Після різкого скорочення переробки та експорту пального Китай демонструє перші ознаки повернення на зовнішній ринок нафтопродуктів. Kpler відстежує липневі постачання легких і середніх дистилятів на рівні 787 тис. барелів на добу проти 393 тис. барелів на добу у червні. Зростання китайського експорту може частково збільшити доступність пального в Азії та послабити конкуренцію за альтернативні вантажі, але подальша політика Пекіна залишається невизначеною.

Висока маржа створює стимул повернути більше пального на експорт

20 липня Reuters повідомив про можливий перелом у китайській політиці щодо експорту нафтопродуктів. Пекін раніше неофіційно обмежив зовнішні постачання, щоб захистити внутрішній ринок після різкого погіршення логістики через Ормузьку протоку.

За даними Kpler, у червні Китай експортував 393 тис. барелів на добу легких і середніх дистилятів. У липні аналітична компанія відстежує вже близько 787 тис. барелів на добу, тобто приблизно удвічі більше.

Економічний стимул для збільшення переробки та експорту різко посилився. 17 липня газойль, який є базовим продуктом для виробництва дизельного пального, коштував $143,03 за барель. Його премія до Brent становила $54,93 за барель проти $18,94 напередодні початку війни з Іраном 27 лютого.

Китай скоротив переробку до мінімуму з пандемії

Потенційне відновлення експорту відбувається після глибокого скорочення китайської нафтопереробки. У червні імпорт сирої нафти впав до 7,12 млн барелів на добу — найнижчого рівня з жовтня 2016 року та на 41,3% нижче показника червня 2025 року.

Обсяг переробки скоротився до 12,47 млн барелів на добу, що стало найнижчим показником із березня 2020 року. Одним із чинників такого падіння були саме обмеження на експорт готового пального.

Для європейського дизельного ринку збільшення китайських постачань важливе опосередковано. Додатковий продукт в Азії може зменшити потребу регіональних покупців у вантажах з інших напрямків у момент, коли запаси газойлю в ARA перебувають на багаторічному мінімумі. Водночас нове загострення навколо Ормузької протоки зберігає ризик того, що Китай знову віддасть перевагу внутрішній енергетичній безпеці перед експортом.

Ситуація підтверджує попередній висновок «Термінала», що дешевша нафта не обов’язково означає дешевше дизпальне: доступність готового продукту дедалі більше визначають завантаження НПЗ, експортні обмеження та логістика.

Джерела: Reuters.

Дефіцит переробних потужностей відокремив ціни дизпального від динаміки Brent

20 липня Reuters звернув увагу на дедалі більший розрив між ситуацією на ринку сирої нафти та готових нафтопродуктів. Brent відступила від воєнного максимуму близько $118 за барель до рівнів поблизу $85, однак дизельне пальне не отримало аналогічного цінового полегшення.

За даними International Energy Agency, які наводить Reuters, у другому кварталі 2026 року глобальна переробка становила близько 78 млн барелів на добу. Це приблизно на 5 млн барелів на добу менше, ніж роком раніше. Причинами стали перебої в роботі НПЗ на Близькому Сході, скорочення переробки в росії після українських ударів, а також зниження завантаження заводів у Китаї та інших країнах Азії через обмежену доступність сировини.

Ситуація особливо гостро проявилася в сегменті середніх дистилятів. Європейська маржа дизельного пального, тобто різниця між вартістю готового продукту та нафтовою сировиною, сягнула приблизно $65 за барель. Маржа нафтопереробки у Північно-Західній Європі піднялася до сезонних рекордів поблизу $30 за барель.

Європейський ринок входить у період низьких запасів і високої маржі

Висока маржа є сигналом того, що покупці конкурують за обмежений обсяг готового пального. Цей чинник посилюється ситуацією із запасами. Раніше «Термінал» повідомляв, що запаси газойлю в регіоні ARA опустилися до мінімуму майже за чотири роки, тоді як імпортні потоки до головного нафтопродуктового хаба Європи скоротилися.

Додатковим обмеженням стає зменшення можливостей США компенсувати нестачу пального в інших регіонах. За наведеними Reuters даними, сукупний американський експорт сирої нафти й нафтопродуктів минулого тижня скоротився до 10,7 млн барелів на добу після рекордних 14,2 млн барелів на добу у квітні. Американські НПЗ одночасно мають задовольняти високий сезонний внутрішній попит.

Таким чином, падіння ціни на нафту саме по собі вже не гарантує пропорційного здешевлення дизпального. На українському ринку цей механізм уже проявлявся через швидке зростання закупівельної вартості: «Термінал» раніше фіксував, що гуртова ціна дизпального перевищила середню роздрібну, а ціновий буфер АЗС різко скоротився.

Джерела: Reuters.

Загальнонаціональні проблеми з пальним на росії, які пов’язані з ударами по НПЗ, зростанням цін на дизель і обмеженнями судноплавства в Азовському морі, поглиблюються.

