На повідомлення про оприлюднення проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Технічного регламенту природного газу», опубліковане на сайті Міністерства енергетики України 11.04.2023р. для громадського обговорення, Громадська рада при Міністерстві енергетики України надає свої зауваження та пропозиції:

Вимога щодо розробки та прийняття Технічного регламенту природного газу» (далі по тексту – Технічний регламент) визначена Законом України «Про ринок природного газу» ще наприкінці 2019 року. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо запровадження на ринку природного газу обліку та розрахунків за обсягом газу в одиницях енергії» за №1850-ІХ від 02.11.2021 року ця вимога посилена прямою вказівкою про необхідність затвердження Технічного регламенту до 01.05.2022 року (п. 8, Прикінцевих положень Закону, витяг додається).

Протягом 2019 та 2020 року міжвідомча робоча група у складі НКРЕКП, Державної регуляторної служби України (ДРСУ), Мінекономіки, НАК «Нафтогаз України», Оператора ГТС, Оператора ПСГ, державних газовидобувних компаній, профільних асоціацій учасників ринку природного газу (газовидобувних компаній та операторів газорозподільних систем), під головуванням ДРСУ розробила і направила 11.09.2020 року проєкт Технічного регламенту на Міністерство енергетики України. Представники Міністерства енергетики України не одноразово запрошувалися на міжвідомчу робочу групу, але як зазначають її учасники, ігнорували свою присутність та участь у розробці Технічного регламенту.

Розроблений проєкт Технічного регламенту практично в повному обсязі був погоджений всіма учасниками робочої групи. Не врегульованими між ними залишилися деякі терміни перехідних положень вступу окремих норм Технічного регламенту, які, як вважали учасники робочої групи, мало врегулювати Міністерство енергетики України як фінальний орган, що мав подати його на затвердження до Кабінету Міністрів України.

Слід зазначити, що розроблена робочою групою редакція Технічного регламенту була збалансована для всіх учасників ринку природного газу; об’єктивно визначала підходи в оцінці якості природного газу в точках його доступу до газотранспортної й газорозподільних системах та відповідальних за цю якість, в тому числі за маршрутами його переміщення. Забезпечувала захист споживачів щодо якості природного газу та їх обізнаності, у т.ч. в питаннях якості та безпечності поводження з природним газом; і головне в підходах до визначення енергетичної цінності природного газу в умовах переходу розрахунків за газ в одиницях енергії — кВт.год.

Своїм листом від 17.09.2020 № 26/1.4-7.3-20391 (додається) Міністерство енергетики України, перелічивши практично всіх учасників робочої групи, повідомило їм через Державну регуляторну службу України, що при розробці редакції проєкту Технічного регламенту робоча група не врахувала принципи рівного підходу до всіх суб’єктів ринку природного газу, і зазначило, що редакція Технічного регламенту буде розроблятися на майданчику Міністерства.

Що мало на увазі Міністерство під поясненнями про неврахування принципів рівного підходу до суб’єктів ринку, зрозуміти складно. Якщо це натяк про відсутність споживачів у складі робочої групи, то їх представництво забезпечувала Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) та Державна регуляторна служба України.

Розроблена та опублікована Міністерством енергетики України редакція Технічного регламенту, не є новою його редакцією (розробленою Міністерством), а є «порізаною» редакцією Технічного регламенту, розробленого робочою групою.

Тобто, втративши 2,5 роки та порушивши встановлений Законом:1850-ІХ термін затвердження Технічного регламенту, Міністерство енергетики України змогло лише в деяких нормах скорегувати редакцію Технічного регламенту, розроблену робочою групою.

Щодо недоліків, запропонованої Міністерством редакції Технічного регламенту:

1) Базовим зауваженням є те, що у своїй редакції Міністерство практично видалило розроблений робочою групою порядок періодичної оцінки якості природного газу в точках його надходження до газотранспортної системи (далі – ГТС) та до газорозподільних систем (далі – ГРМ), який був розроблений з урахуванням певних обсягів передачі газу через такі точки, їх оснащення потоковими приладами оцінки фізико-хімічних показників (далі – ФХП) природного газу, та встановлював чітких відповідальних щодо такої перевірки. Розроблений робочою групою документ у вигляді Додатку-5 до Технічного регламенту – додається.

Якщо редакція робочої групи визначила періодичну перевірку якості газу для певних точок з інтервалами місяць/квартал, і визначила ступень оснащення таких точок засобами визначення ФХП природного газу, то редакція Міністерства обмежилась трьома рядками в Додатку-4 (Модуль1 п. 13), де встановила термін перевірки якості газу: — раз на рік; раз на два роки; раз на три роки. При цьому проігнорувавши вимоги щодо облаштування таких точок засобами визначення ФХП природного газу.

