Мережа газових родовищ і трубопроводів, розроблена вартістю в сотні мільярдів доларів, фактично була викинута на смітник. росія майже 50 років будувала свій енергетичний ринок у Європі. Президент Володимир Путін знищив його менш ніж за 50 тижнів. Знайти заміну буде практично неможливо.

У той час як росія знайшла альтернативні ринки для своєї сирої нафти, здебільшого в Індії, перехід на продаж продуктів нафтопереробки та, можливо, навіть більше, природного газу займе роки та коштуватиме величезних витрат. Це якщо взагалі можливо створити ринки, коли світ відмовляється від викопного палива.

Коли московські війська вторглися в Україну 24 лютого, її європейські споживачі енергії злякалися. Ринок, який поглинав майже 2,5 мільйона барелів нафти на день, ще 1 мільйон барелів нафтопродуктів і 155 мільярдів кубічних метрів природного газу на рік, майже зник.

Потоки сирої нафти з росії до деяких частин Європи почали скорочуватися незабаром після того, як війська Путіна перетнули кордон. До 5 грудня, коли набула чинності заборона Європейського Союзу на морський імпорт російської сирої нафти, вони вже скоротилися, а Болгарія, яка отримала тимчасовий виняток, була єдиним ринком, що залишився. Потік продуктів нафтопереробки йде такою ж траєкторією напередодні аналогічних санкцій, які набувають чинності 5 лютого.

Європейський ринок природного газу росії також було втрачено. Величезна мережа газових родовищ і трубопроводів, вартістю сотень мільярдів доларів з моменту, коли перший газ перетнув кордон Австрії в 1968 році, була викинута.

Загублений ринок

росія втратила більшу частину європейського газового ринку, який вона створювала десятиліттями

У 2017 році було підраховано, що 100 мільярдів доларів вже було інвестовано в розробку газових запасів на російському півострові Ямал, більшість з яких були пов’язані з Європою через трубопроводи, включно з тими, що пролягають дном Балтійського моря, що з’єднує росію з Німеччиною. Очікувалося, що до 2025 року ця цифра подвоїться. Значна частина цих інвестицій тепер виглядає зайвою.

Хоча росія, можливо, зможе врятувати певні енергетичні відносини з Європою після закінчення війни, що вона неминуче вийде, малоймовірно, що країни ЄС коли-небудь дозволять собі або потребуватимуть бути настільки залежними від російського газу, якими вони були ще рік тому.

Уряди та споживачі в Європі нарешті серйозно ставляться до стримування попиту та енергоефективності, тоді як рекордні ціни на газ та електроенергію стимулюють інвестиції у відновлювані джерела енергії та перші серйозні спроби змінити спосіб формування роздрібних цін на електроенергію, беручи до уваги зменшення частки викопного палива у виробництві електроенергії.

російським нафтовим компаніям вдалося перенаправити поставки сирої нафти, якої уникали традиційні європейські покупці, значною мірою завдяки бажанню індійських нафтопереробників отримувати дешеву сировину. Але це обійшлося величезною ціною для росії та її нафтової промисловості. Щоб проникнути на індійський ринок, були потрібні великі знижки, які, здається, досягали 35 доларів за барель, що еквівалентно зниженню ціни на 40%.

До кінця минулого року російські постачання становили близько чверті імпорту сирої нафти в Індію, витісняючи вантажі від традиційних близькосхідних постачальників субконтиненту — Саудівської Аравії, Іраку, Об’єднаних Арабських Еміратів і Кувейту.

Розвиток м’язів

Зараз росія постачає чверть сирої нафти, що імпортується в Індію.

Перенаправлення потоків сирої нафти на зростаючий ринок із великим нафтопереробним сектором, здатним переробляти сиру нафту з відносно високим вмістом сірки, яку експортує росія, — це одне; перенаправлення нафтопродуктів на цей ринок – це зовсім інше. Знайдуться країни, які захочуть розкупити дешеве російське дизельне паливо, одночасно експортуючи власне паливо місцевого виробництва назад до Європи, але вони вимагатимуть достатньо великих знижок, щоб зробити торгівлю прибутковою — ще один тягар, який доведеться нести Кремлю та його нафтовим компаніям.

Але нафта, будь то сира чи нафтопродукти, має велику перевагу перед природним газом: її можна легко та дешево транспортувати морем.

Більшу частину останніх 55 років росія шукала своїх покупців газу на захід. Величезні трубопроводи довжиною в тисячі кілометрів з’єднували газові родовища, спочатку в Сибіру, а нещодавно на півострові Ямал, із покупцями в Європі.

За останнє десятиліття росія почала шукати нові ринки для свого газу на схід, і тепер газопровід «Сила Сибіру» транспортує паливо до Китаю. Але цей газ надходить із нових родовищ, більш ніж в 1300 милях на схід і в 600 милях на південь від родовищ Ямалу, які раніше постачали газ в Європу, але зараз використовуються недостатньо. російський державний газовий гігант ПАТ «Газпром» оцінив офіційну вартість «Сили Сибіру» та родовищ супутнього газу в 55 мільярдів доларів. Це інвестиція, як стверджується, яка ніколи не принесе прибутку.

Існуватимуть обмеження щодо того, скільки ще російського газу купуватиме Пекін. Хоча енергетичні потреби Китая величезні, він  буде остерігатися повторення помилок, які зробили деякі європейські країни, ставши занадто залежними від Москви. Тому росії доведеться шукати інші шляхи, щоб замінити втрачені європейські ринки.

За метtріалами: Bloomberg

Фото: https://eegas.com/fsu_r.htm