Збої в російській переробці та транспорті перетворюються на паливний і логістичний ризик

Reuters 17 липня 2026 року повідомило, що російські фермери зіткнулися з посиленим тиском через паливну кризу та військову ескалацію в Азовському морі. Агентство пов’язує кризу з місяцями українських ударів по російських нафтопереробних заводах.

За словами фермерів із Ростовської області, ціни на дизельне пальне, потрібне для тракторів і комбайнів, зросли, а працівники змушені стояти в чергах по пів дня, щоб заправити автомобілі та дістатися до ферми.

Reuters також зазначає, що Азовське море є головним виходом для експорту зерна з Ростовської області. Через обмеження судноплавства пропозиції купити зерно майже зникли. Один із прикладів, наведений у матеріалі: пропозиція на пшеницю становила 14 500 рублів за тонну, з яких 2 500 рублів потрібно було витратити на доставку.

Міністерка сільського господарства росії Оксана Лут визнала, що паливні занепокоєння є в усіх регіонах, і пообіцяла забезпечити фермерів необхідним пальним. Аналітик SovEcon Андрій Сізов заявив Reuters, що без військового рішення для відкриття Азовського моря росія може недопостачити на світовий ринок 5–10 млн тонн пшениці в другій половині року.

Для ринку бензинів новина має непряме, але важливе значення: удари по російській переробці вже впливають на внутрішній ринок пального росії, а збої в регіональній логістиці можуть змінювати конкуренцію за нафтопродукти та транспортні потужності в Чорноморському регіоні.

«Усе стоїть. Ячмінь — стоїть. Пшениця — стоїть. А нам відчайдушно потрібні гроші зараз. Нам потрібно продати врожай і купити дизельне пальне, добрива», — сказала Reuters фермерка Любов Федорченко.

Джерело: Terminal. За матеріалами: Reuters.

MarketWatch 15 липня повідомило, що американські НПЗ працюють інтенсивніше, щоб постачати пальне на внутрішній ринок і експортувати високомаржинальні бензин, дизель та інші продукти. Для європейського ринку бензинів це важливо як сигнал про роль США як джерела додаткових нафтопродуктів у період перебоїв у глобальній логістиці та високих марж переробки.

Американська переробка використовує сильні маржі на тлі перебоїв у постачанні

За повідомленням MarketWatch, сегмент американської нафтопереробки, який раніше не був у центрі уваги ринку, став значно привабливішим через перебої з постачанням на Близькому Сході. Видання зазначило, що НПЗ США намагаються працювати ближче до звичних меж потужності, щоб забезпечити внутрішній ринок і водночас експортувати бензин, дизель та інші продукти з високою маржею.

У матеріалі прямо вказано, що ринкова ситуація пов’язана з перебоями у постачанні на Близькому Сході. Для ринку бензинів це означає, що маржа переробки стала одним із головних практичних індикаторів: коли готові продукти дорожчають швидше або залишаються дефіцитними, НПЗ отримують стимул максимально використовувати потужності.

MarketWatch також вказує на експортну складову: американські НПЗ не лише закривають внутрішній попит, а й працюють на зовнішній ринок. Для Європи це має значення через можливу конкуренцію за вантажі нафтопродуктів, особливо якщо інші регіони стикаються з обмеженнями у переробці або з логістичними ризиками.

Ця новина не містить окремих даних щодо українського імпорту бензину. Її ринкова цінність для України полягає в іншому: США залишаються одним із великих джерел ліквідності на світовому ринку нафтопродуктів, а зміна експортної активності американських НПЗ впливає на доступність бензину й дизелю на глобальних напрямках постачання.

Джерело: Terminal. За матеріалами: MarketWatch.

Попит китайських НПЗ на паливний мазут відновлюватиметься повільно після рекордного падіння імпорту. Причина — зниження завантаження НПЗ і перехід частини переробників на дешевшу нафту після воєнних перебоїв у регіоні Перської затоки. Для ринку бензинів це не новина про готовий бензин, а сигнал щодо економіки переробки та конкуренції між різними видами сировини для НПЗ.

Дешевша нафта стала для китайських НПЗ привабливішою за паливний мазут

За даними Reuters, загальний імпорт паливного мазуту до Китаю у травні впав до рекордно низького місячного рівня — близько 559 тис. тонн, або 115 тис. барелів на добу. Дані LSEG, на які посилається Reuters, ведуться з 2004 року. У червні імпорт мазуту становив 700–800 тис. тонн за даними Vortexa, що вище травневого рівня, але суттєво нижче звичайних обсягів.

Для порівняння, у першому кварталі 2026 року Китай імпортував у середньому близько 2,29 млн тонн паливного мазуту на місяць, тоді як середній місячний показник 2025 року становив 1,8 млн тонн. Reuters зазначає, що імпорт у червні та липні міг трохи відновитися, але більша частина цих обсягів використовувалася для бункерування суден, а не для переробки на НПЗ.

