зміцнити власну енергетичну автономію в межах ЄС.

• Структура споживання нафти:
  • річне споживання нафти в Чехії становить близько 7 млн тонн;
  • обговорювані обсяги української нафти — 75–100 тис. тонн на місяць, тобто майже 15 % внутрішнього споживання за рік;
  • для Літвіновського НПЗ це може становити близько 20 % його переробки.
• Відмова від російської нафти:
  • НПЗ у Кралупах ще з 1995 року працює на неросійській легкій нафті, яку Чехія отримує західним маршрутом;
  • НПЗ у Літвінові до весни 2025 року переробляв переважно російську Urals, що надходила «Дружбою»;
  • із 2025 року Чехія виконала зобов’язання ЄС і повністю відмовилася від російської Urals, перейшовши на суміш неросійських нафт, що йдуть через Трансальпійський нафтогін TAL та гілку IKL з Німеччини.
• Стратегічна роль «Дружби» у Чехії:
  • після відмови від російської нафти чеська ділянка «Дружби» фактично простоює;
  • Mero утримує її в робочому стані, розглядаючи як потенційний маршрут постачання неросійської нафти (зокрема з Каспійського регіону через Одесу — Броди);
  • для держави це питання не лише економіки, а й символічного розриву з російською енергозалежністю.

Політичний ефект проєкту:

• Чехія перетворюється на демонстраційний кейс для ЄС: чи може країна, що є членом співтовариства, не просто відмовитися від російської сировини, а й переорієнтувати інфраструктуру на українську нафту.
• Участь державної компанії Mero в підтримці проєкту показує, що це не суто комерційна угода, а політично схвалений курс на посилення зв’язків із Україною.

4. Роль союзників і транзитних держав

Без Польщі та Словаччини цей проєкт неможливий — саме вони забезпечують політичне «плече» та логістичний транзит.

• Польща — стратегічний енергетичний партнер:
  • група Orlen є власником обох чеських НПЗ і активно співпрацює з українським «Нафтогазом» за газовими контрактами;
  • купівля української нафти для Orlen — це одночасно форма підтримки України та комерційна можливість завдяки нижчій ціні, про що свідчать дані чеських медіа;
  • Orlen Unipetrol RPA виступив першим із запитом до Transpetrol щодо транспортування української нафти до Чехії.
• Словаччина — полігон для перевірки маршруту:
  • словацька компанія Transpetrol підтверджує, що до неї зверталися:
    • спочатку Orlen Unipetrol RPA,
    • пізніше — словацький нафтопереробник Slovnaft.
  • за рік Transpetrol уже доставив до словацького НПЗ близько 100 тис. тонн української нафти, що становить трохи більше ніж 2 % від загального імпорту Словаччини (4,7 млн тонн із січня до жовтня);
  • замовлення на жовтень і листопад становили ще 70 тис. тонн, що демонструє сталість інтересу.

«У зв’язку з геополітичною ситуацією, санкціями ЄС і непевністю щодо майбутнього розвитку подій у нафтовій і нафтохімічній промисловості відбуваються зміни, і нафтопереробні заводи намагаються розширити свій портфель постачальників», — пояснює речниця Transpetrol Луціа Патцнерова.

• Політичний зміст словацької позиції:
  • офіційна риторика підкреслює не лише комерційну логіку, а й реакцію на санкції ЄС проти російської нафти та загальну геополітичну нестабільність;
  • готовність Transpetrol працювати з українською нафтою демонструє, що навіть за наявності винятку з санкцій для Словаччини щодо російської нафти, країна активно диверсифікує джерела.

5. ЄС, санкції та «російський слід» у трубопроводі

Найбільш делікатний геополітичний аспект — як поєднати санкційний режим ЄС з тим фактом, що в системі «Дружби» все ще є російська нафта.

• Словацький контекст:
  • через виняток у санкціях ЄС Словаччина досі отримує російську нафту через «Дружбу»;
  • через схожий склад української та російської нафти постачання до словацьких НПЗ не створює помітної технічної чи регуляторної проблеми.
• Чеський контекст:
  • Чехія відмовилася від російської нафти, пільговий період завершився;
  • у чеській частині «Дружби» все ще залишається обсяг російської нафти у власності Mero;
  • чисто політично та юридично Чехія не може дозволити змішування української нафти з залишками російської у способі, який виглядатиме як повернення до залежності від російської сировини.

«Враховуючи, що технологічне наповнення словацької системи “Дружба” складається з російських експортних сумішей, через заборону, пов’язану з санкціями ЄС, чеській стороні необхідно вирішити це питання технічно та адміністративно, що згодом дозволить Transpetrol транспортувати українську вітчизняну нафту через територію Словацької Республіки та доставляти її чеському транспортеру для Orlen Unipetrol RPA», — наголошують у Transpetrol.

• Політична суть проблеми:
  • фактично йдеться не стільки про техніку, скільки про доведення політично й юридично прозорого походження сировини для європейських регуляторів;
  • Чехія має показати, що українська нафта не стане «фасадом» для прихованої присутності російської Urals у трубопроводі.

6. Якість української нафти та політичний вимір ціни

Дискусія про якість української нафти виходить за межі технології — вона впливає на сприйняття проєкту в політичних колах ЄС.