Встановлені Міненерго терміни перевірки якості газу порушують базові принципи періодичного контролю якості партії продукції. В діях Міненерго вбачаються потурання газовидобувним підприємствам не звертати увагу на якість газу, адже до встановленої раз на один-три роки перевірки якості газу можна підготуватися.

Така позиція органу, який забезпечує державну політику, дивує, оскільки не складно розуміти, що якої якості буде поданий газ на вході в ГТС/ГРМ, кращим він не стане на виході з цих систем. Отже, споживачі природного газу ризикують отримувати не якісний газ, що при переході на розрахунки в одиницях енергії (кВт.год) та необхідності визначення його теплотворності (калорійності) буде критичним та створить соціальне напруження.

Слід зазначити, що підходи робочої групи не є «ноу-хау». Так, відповідно до Польського стандарту оцінки якості природного газу PN-C-04751 (додається): — «Обов’язково визначається частота виконання вимірювання якості газу. Для того, щоби оцінити якість газу, який подають до транспортної мережі, вимірювання слід проводити постійно або з періодичністю, яка залежить від мінливості величин, що характеризують якість газу».

Як зазначається в Польському стандарті оцінки якості: — «періодична оцінка якості газу забезпечується для того, щоб визначити та гарантувати користувачу якість газу, відповідну кількість енергії, та безпечність для його використання».

2) В умовах переходу на розрахунки за природний газ в одиницях енергії (кВт.год) важливу роль відіграватиме показник його теплотворності через який визначатиметься кількість енергії в кубічному метрі газу переданому користувачу (споживачу). Як визначено в Законі: 1850-ІХ, цим показником, є вища теплота згорання природного газу. Для переведення об’ємів кубічних метрів в одиниці енергії кВт.год на момент їх запровадження, в Законі визначений коефіцієнт вищої теплоти згорання на рівні: 10,64 кВт.год/куб.м. При цьому Закон зобов’язує Кабінет Міністрів України визначити в технічному регламенті природного газу вимоги до вищої теплоти згорання (норми Закону – додаються).

Робоча група у своїй редакції Технічного регламенту визначила норму за якою: «Якщо значення вищої теплоти згорання природного газу за стандартних умов, що вводиться в обіг або надається на ринку перевищує величину 10,75 кВт-год/куб.м, то при комерційних розрахунках на ринку природного газу України та/або прийняття-передання природного газу до/з газотранспортної/ газорозподільної системи приймається значення вищої теплоти згорання на рівні 10,75 кВт-год/куб.м)». По суті, робоча група допустила відхилення від 10,64 не більше 10%.

Чому це важливо: Калорійність газу може бути занадто високою (це так званий «жирний» газ, з погано очищеними нафтовими домішками). При цьому через високий коефіцієнт теплотворності (вищої теплоти згорання), вміст енергії в такому газі теж високий, хоча він є не якісним і чадить під час згорання. Надавати такий газ споживачу із завищеним обсягом енергії, не є коректним. Такий газ має проходити очищення на майданчиках газовидобувних підприємств.

На жаль наші газовидобувні підприємства в деяких випадках дозволяють подавати газ в ГТС/ГРМ з вищою теплотою згорання 12-14 кВт.год/куб.м. Це при тому, що відповідно до вимог Кодексу ГТС, затвердженого НКРЕКП, такий показний з 2016 року має бути не вище 10,64 кВт.год/куб.м (п. 13, гл. 1, розділ ІІІ). Тобто вже дев’ять років цей показник ігнорується деякими нашими газовидобувними підприємствами, які мали час для усунення такого недоліку.

У свої редакції Технічного регламенту Міністерство пропонує обмежити показник вищої теплоти згорання розміром: 13,4 кВт.год/куб.м (п. 6 та Додаток 1 Технічного регламенту).

Тобто Міністерство своїм рішенням дозволяє подавати в ГТС/ГРМ практично будь-який газ, який видобувається в Україні. При цьому щодо вимог до якості газу який передається безпосередньо споживачам, Міністерство більш жорсткіше і вважає, що на шляху переміщення газу від газовидобувного підприємства до споживача газ має стати кращім! (коментарі нижче).

В таких діях Міністерства вбачається потурання газовидобувним підприємствам задля нарощування ними обсягів передачі газу в одиницях енергії, в збиток його якості.

3) Редакція Технічного регламенту Міністерства передбачає в пункті 58 обов’язок для оператора газорозподільної системи (Оператора ГРМ) у кожного споживача організувати доступ до місця відбору проб природного газу. З одного боку це можна трактувати, як забезпечити доступ до газовикористовуючого обладнання споживача, а з іншого, що у кожного споживача має бути організоване окреме місце для відбору проб газу для оцінки його ФХП. З урахування, що таких споживачів 12 млн, норма щодо окремого місця відбору проб потребуватиме значних капіталовкладень, що практично нездійсненно через брак коштів в тарифах Операторів ГРМ (до речі на який накладений мораторій щодо їх підвищення). Тому норма потребує уточнення.