Ціновий сигнал також змінився. За даними LSEG, маржа азійських переробників для HSFO 380 cst відновилася до дисконту менш як $2 за барель до Brent, найвищого рівня більш ніж за місяць. Водночас крек HSFO 380 cst до Dubai піднявся до премії понад $3,25 за барель.

«Звичайна сира нафта зараз торгується на рівні ICE мінус $5–8 за барель. Паливний мазут нині не може з цим конкурувати», — сказав Reuters трейдер китайського НПЗ, який відмовився назвати ім’я через комерційну чутливість інформації.

Reuters також зазначило, що китайські НПЗ зазвичай імпортують паливний мазут з росії, а також із торговельного хабу Сінгапуру та Малайзії. За словами трейдерів, спотові пропозиції російського прямогонного мазуту нині обмежені через слабкий попит, а російський експорт пального також скоротився після посилення атак України на енергетичну інфраструктуру.

Джерело: Terminal. За матеріалами: Reuters.

ABC News із посиланням на Associated Press 12 липня повідомило, що українські удари по НПЗ та іншій інфраструктурі в росії спричинили широку паливну кризу з дефіцитом бензину, нормуванням у кількох регіонах і багатогодинними чергами водіїв на АЗС. У матеріалі також згадано пошкодження танкера в Азово-Чорноморському морському каналі.

Пошкодження НПЗ і логістичних об’єктів у росії вже проявилося не лише як виробничий, а й як регіональний роздрібний дефіцит бензину.

За даними ABC News / Associated Press, атаки по російській нафтовій інфраструктурі тривають на тлі ударів по НПЗ та об’єктах логістики. У матеріалі зазначено, що удари по нафтопереробних заводах та іншій інфраструктурі в росії спричинили поширену паливну кризу: у кількох регіонах виникли дефіцит бензину, нормування та черги на АЗС.

Окремо в матеріалі йдеться про ситуацію в Самарській області. ABC News / Associated Press повідомило, що місцева влада заявила про пошкодження житлових об’єктів та неназваного промислового майданчика. У повідомленні також зазначено, що російські медіа називали ціллю атаки Сизранський НПЗ, який належить Rosneft і розташований приблизно за 800 км, або 500 миль, на схід від кордону.

Для ринку бензину важливо, що матеріал пов’язує удари по НПЗ і логістичній інфраструктурі саме з дефіцитом моторного пального на роздрібному рівні. Це не лише виробничий ризик для нафтопереробки, а й ризик доступності бензину для споживачів у регіонах, де виникають обмеження продажу та черги.

ABC News / Associated Press також повідомило, що губернатор Ростовської області Юрій Слюсар заявив про пошкодження танкера під час атаки безпілотника в Азово-Чорноморському морському каналі. За його словами, танкер був порожнім і загрози розливу нафти немає.

Джерело: Terminal. За матеріалами: ABC News / Associated Press.

Український ринок дизпалива підійшов до моменту, коли дешевша нафта вже не означає автоматичного здешевлення пального на АЗС. І це головний висновок, який зараз мають почути і бізнес, і споживачі.

Станом на 10 липня середня роздрібна ціна дизпалива становила 75,45 грн/л, гуртова — 69,23 грн/л, а розрахунковий імпортний паритет — 69,12 грн/л. Внутрішній гурт та імпортна альтернатива фактично зрівнялися: різниця між ними становить лише 11 копійок на літрі.

Простору для подальшого зниження цін майже не залишилося.

Ще 19 червня ситуація була іншою. Роздрібна ціна становила 78,92 грн/л, гуртова — 64,13 грн/л, а імпортний паритет — 64,25 грн/л. Розрив між ціною на АЗС і гуртом сягав 14,79 грн/л. До 10 липня він скоротився до 6,22 грн/л.

Причому за тиждень роздріб подешевшав на 6 копійок, тоді як гурт зріс одразу на 4,66 грн/л. Роздріб ще за інерцією догравав попередній цикл зниження, але закупівельна база вже різко розвернулася вгору.

Саме тому очікувати, що АЗС і надалі знижуватимуть ціни, було б самообманом. Запас цінової міцності  операторів скоротився більш ніж удвічі.

Brent дешевшає, а дизпаливо дорожчає

Найбільша помилка зараз — оцінювати перспективи українського ринку лише за ціною Brent.

Із 19 червня до 10 липня нафта подешевшала з 79,46 до 76,90 дол. за барель. Проте європейські котирування дизпалива за цей самий період зросли з 922,75 до 1048,25 дол. за тонну. Нафта дешевшала, а готовий продукт дорожчав.

Парадоксу тут немає: між Brent та українською стелою є нафтопереробка, баланс готового продукту, європейські котирування, фрахт, страхування, внутрішній гурт і лише потім — роздрібна ціна.