• Порівняння з іншими сортами:
  • у минулих дослідженнях у сертифікованій лабораторії італійської компанії AGIP українська нафта показала характеристики, практично тотожні азербайджанській Azeri Light;
  • такі сорти традиційно коштують дорожче, ніж російська Urals.

«Якщо це буде просте додавання української нафти в потік Urals, то ми лише покращимо якість Urals, але самі отримуватимемо ціну як за Urals», — попереджає Михайло Гончар.

• Політичний висновок із питання ціни:
  • Україна має наполягати, щоб її нафта не розчинялася в російському потоці ні фактично, ні юридично;
  • Чехія та інші партнери повинні вибудувати модель, де політична підтримка України не перетворюється на приховане субсидування старих російських схем через занижену ціну на високоякісну українську нафту.

7. Ризики з українського боку: прозорість та антикорупційна чутливість партнерів

Окремі питання стосуються внутрішньоукраїнських ризиків, які можуть впливати на готовність ЄС та окремих держав рухати проєкт уперед.

• Репутаційний фактор:
  • європейські партнери особливо уважно стежать за можливими «схемами» навколо експорту нафти;
  • створення додаткових «фірм-прокладок» або непрозорих ланцюжків власності в експортних операціях може зупинити або сповільнити проєкт.

Михайло Гончар наголошує, що надзвичайно важливо уникнути появи спеціальних «фірм-прокладок» для організації експорту, оскільки «європейські партнери України дуже остерігаються подібного “схематозу”, а на тлі останніх корупційних скандалів ця тема є особливо чутливою».

• Політичний імператив для Києва:
  • усі рішення щодо маршруту, операторів і фінансових потоків мають бути максимально прозорими та публічними;
  • цей проєкт здатен стати позитивним прецедентом взаємодії України з ринками ЄС — або, у разі помилок, негативним символом.

8. Як проєкт змінює баланс сил

Якщо узагальнити усі складові питання, вимальовується кілька ключових геополітичних висновків.

1. Від «російської труби» до українсько-європейського коридору

• перезапуск «Дружби» в чеському сегменті для української нафти означатиме фактичну зміну її геополітичної ідентичності — з символу залежності від росії на інструмент інтеграції України до енергетичного простору ЄС;
• для Mero та чеської держави це шанс продемонструвати, що інфраструктура на території ЄС більше не диктується логікою “руської нафти”.

2. Поглиблення політичного союзу Україна — Чехія — Польща — Словаччина

• енергетичні проєкти на кшталт цього доповнюють військово-політичну та гуманітарну підтримку України з боку країн регіону;
• спільна участь Orlen, Mero, Transpetrol та українських компаній створює мережу взаємозалежності, яка робить політичний розворот окремих урядів щодо України дорожчим і менш ймовірним.

3. Перевірка дієздатності санкційної політики ЄС

• ЄС має відповісти на практичне питання: чи здатний він одночасно:
  • жорстко дотримуватися обмежень щодо російської нафти,
  • і гнучко адаптувати ці правила для підтримки експорту союзника, який воює, — України.
• Рішення щодо маршруту через «Дружбу» стане індикатором політичної волі Брюсселя та національних урядів.

4. Енергетична безпека як продовження оборонної політики

• проєкт дозволяє:
  • зняти з України проблему накопичення невивезеної нафти та пов’язаних із цим ризиків,
  • посилити енергетичну стійкість Чехії та регіону Центральної Європи без повернення до російської сировини.
• Таким чином, енергетика стає ще одним фронтом війни, де союзники можуть діяти скоординовано й системно.

Підсумок: якщо Чехія, Польща, Словаччина та Україна спільно подолають правові, санкційні й політичні бар’єри, експорт української нафти через «Дружбу» може стати поворотною точкою у трансформації європейської енергетичної архітектури. Це не лише економічний контракт, а й сигнал: інфраструктура, яку десятиліттями контролювала росія, тепер працює на зміцнення України та Європейського Союзу.

Джерело: Terminal

За матеріалами: radio.cz,  komersant.ua

Поставка нефти в Чехию по нефтепроводу «Дружба» возобновилась в понедельник в полдень по местному времени.

Об этом сообщил представитель чешского трубопроводного оператора MERO, пишет Reuters.

По сообщению MERO, качество нефти, поступающей на территорию Чехии на данный момент, является приемлемым.

Поставки российской нефти по нефтепроводу были временно приостановлены в апреле из-за загрязнения сырья.

Как сообщалось, нефтеперерабатывающий завод MOL Slovnaft в Братиславе начал получать чистую нефть по нефтепроводу «Дружба» 23 мая.

Ранее «Транснефть» сообщила, что планирует начать прокачку чистой российской нефти в Польшу 9-10 июня.

Читайте в «Терминале», задержки в разрешении ситуации с нефтепроводом «Дружба» грозят рисками для репутации России как поставщика нефти.

«Транснефть» подписала с европейскими операторами нефтепровода «Дружба» соглашение о сохранении качества нефти и предотвращения сбоев в работе систем измерения количества и показателей качества сырья, говорится в сообщении компании.

Участниками соглашения являются дочернее предприятие «Транснефти» — ОАО «МН «Дружба», белорусская «Гомельтранснефть Дружба», украинская «Укртранснафта», словацкая Transpetrol, венгерская Mol, польская PERN Przyjazn и чешская Mero.

Соглашение призвано регулировать вопросы регламентации транспортировки нефти и соблюдения надлежащего качества в западном направлении.

Источник Нефтетранспортная территория