Попри ентузіазм на Всесвітньому водневому саміті 2025 року, у Північно-Західній Європі реалізується лише 6% заявлених «зелених» водневих проєктів, а остаточні інвестиційні рішення ухвалено лише щодо 9%. Відсутність товарного ринку водню перешкоджає розвитку галузі, а державні дотації не розв’язують ключових проблем.

Реальність замість амбіцій

• На саміті у Роттердамі урядові делегації та виробники демонстрували оптимізм щодо майбутнього зеленого водню, однак реальні показники впровадження залишаються низькими.
• За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), лише 6% проєктів знаходяться у стадії реалізації, і тільки 9% — отримали фінальне інвестрішення.
• Основні бар’єри: відсутність попиту, висока вартість, слабка банківська привабливість, а головне — нефункціонуючий товарний ринок.

«Створення дієвого ринку водню — це не просто потреба, а основа всієї галузі. Без ринкової ціни фінансові інституції не братимуть на себе ризики», — зазначив Ґреґ Молнар, аналітик IEA.

Стратегії, що буксують

• ЄС та уряди Нідерландів і Німеччини інвестують у водневу інфраструктуру, зокрема «хребет водню» — трубопровідну мережу.
• Попри амбіції досягти 30–35 ГВт потужностей електролізерів до 2030 року, практичний прогрес відсутній.
• Ринок чекає наступного аукціону Європейського водневого банку (кінець 2025 року), бюджет якого складає до €1 млрд.
• Угода між Нідерландами та Німеччиною передбачає інвестиції близько €600 млн у закупівлю зеленого водню через Hintco (H2Global), з десяторічним контрактом HPA.

Переоцінка підходів

• Експерти вказують, що зелений аміак або метанол можуть бути більш практичними у короткостроковій перспективі, ніж водень, через простіше транспортування й зберігання.
• Комерційна привабливість зеленого водню прогнозовано залишатиметься низькою щонайменше до 2040 року.
• Змушування ринку до переходу через податкові механізми або квоти, особливо у стані кризи європейської промисловості, не є конструктивною стратегією.

Поточна ситуація

• Євросоюз оголосив фінансування 15 водневих проєктів на суму €992 млн у п’яти країнах, що має забезпечити 2,2 млн тонн водню за 10 років.
• Субсидії у розмірі від €0,20 до €1,88 за кг лише частково компенсують ринкові ризики.
• Попри державну підтримку, ринковий попит відсутній, а приватні інвестори стримані через невизначеність цінової моделі.

Висновки

• Попри стратегічну важливість, зелений водень не стане основним джерелом енергії до 2050 року.
• Необхідно переглянути політику субсидій, розробити товарний ринок і орієнтуватися на комерційну доцільність.
• Інтеграція регіональних ринків має сенс лише за умови згоди приватного сектору, який визначатиме темп розвитку, а не держави чи НУО.

Джерело: Terminal
За матеріалами: oilprice.com,