Саме готового дизпалива зараз бракує більше, ніж сирої нафти. Потоки сировини почали відновлюватися швидше, ніж робота нафтопереробних заводів.  Нафти на ринку може ставати більше, але переробити її у потрібні обсяги низькосірчистого дизпалива — питанн часу .

Російський експорт обвалився — і це відчув європейський ринок

Окремий і дуже сильний чинник — різке скорочення російського експорту. У червні морські відвантаження дизпалива і газойлю з Росії впали на 39% порівняно з травнем і на 46% у річному вимірі — до 1,8 млн тонн. Постачання через Приморськ скоротилися на 53%, до 623 тис. тонн.

Із 1 до 8 липня російський експорт становив лише 214 тис. барелів на добу. Для порівняння: у липні 2025 року середній показник сягав 793 тис. барелів на добу. Після запровадження заборони на експорт дизпалива для виробників європейська маржа переробки зросла до 60,17 дол. за барель.

Це вже не локальна проблема Росії. Менше російського пального означає дефіцит в Атлантичному басейні, жорсткішу конкуренцію за альтернативні вантажі, вищі європейські котирування і, зрештою, вищу закупівельну вартість для України.

Більше того, Росія не лише скорочує експорт, а й збільшує власний імпорт нафтопродуктів. Колишній великий постачальник дедалі більше перетворюється на конкурента за той самий ресурс. Це додатково нервує ринок і підштовхує ціни вгору.

Китай та Індія поки що лише дають надію

Китай теоретично може частково пом’якшити дефіцит. У липні його експорт дизпалива може зрости до 600–700 тис. тонн проти приблизно 200 тис. тонн у попередньому плані.

Індія також створила передумови для збільшення постачання, знизивши експортне мито на дизпаливо з 14 до 8,5 рупії за літр.

Але тут не варто видавати наміри за результат. Китайські обсяги поки залишаються планом, а не підтвердженим експортом. Частина вантажів може залишитися в Азії, доставка до Європи потребує часу, а фрахт залишається дорогим. Індійський чинник також ще не підтверджений фактичним збільшенням відвантажень.

Дорогий фрахт не дає ринку заспокоїтися

Часткове відновлення судноплавства через Ормузьку протоку не повернуло логістику до нормального стану. Завантажені нафтові потоки залишалися приблизно удвічі нижчими за довоєнний рівень. При цьому здешевлення перевезення сирої нафти великими танкерами не означає здешевлення доставки готового пального. Ставки для менших паливних танкерів на маршруті з Нігерії до Нідерландів зросли приблизно з 63 тис. до понад 112 тис. дол. на добу.

Для України це принципово. Ми імпортуємо не нафту, а готовий продукт, який необхідно знайти, купити, застрахувати і доставити.

Дискаунтери першими можуть підняти ціни

Найвразливішими зараз виглядають дискаунтери. За середньої ціни 71,71 грн/л їхній спред до імпортного паритету становить лише 2,58 грн/л, або 3,73%. У середньому сегменті цей запас дорівнює 5,40 грн/л, у преміальному — 9,88 грн/л. Тому у разі нового подорожчання гурту саме дискаунтери можуть першими підняти ціни. Преміальні мережі мають більший буфер і можуть довше утримувати стели без змін.

Загальне здешевлення, найімовірніше, завершилося. Основний потенціал попереднього зниження вже реалізовано. Найбільш імовірний сценарій — стабілізація роздрібних цін із ризиком помірного зростання в окремих мережах.

Нове зниження стане можливим лише тоді, коли ринок побачить не прогнози постачання, а реальні додаткові обсяги дизпалива: підтверджені китайські та індійські відвантаження, дешевший фрахт, нормалізацію судноплавства через Ормузьку протоку і зниження європейських котирувань.

І навіть після цього ефект не з’явиться на стелах миттєво. Спочатку мають подешевшати зовнішні котирування, далі український гурт — і лише після цього виникне новий простір для роздрібного зниження.

Тому ринку зараз не варто заспокоювати себе дешевшою Brent. Вирішальне питання — чи буде у Європі достатньо фізичного дизпалива за прийнятною ціною. Поки переконливої позитивної відповіді немає.

Джерело: Terminal. За матеріалами: НТЦ «Псіхєя».

росія зіткнулася не просто з чергами на АЗС, а з кризою власної моделі виробництва бензину. У вихідному матеріалі Володимир Мілов пов’язує дефіцит із радянською спадщиною нафтопереробки, залежністю модернізованих НПЗ від західного обладнання, концентрацією бензинових потужностей на обмеженій кількості заводів та складністю швидкого ремонту після ударів.

Бензинова проблема росії стала системною

Бензинова криза в росії, за оцінкою Володимира Мілова, має не ситуативний, а структурний характер. Йдеться не лише про нестачу пального на окремих АЗС, а про слабкість усієї системи виробництва автомобільного бензину.

