Те, що найближче транспортне майбутнє – за електротягою, не викликає сумніву. Питання лише у швидкості перетворення ринку, який завжди йде за економічною вигодою, якістю та зручністю. Наскільки ми готові пересісти на електромобілі і що для цього потрібно, говоримо з Володимиром Омеляном, міністром інфраструктури України.
– У світі швидко зростає кількість електромобілів. В Україні їх теж більшає. Що потрібно зробити, аби інфраструктура відповідала потребі? Стимулювання, преференції або обмеження для традиційного палива? Чи Ви очікуєте, що ці питання ринок вирішить сам?
– Уже в січні 2018 р. кількість зареєстрованих електрокарів перейшла рубіж у 5 тис. Ми за динамікою зростання займаємо передові місця в Європі та світі. Відповідними темпами розвивається інфраструктура зарядних станцій, і цю ношу поки що тягне на собі бізнес.
Мінінфраструктури має план здійснити інтервенцію на ринок інфраструктури зарядних станцій для тестування декількох пілотних бізнес-моделей. Я глибоко переконаний, що держава самостійно не може ефективно керувати бізнесом, тому всі пілотні проекти будуть реалізовуватися з провідними міжнародними компаніями.
Разом з тим, ми здійснюємо конкретні кроки для обмеження використання традиційного палива на транспорті. Завдяки Мінінфраструктури наша країна приєдналась до Глобальної ініціативи з економії палива, в рамках якої здійснюється аналіз викидів з автомобільного транспорту та напрацювання відповідної політики заощадження палива.
– Більше електромобілів – менше реалізація палива, менше акцизних надходжень. Та й на ввезення авто є пільги. Як буде перекриватися дефіцит від зменшення податкових надходжень? Зараз це копійки, але за п’ять років електромобілів стане значно більше.
– Ми свідомо йдемо назустріч зменшенню оподаткування електричного транспорту, щоб зробити його доступнішим для населення та запустити абсолютно новий ринок. Більш того, це стимулюватиме оновлення автомобільного парку країни, який наразі за антирейтингом зношеності є другим у світі після Куби.
Щодо наповнення Дорожнього фонду, який ми створили минулого року, – це живий механізм фінансування дорожнього господарства, який буде оновлюватися відповідно до потреб країни та бюджетних викликів.
– Було б доцільно ширше використовувати електротранспорт у комунальному господарстві. Які кроки планується здійснити в цьому напрямку? Чи може стати закупівля електромобілів для потреб комунальних підприємств трендом? Екологічна доцільність тут очевидна. А чи проводився розрахунок економічної складової?
– Робоча група при Міністерстві інфраструктури України підготувала законопроекти про стимулювання ринку електричного транспорту, які ми передали на подальше опрацювання до Комітету податкової та митної політики Верховної Ради України. Для стимулювання попиту запропоновано розповсюдження механізму податкової знижки на придбання, в тому числі у кредит, електромобілів, що поверне покупцям до 18% вартості авто, а також обнулить реєстраційний збір на електромобілі, який зараз становить 3-5%.
Прийняття цих законопроектів дозволить нам «проторити стежинку», якою ми скористаємося для розвитку електричного комунального транспорту. Відповідні напрацювання вже розроблені робочою групою при Мінінфраструктури України. Ми переконані, що перехід на електричний комунальний транспорт має бути поетапним, і до 2030 р. ми маємо вийти на оновлення парку лише за рахунок електричного транспорту.
– Що потрібно зробити для підвищення інвестиційної привабливості України в напрямі виробництва електромобілів («Мерседес» оголосив про плани будівництва шести заводів найближчим часом. України як місця розгортання потужностей немає навіть у довгострокових планах концерну). Наскільки зараз реально говорити про виробництво електротранспорту в нашій країні?
– Законопроекти, підготовлені робочою групою при Мінінфраструктури, передбачають низку стимулів для розгортання у нас виробництва електротранспорту.
Так, строком на 15 років передбачено нульову ставку оподаткування на прибуток підприємств, що займатимуться виробництвом електромобілів, електробусів та електровантажівок. Також строком на 10 років планується встановлення нульового мита та звільнення від податку на додану вартість першої поставки (імпорту) комплектуючих для виробництва електромобілів, електробусів та електровантажівок.
– В Україні є багаті родовища літію. Було б логічно планувати виробництво акумуляторних батарей у нас, аби створювати додану вартість тут. Що для цього потрібно?
– Серед запропонованих новацій у законопроектах, про які ми говоримо, строком на 15 років передбачено нульову ставку оподаткування на прибуток підприємств, що займатимуться виробництвом літій-іонних та літій-полімерних батарей для автомобільної галузі, а також від реалізації літію власного виробництва.
Як відомо, в нашій країні налічується декілька родовищ літію та рідкоземельних металів (найбільші три – це Полохівське, Шевченківське родовища та Станкуватська ділянка), але нам бракує власних технологій обробки літієвих руд. Саме тому надважливим завданням для нас є залучення до українського літієвого ринку стратегічного інвестора зі світовим ім’ям, який має власні технології.
– Одним із невирішених питань лишається утилізація накопичувачів електроенергії. Яке Ваше бачення вирішення цієї проблеми в Україні? Чи розглядається виділення фінансування на розробки в цьому напрямі?
– Утилізація накопичувачів енергії – потенційно величезний ринок, на якому можуть розквітнути як компанії, що займатимуться ресайклінгом батарей, а ще краще – повторним використанням у пристроях на кшталт Tesla Powerwall. Не бачу необхідності на даному етапі урегульовувати ринок, який лише зароджується. Те саме стосується фінансування – це рентабельний бізнес, якому не потрібне втручання держави.
. . .
Повну версію інтерв’ю читайте у часописі TerminaL.
З питань передплати або придбання номеру (електронна, друкована форма) звертайтесь за телефоном (+38 044) 263-68-39 або по email: terminal.psychea@gmail.com