Також не однозначною є норма пункту 55, якою на Операторів ГРМ покладена необхідність перевірки якості ФХП перед передачею природного газу у фізичних точках його надходження до споживача. Знову таки, споживачів 12 млн, і якщо норма передбачає на постійній основі перевіряти якість ФХП природного газу у кожного споживача, то ця норма не здійснена через брак фізико-хімічних лабораторій, яких за концепцією Міністерства в такому випадку має бути десятки тисяч (по факту в Україні їх близько 100) і працювати вони мають у три зміни.

Таким чином вимога Міністерства більш політична, з ознаками перекладання на певного учасника ринку (Оператора ГРМ) заздалегідь не здійснених вимог.

Щодо аналогічного підходу в суміжних державах Європейського союзу, то, наприклад, в Польщі відповідно до стандарту PN-C-04753 «Якість газу який постачають споживачам»: — «зразки газу для дослідження ФХП потрібно брати у точках подачі газу до частини газорозподільної мережі, тобто на виході з редукційних станцій першого рівня, де якість газу така ж, як і в точках подачі споживачам».

Слід зазначити, що редакцією Технічного регламенту, розробленого робочою групою, посилена відповідальність Операторів ГРМ щодо об’єктивності й актуальності маршрутів переміщення природного газу з однаковими ФХП в газорозподільних системах, з обов’язковим відображенням на них місць контролю якості газу та взяття проб щодо його оцінки, що також є заходами посилення захисту прав споживачів в частині забезпечення їх якісним газом та прозорості оцінки його енергетичної цінності. Ці норми в деякому вигляді збереглися в редакції Міністерства, але для їх реалізації вже втрачено щонайменше 2,5 роки.

4) В пункті 2 Технічного регламенту Міністерства, зазначено, що: — «цей регламент встановлює вимоги до природного газу з метою захисту життя та здоров’я людей..».

В той самий час, Міністерство видалило Додаток-2 (додається) в редакції Технічного регламенту, розробленого робочої групи, яким запроваджувалася «Пам’ятка споживача щодо поводження з природним газом в побуті», яка мала щороку надаватися кожному споживачу Оператором ГРМ. Робоча група виходила з того, що практика наявності у споживачів «Абонентських газових книжок», в яких хоч якось пояснювались безпекові правила поводження із газом, давно втратила чинність. Молодь взагалі таких книжок не пам’ятає, а отже сучасний побутовий споживач слабо обізнаний в правилах безпеки.

Що спонукало Міністерство викинути дану пам’ятку із Технічного регламенту, який за нормами самого Міністерства запроваджується в т.ч з метою захисту і здоров’я людей, не зрозуміло. Можливо з метою опублікування документа не схожого на редакцію, розроблену робочою групою.

На думку Громадської ради, ця пам’ятка має бути залишена, а вимога про щорічне її розповсюдження, відновлена.

5) Інші зауваження до Технічного регламенту в редакції Міністерства:

Якщо в редакції Технічного регламенту, розробленого робочою групою, було чітко розмежовано місця (точки) введення газу в обіг, з місцями (точками) надання його на ринку, то в редакції Міністерства, ці поняття в одних і тих же місцях (точках) перетинатися, що створює нерозуміння в тлумаченні деяких норм щодо них та залучених в них учасників процесу.

Глосарій після внесених правок до редакції робочої групи, в деяких випадках став суперечливим. Так, визначення «точка надходження природного газу» та «точка передачі природного газу» мають протилежні значення в самих визначеннях.

Визначення «ланцюг переміщення природного газу» не враховує всіх можливих суб’єктів, залучених в цьому процесі.

До поняття «виробник природного газу», крім газовидобувного підприємства та виробника біогазу, віднесено операторів ГТС/ГРМ, що некоректно. Їх участь в ланцюгу переміщення природного газу мала виписуватися із застосуванням іншого статусу для таких суб’єктів.

Пункт 33, позбавляє Постачальника газу закуповувати газ в гуртових продавців, та здійснювати з ними та гуртовими покупцями купівлю-продаж природного газу. Це нонсенс, і є порушення норм ст. 1 (пп. 22) Закону України «Про ринок природного газу».

Пункт 34, не передбачає для споживача отримання газу в місці його безпосереднього підключення до газотранспортної системи (так званий «споживач на прямій трубі»), яких на ринку природного газу декілька сотень.

Джерело: Комісія нафтогазового комплексу Громадської ради при Міненерго України