Автор наголошує: попри великі обсяги видобутку та переробки нафти, російська нафтопереробка історично не була побудована навколо масового виробництва якісного бензину. За його словами, радянська модель була орієнтована переважно на важкі нафтопродукти, насамперед мазут, а не на потреби великого автомобільного ринку.

«Попри те, що в росії велика нафтовидобувна й нафтопереробна галузь, з бензином у нас завжди була дуже серйозна проблема», — заявив Володимир Мілов.

У матеріалі зазначається, що останніми роками виробництво бензину в росії коливалося приблизно біля 40 млн т на рік. Водночас загальна щорічна переробка нафти оцінювалася приблизно у 270 млн т, а виробництво дизельного пального — у 80–90 млн т. Ще понад 40 млн т становив мазут.

Саме тому, за логікою автора, загальна потужність НПЗ не є головним показником для оцінки бензинової стійкості росії. Важливо не скільки нафти переробляє країна загалом, а які саме заводи виробляють бензин і в яких обсягах.

Чому загальні потужності НПЗ вводять в оману

Мілов підкреслює: бензин становить лише приблизно п’яту частину загального виходу російської нафтопереробки. Основні обсяги бензину, за його словами, зосереджені на обмеженій кількості заводів, переважно в європейській частині росії та Західному Сибіру.

Частина НПЗ, які часто згадуються у повідомленнях про удари, не мають вирішального значення саме для бензинового балансу. Наприклад, заводи в Краснодарському краї, за оцінкою автора, виробляють порівняно мало бензину, хоча можуть мати значення для забезпечення окупованих територій, Криму або експорту інших нафтопродуктів.

• Ключова проблема — не загальний обсяг нафтопереробки, а концентрація бензинових потужностей.
• Бензинові НПЗ зосереджені на обмеженій кількості великих підприємств.
• Ураження таких заводів має значно більший ефект для ринку бензину, ніж удар по підприємству з низькою часткою виробництва бензину.

Однією з найсильніших тез матеріалу є твердження, що за останні місяці українськими безпілотниками були уражені заводи, які виробляли приблизно 90% бензину в росії. Це оцінка, яка є центральною для логіки матеріалу.

«Не частка в загальній потужності важлива. Саме за виробництвом бензину 90% потужностей були уражені українськими дронами», — зазначив Володимир Мілов.

 

Модернізація НПЗ стала джерелом вразливості

За словами Мілова, російські нафтові компанії протягом останніх 20–25 років намагалися виправити радянську структуру нафтопереробки. На приблизно півтора десятка заводів проводилася глибока модернізація, спрямована на збільшення виробництва світлих нафтопродуктів і високоякісного високооктанового бензину.

Водночас ця модернізація, за оцінкою автора, значною мірою спиралася на західне обладнання та технології. Після початку повномасштабної війни проти України в лютому 2022 року західні компанії залишили російський ринок. Це означає, що пошкоджене високотехнологічне обладнання складно не лише ремонтувати, а й замінювати.

• Перевага модернізації — зростання виробництва якіснішого бензину.
• Слабке місце модернізації — залежність від західного обладнання та сервісу.
• Після 2022 року доступ до такого обладнання та технологічної підтримки різко ускладнився.

Мілов стверджує, що саме модернізовані НПЗ стали головними цілями, тому що на них розміщене обладнання, критично важливе для виробництва високооктанового бензину.

Швидкий ремонт виглядає малоймовірним

Характер пошкоджень НПЗ не завжди відомий, тому точні строки відновлення визначити складно. Водночас, частина установок могла вийти з ладу надовго.

Окрема проблема — розміри й складність обладнання для сучасної нафтопереробки. Його не можна швидко виготовити, непомітно перевезти або легко замінити. За оцінкою Мілова, російські виробники такого обладнання не мають достатніх потужностей, щоб швидко закрити потреби великої кількості НПЗ.

Висновок автора: швидко повернути виробництво бензину до попереднього рівня буде вкрай складно. Навіть якщо окремі заводи частково відновлять роботу, це не обов’язково вирішить проблему системного дефіциту.

Східні НПЗ не врятують європейську частину росії

Окремо розглянуто роль НПЗ у Східній Сибіру та на Далекому Сході. За словами Мілова, їхня частка у виробництві бензину становить менше 10%, а їхні можливості не придатні для швидкого забезпечення європейської частини росії.

Причини — обмежені обсяги, власні регіональні потреби та складна логістика. Автор зазначає, що в росії немає достатньої системи нафтопродуктопроводів, яка дала б змогу легко перекидати бензин зі сходу на захід. Залізниця, за його оцінкою, також перевантажена через переорієнтацію торгівлі на Китай.

• східні НПЗ мають невелику частку у бензиновому балансі;
• частина їхнього ресурсу потрібна самим східним регіонам;
• перевезення великих обсягів бензину на захід може додатково навантажити залізницю;
• логістична схема не виглядає швидким рішенням для дефіциту.

