ОПЕК+ продовжує скорочення видобутку нафти до квітня 2024 і 2026 років на тлі геополітичної невизначеності. Позиція Трампа щодо ОПЕК включає наполягання на зниженні цін на нафту в межах бажаного для нього діапазону цін.Стратегія США при Трампі може поєднувати погрози та стимули.
Надзвичайно важко уявити, що спадкоємний принц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман і його колега з Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ) шейх Мухаммед бін Заїд аль-Нахайян відмовляться прийняти терміновий телефонний дзвінок від президента Дональда Трампа, як вони зробили це від президента Джо Байдена в розпал енергетичної кризи одразу після вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Однак на своєму засіданні 5 грудня окремі члени нафтового картелю ОПЕК+ вирішили відкласти скорочення видобутку нафти на 2,2 мільйона барелів на добу (які, як передбачається, будуть здійснені Саудівською Аравією, ОАЕ, Кувейтом, Казахстаном, Алжиром, Оманом, Іраком та Росією) з січня до квітня. Ще на 3,6 млн барелів на добу скорочення видобутку в групі ОПЕК+ було продовжено до кінця 2026 року з кінця 2025 року. До моменту наступної повноцінної зустрічі ОПЕК+ — через чотири повних місяці другого президентства Трампа — ситуація може змінитися.
Новий президент вже давно дав зрозуміти свою неприязнь — приватно і/або публічно — до організації ОПЕК, до деяких політик Саудівської Аравії та до посилення впливу Китаю на обидві ці організації. У випадку Саудівської Аравії це фактично випливає з розриву основної угоди, укладеної між нею і США 14 лютого 1945 року між тодішнім президентом США Франкліном Д. Рузвельтом і тодішнім королем Саудівської Аравії Абдель Азізом бін Абдель Рахманом Аль Саудом. Ця угода полягала в тому, що США отримуватимуть всі необхідні їм обсяги нафти доти, доки Саудівська Аравія матиме нафту, а в обмін на це США гарантуватимуть безпеку як Саудівської Аравії, так і її правлячого дому Саудів. Наслідком цього — і чітко окресленим під час укладення угоди 1945 року американською стороною — було те, що нафта, яку Саудівська Аравія постачала до США, буде за «розумною» ціною, що базується на попередніх історичних рівнях. Саудівська Аравія порушила цю угоду вперше під час нафтової кризи 1974/1975 років, яка розпалила вогонь глобального економічного спаду, особливо відчутного в країнах Заходу, що є чистими імпортерами нафти. Потім вона порушила її знову, розпочавши нафтову війну 2014-2016 років з наміром знищити або серйозно вивести з ладу на тривалий період сектор сланцевої нафти в США, який тоді тільки-но зароджувався.
На початку свого першого президентського терміну 20 січня 2017 року Трамп вважав, що ціна на нафту повинна коливатися в діапазоні від 40-45 доларів США за барель марки Brent до 75-80 доларів США за барель, що пізніше стало відомо на ринках як «діапазон цін на нафту Трампа». Мінімальна ціна розглядалася як ціна, за якої більшість американських виробників сланцевої нафти могли б отримувати пристойний прибуток, а максимальна ціна вважалася найбільш вигідною для економічного зростання США з різних економічних і політичних причин. Однак, у 2017 році Саудівська Аравія все ще відчайдушно намагалася виправити жахливу шкоду, яку війна за нафтові ціни 2014-2016 років завдала її власним фінансам і фінансам її братів по ОПЕК, тому вони розпочали скоординоване скорочення видобутку, щоб підштовхнути ціну на нафту вище. Посилаючись на оригінальну угоду 1945 року між США і Саудівською Аравією, Трамп сказав: «ОПЕК і країни ОПЕК, як завжди, обкрадають решту світу, і мені це не подобається. Нікому це не повинно подобатися». Він додав: «Ми захищаємо багато з цих країн задарма, а потім вони користуються нами, даючи нам високі ціни на нафту. Це недобре. Ми хочемо, щоб вони припинили підвищувати ціни. Ми хочемо, щоб вони почали знижувати ціни, і відтепер вони повинні робити значний внесок у військовий захист». Після прямих і чітких попереджень Трампа на адресу королівської сім’ї Саудівської Аравії в третьому кварталі 2018 року про катастрофічні наслідки, якщо королівство продовжуватиме утримувати ціни на нафту на рівні, вищому за 80 доларів США за барель марки Brent, Саудівська Аравія збільшила видобуток, і ціни на нафту знову пішли вниз. Цей період був єдиним періодом президентства Трампа, коли його торговий діапазон цін на нафту був порушений у бік підвищення.