Імпорт бензину буде дорогим і складним

Одним із можливих виходів для російської влади Мілов називає імпорт бензину. Проте він одразу підкреслює: близькі країни не здатні забезпечити масштаби російського внутрішнього ринку.

За його словами, внутрішнє споживання бензину в росії приблизно відповідає власному виробництву — близько 40 млн т на рік. Такі обсяги не можуть бути швидко заміщені Білоруссю, Казахстаном або іншими сусідніми країнами.

Європейський напрям, на думку автора, практично закритий через санкції та політичну позицію ЄС. Альтернативні маршрути через Індію, Близький Схід або інші регіони потребують складної схеми: російську нафту потрібно відправити на переробку, отримати назад бензин, забезпечити танкерну логістику та доставити пальне на внутрішній ринок.

Мілов оцінює таку схему як довгу, дорогу й не відпрацьовану. Він звертає увагу, що лише шлях танкера з Балтійських або Чорноморських портів до Індії може тривати близько місяця, після чого потрібні переробка та зворотне транспортування бензину.

Бюджет заплатить за різницю в цінах

У матеріалі також згадується закон про стабілізацію паливного ринку, який, за словами Мілова, передбачає виплату нафтовим компаніям демпфера на імпорт бензину. Йдеться про компенсацію різниці між нижчою внутрішньою ціною та дорожчим імпортним бензином за світовими цінами.

Автор зазначає, що російська влада вже виплачувала нафтовикам 2–3 млрд дол. на місяць у межах паливного демпфера, щоб стримувати внутрішні ціни. У разі імпорту бензину додаткові компенсації, за його оцінкою, також можуть становити мільярди доларів на місяць.

Тобто паливна криза переходить із виробничої площини у бюджетну. Якщо бензин доведеться завозити за високою ціною, різницю між ринковою вартістю й політично прийнятною внутрішньою ціною може оплачувати держава.

Другий сценарій — гірша якість бензину

Ще один спосіб реагування — змішування бензину з нижчими за якістю фракціями, зокрема з прямогонним бензином. Автор називає це фактичним погіршенням якості пального.

За його словами, прямогонний бензин не відповідає характеристикам повноцінного високооктанового бензину й потребує додаткової технологічної обробки. Змішування з такими фракціями може погіршити октанове число та детонаційну стійкість пального.

• низьке октанове число може створювати ризики для двигунів;
• зниження стандартів погіршує якість пального;
• сучасний автопарк може бути менш придатним до використання такого бензину;
• дефіцит може маскуватися через появу на ринку гіршого за якістю пального.

Мілов також зазначає, що російська влада вже знизила екологічні вимоги до бензину до стандарту Євро-3, а в обговореннях згадується можливість повернення до ще нижчого стандарту Євро-2.

«Основний спосіб, до якого вони будуть вдаватися, — змішувати різні фракції нафтопродуктів і допускати у продаж розбавлений бензин із нижчим октановим числом та гіршими характеристиками», — вважає Володимир Мілов.

Криза може поглиблюватися

Фінальний висновок вихідного матеріалу зводиться до того, що швидкого доброго виходу з бензинової кризи для росії не видно. Імпорт потребує часу, грошей і складної логістики. Ремонт НПЗ ускладнений технологічною залежністю. Погіршення якості бензину переносить проблему на споживачів.

Мілов вважає, що росія через війну проти України втрачає навіть той статус, який іронічно називали «країною-бензоколонкою», і перетворюється на потенційного великого імпортера бензину.

За його оцінкою, українські удари виявили слабке місце російської економіки — концентрацію виробництва бензину на обмеженій кількості технологічно залежних НПЗ. Якщо удари по паливній інфраструктурі та обмеження на доступ до обладнання триватимуть, криза може не лише зберегтися, а й поглибитися.

Головний висновок матеріалу: бензинова криза в росії є наслідком не одного збою, а поєднання радянської спадщини, технологічної залежності, концентрації виробництва, логістичних обмежень і війни, яку москва розпочала проти України.

Джерело: Terminal. За матеріалами: Володимир Мілов.

У червні Німеччина нарощує імпорт дизельного пального через північні порти, хоча внутрішній ринок залишається перенасиченим. Зростання постачань із США відбувається на тлі надлишкових запасів у внутрішніх регіонах країни, що змушує нафтопереробні заводи знижувати ціни для стимулювання попиту. Попри певне пожвавлення споживання опалювального пального, покупці продовжують діяти обережно, а трейдери шукають шляхи виведення надлишкових обсягів на зовнішні ринки.

Імпорт дизельного пального зростає, хоча внутрішній ринок перенасичений

Постачання через порти Північної Німеччини різко збільшуються

За даними Vortexa, у червні до північних портів Німеччини очікується прибуття близько 322 тис. тонн газойлю та дизельного пального. Це майже на 25% більше порівняно з травнем.

• Близько 50% усіх червневих постачань надходить зі США.
• У травні частка американського ресурсу становила менш ніж 15%.
• Основний приріст імпорту забезпечується саме збільшенням трансатлантичних постачань.

Таке зростання імпорту виглядає нетиповим, оскільки внутрішній ринок Німеччини вже тривалий час перебуває у стані надлишкової пропозиції.

Надлишки продукції тиснуть на ціни нафтопереробних заводів

За інформацією учасників ринку, одразу кілька великих нафтопереробних підприємств країни продовжують працювати в умовах профіциту пального:

• PCK Schwedt — потужність 204 тис. барелів на добу.
• Miro — потужність 310 тис. барелів на добу.
• Bayernoil — потужність 207 тис. барелів на добу.

Особливо помітним залишається надлишок опалювального пального. Через це продукція підприємств у Шведті та південних регіонах Німеччини реалізується зі значними ціновими дисконтом порівняно з північними районами країни.

Північна Німеччина традиційно значною мірою залежить від імпорту, а також від роботи нафтопереробного заводу Holborn потужністю 103 тис. барелів на добу.

Попит на опалювальне пальне дещо відновився

Зниження цін останніми тижнями сприяло певному пожвавленню попиту на опалювальне пальне.

• Споживачі почали активніше поповнювати запаси.
• Однак більшість покупців продовжує купувати лише необхідні обсяги.
• Загальна ринкова поведінка залишається обережною.

Водночас дані Argus MDX свідчать, що рівень заповнення приватних резервуарів для зберігання опалювального пального залишається найнижчим щонайменше за останні шість років.

Ситуація на ринку моторного пального покращується

Тиск надлишкової пропозиції на ринку моторного пального почав знижуватися ще з початку травня.

• Стабільний попит з боку аграрного сектору допоміг збільшити споживання.
• Кінцеві споживачі активізували закупівлі після тимчасового зниження паливного податку, яке набуло чинності у травні.
• Ці фактори дозволили частково поглинути накопичені внутрішні надлишки.

Логістика змінює напрямки руху пального

Поточна цінова кон’юнктура робить економічно невигідним імпорт спотових партій через Рейн із регіону ARA (Amsterdam-Rotterdam-Antwerp) — найбільшого нафтопродуктового хабу Північно-Західної Європи.

Натомість постачання з Балтійського регіону залишаються конкурентоспроможними.

Через надлишок внутрішніх запасів німецькі нафтопереробні підприємства продовжують намагатися транспортувати продукцію вниз по Рейну до регіону ARA, щоб зменшити тиск на внутрішній ринок і збалансувати пропозицію.

Що означає ситуація для європейського ринку

• Зростання імпорту зі США свідчить про високу конкурентоспроможність американського дизельного пального на європейському ринку.
• Надлишкова пропозиція в Німеччині створює додатковий ціновий тиск на регіональні ринки дизельного пального та опалювального пального.
• Переміщення надлишкових обсягів до хабу ARA може впливати на баланс попиту й пропозиції у Північно-Західній Європі.
• Попри низькі запаси у приватних споживачів, попит залишається стриманим, що свідчить про обережні настрої на ринку енергоносіїв.

Джерело: Terminal

За матеріалами: Argus Media

Світовий ринок нафти дедалі більше концентрується не навколо самої сирої нафти, а навколо дефіциту й подорожчання готових нафтопродуктів. Найгостріше це проявляється на ринку дизельного пального, яке після початку війни США та Ізраїлю проти Ірану стало одним із головних джерел інфляційного та логістичного тиску для економік-імпортерів. У багатьох торговельних хабах ціни на дизель зросли значно швидше, ніж котирування сирої нафти, а окремі країни вже були змушені скорочувати імпорт через різке подорожчання ресурсу. Водночас глобальна економіка залишається критично залежною від дизеля, який фактично не має повноцінної заміни в транспорті, агросекторі, промисловості й енергетиці.

Дизель став головною точкою тиску на світову економіку

Після початку війни навколо Ірану найбільшу увагу ринку привертало стрімке зростання цін на нафту. Однак реальний удар по економіках припав саме на ринок нафтопродуктів, передусім дизельного пального. Причина полягає в тому, що економіки працюють не на сирій нафті, а на продуктах її переробки — дизелі, бензині, авіапальному, мазуті й нафті для хімічної промисловості.

Саме дизель виявився найбільш критичним елементом цієї системи. Він використовується у вантажних перевезеннях, залізничному транспорті, сільському господарстві, гірничодобувній галузі, будівництві та резервній генерації електроенергії.