Для нової адміністрації Трампа ОПЕК — особливо Саудівська Аравія і, меншою мірою, ОАЕ — має постійну цінність ще у двох аспектах, окрім підтримки цінового діапазону Трампа на нафту. По-перше, Саудівська Аравія є історичним ворогом Ірану, що було використано США в минулому для стримування Ісламської Республіки та може бути використано знову. Якщо говорити конкретніше в цьому контексті, то чим більший вплив на Близькому Сході має сунітський напрям ісламу Саудівської Аравії, тим меншою є влада шиїтського Півмісяця в регіоні на чолі з Іраном. На практиці США протягом десятиліть успішно врівноважували найбільш екстремальні прояви як сунітського, так і шиїтського ісламу, спрямовані проти них і їхніх західних союзників, проводячи політику «розділяй і володарюй» між двома сторонами. Це значною мірою спирається на ключові елементи «конструктивної невизначеності», закладені в підході тристоронньої дипломатії, сформульованому покійним американським геополітичним стратегом Генрі Кіссінджером і конкретно застосованому на Близькому Сході після нафтової кризи 1974/1975 рр.
Друга цінність Саудівської Аравії — і ОАЕ цього разу також — для нового уряду Трампа полягає в тому, що їхнє повернення до сфери впливу США буде втратою для Китаю в грі з нульовою сумою в близькосхідній геополітиці. Дрейф цих двох країн до Китаю після того, як Трамп вперше залишив посаду президента, створив дві ключові небезпеки для США та їхніх союзників. По-перше, це дозволило ОПЕК надовго підняти ціни на нафту, що завдало величезної шкоди багатьом союзникам США на Заході та Сході, оскільки стрімке зростання інфляції призвело до підвищення процентних ставок та економічного спаду. Китай раніше захистив себе від наслідків такого зростання цін на нафту, підписавши всеосяжні довгострокові угоди про співпрацю з Іраном, Іраком і Росією, а також аналогічні угоди з Саудівською Аравією, які передбачали гарантовані постачання нафти та газу з великими знижками. По-друге, це дозволило Китаю ще більше розширити прихований військовий елемент, що криється в об’ємних угодах «Ініціативи “Один пояс, один шлях” (BRI), які він уклав з багатьма країнами, в тому числі з кількома на Близькому Сході. Найбільш публічним апофеозом цього стали два приголомшливі відкриття, зроблені американськими спецслужбами під час Різдвяних свят 2021 року. Одне з них полягало в тому, що Китай будував секретний військовий об’єкт у великому порту ОАЕ Халіфа і навколо нього.
Ґрунтуючись на засекречених супутникових знімках і даних агентурної розвідки, американські чиновники заявили, що Китай протягом кількох місяців працював «над створенням військового плацдарму в ОАЕ».Другим — приблизно в той самий час — стало виявлення тими ж американськими агентствами того, що Саудівська Аравія виробляє власні балістичні ракети за допомогою Китаю.
Трамп має три ключові переваги у відносинах з первинними членами ОПЕК, головною «+» частиною (Росією), а також з Китаєм.
По-перше, він вкрай непередбачуваний.
Як він сам нещодавно заявив, що Китай ніколи не заблокує Тайвань, якщо він буде президентом, тому що «президент Сі [Цзіньпін] поважає мене і знає, що я f╕банутий», і він вказав, що президент Росії Володимир Путін ніколи б не відправив танки в Україну з тієї ж самої причини. Це може звучати як хвастощі, але в його висновках є велика частка правди.
По-друге, він мав повну владу під час свого другого терміну, з повним контролем над своєю Республіканською партією, яка, своєю чергою, контролювала і Сенат, і Палату представників, і, фактично, Верховний суд.
І, по-третє, невдалий результат семиденної війни за завоювання України підірвав позиції Росії на Близькому Сході, так само як і нещодавня втрата Сирії повстанцями. Те ж саме сталося і з Китаєм в результаті погіршення його економічного стану після Covid.
Таким чином, поєднання загроз (санкції проти окремих країн ОПЕК і самої ОПЕК через законопроєкт «Про заборону картелів з видобутку та експорту нафти», а також припинення військової підтримки Саудівської Аравії та інших країн з боку США) і стимулів (величезні американські інвестиції та безпекові зв’язки через нові угоди Абрахама) може продовжити нещодавній зсув членів ОПЕК назад у сферу впливу США.
За матеріалами статті Simon Watkins