• Ціни на дизель у багатьох регіонах світу зросли більш ніж на 50% після початку конфлікту навколо Ірану.
• У більшості ключових торговельних хабів дизель дорожчав швидше, ніж сира нафта.
• Паралельно різко зросли ціни на авіапальне, бензин, нафту, мазут і газойль.
• Основною причиною ринку стало скорочення судноплавства через Ормузьку протоку, яка є одним із головних маршрутів світового енергетичного постачання.

Ринок фактично зіткнувся з ситуацією, коли дефіцит перероблених продуктів став небезпечнішим за нестачу самої нафти. Для багатьох країн це створює подвійний удар: дорожчає як сировина, так і готове паливо, без якого неможливо підтримувати роботу економіки.

Найвразливішими стали країни без власної переробки

Найсильніше від дизельного шоку страждають країни, які мають недостатню власну нафтопереробку й залежать від імпорту готових нафтопродуктів.

Reuters прямо вказує, що держави-імпортери опинилися фактично в пастці: навіть за високих цін вони змушені купувати дизель, оскільки повноцінної альтернативи йому зараз немає.

• Австралія уже четвертий рік поспіль залишається найбільшим імпортером дизеля у світі.
• У 2025 році країна імпортувала близько 25 млн тонн дизеля.
• Середній місячний імпорт становив приблизно 2,10 млн тонн.
• У 2026 році імпорт зріс до 2,19 млн тонн на місяць.
• У березні 2026 року Австралія збільшила закупівлі до 2,52 млн тонн — максимального рівня за останні 18 місяців.
• Причиною став панічний попит після загострення ситуації навколо Ірану.

Особливість Австралії полягає в тому, що країна закрила частину застарілих нафтопереробних заводів і стала критично залежною від імпорту. Водночас її економіка є надзвичайно дизелеємною через великі обсяги аграрного виробництва, видобутку корисних копалин, вантажних перевезень і резервної генерації.

Це означає, що навіть різке подорожчання дизеля не дозволяє країні швидко скоротити споживання.

Туреччина скорочує імпорт, але не може відмовитися від дизеля

Другою найбільшою країною-імпортером дизеля є Туреччина. Однак на відміну від Австралії вона вже почала знижувати закупівлі через різке подорожчання пального.

• У 2026 році Туреччина скоротила імпорт дизеля приблизно на 24% порівняно з попереднім роком.
• Попри це країна продовжує відчувати сильний інфляційний тиск.
• S&P Global прогнозує середню інфляцію в Туреччині на рівні майже 29% у 2026 році.
• Головною причиною називається висока залежність економіки від імпорту енергетичних продуктів.

Водночас скорочення імпорту створює іншу проблему — зниження запасів пального. Для Туреччини це особливо ризиковано, оскільки основою логістичної системи країни є саме автомобільні перевезення, які працюють на дизелі. Тому навіть за високих цін Туреччина буде змушена продовжувати імпорт, підтримуючи світовий попит і утримуючи міжнародні котирування дизеля на високому рівні.

Світові імпортери вже почали економити паливо

Дані компанії Kpler свідчать, що високі ціни вже змушують найбільших покупців знижувати обсяги закупівель.

• 10 із 15 найбільших імпортерів дизеля у світі скоротили закупівлі у 2026 році.
• Бразилія, Франція, Єгипет, Велика Британія та ПАР також знизили імпорт порівняно з 2025 роком.
• Сумарний імпорт цих п’яти країн у січні-квітні 2026 року становив 17,3 млн тонн.
• За аналогічний період 2025 року показник перевищував 21 млн тонн.
• Скорочення становило близько 3,6 млн тонн.

Саме це тимчасове зниження попиту допомогло стримати ще сильніше зростання цін у період найбільшого дефіциту.

Однак Reuters наголошує: така економія навряд чи буде довгостроковою. Дизель залишається базовим енергетичним ресурсом для реального сектору економіки, тому після стабілізації цін країни можуть швидко повернутися до активних закупівель.

Ормузька протока стала головним фактором нестабільності

Ключовою причиною глобального дизельного шоку ринок називає порушення логістики через Ормузьку протоку.

• Через цей маршрут проходить значна частина світового експорту нафти й нафтопродуктів.
• Скорочення судноплавства після початку конфлікту навколо Ірану обмежило постачання готового пального.
• Найсильніше постраждав ринок авіапального й дизеля.
• Ціни на дизель у головних торговельних хабах досягли багаторічних максимумів.

Ринок фактично переходить у режим, коли вартість логістики й фізична доступність продукту стають важливішими за саму нафту. Це означає, що навіть у разі стабілізації котирувань Brent дефіцит дизеля може зберігатися значно довше.

Фактично ринок переходить у фазу, де головним індикатором стабільності стає не Brent, а здатність країн забезпечувати безперебійне постачання дизеля. Саме тому найбільші імпортери залишаються найуразливішими: вони не можуть швидко замінити ресурс, але змушені оплачувати його подорожчання, щоб уникнути сповільнення економіки.

Джерело: Terminal

За матеріалами: Reuters