На тлі структурних перешкод — таких як старіння населення, посилення протекціонізму та перенапружені державні фінанси — глобальне зростання ВВП у 2025–2030 роках прогнозується на рівні близько 3% на рік, що майже на пів відсоткового пункту менше, ніж у 2010-х. Основний внесок у зростання зроблять країни, що розвиваються (3,9%), тоді як країни ОЕСР — лише 1,8%. Частка країн поза ОЕСР у глобальному ВВП зросте з 56% у 2024 році до 59% у 2030-му.
Стагфляційний ефект
Ще до того, як США у 2025 році перейшли до відкритої протекціоністської торгівельної політики, світ уже зіткнувся з хвилею заходів, що обмежують торгівлю та інвестиції. Частка міжнародної торгівлі та інвестицій у глобальному ВВП фактично застигла, що свідчить про розворот від глобалізації до меркантилізму, тарифів та субсидій. Це створює не лише стагфляційний ефект через обмеження, а й стримує інвестиції через невизначеність. Індекс глобальної економічної політичної невизначеності Baker, Bloom and Davis сягнув рекордного рівня у квітні 2025 року.
До спалаху тарифної невизначеності світова економіка демонструвала стійкість після безпрецедентного підвищення ставок центральними банками у 2022–2023 роках. Інфляція у розвинених країнах досягала 9–10% у середині 2022 року. Після цього вона зменшилась, і більшість центробанків перейшли до м’якої монетарної політики. Виняток — США, де процес пом’якшення зупинився через стійку інфляцію. Водночас, показник break-even інфляції на рівні 2,4% на 5 років поки не свідчить про її закріплення.
Зростання глобального публічного боргу
Однак структурні чинники можуть підтримувати інфляцію і стримувати зростання у довгостроковій перспективі. Старіння населення, зниження продуктивності, перевантажені бюджети й зростання боргу створюють загрозу нової ери стагфляції. Державні витрати на оборону, медицину та соціальні потреби вже підштовхнули глобальний публічний борг до $100 трлн у 2024 році. МВФ попереджає про «немилосердне поєднання низького зростання та високого боргу».
Геополітична напруга
Геополітична напруга також змінює структуру торгівлі. Окрім конфліктів у Європі та на Близькому Сході, Китай опинився в центрі критики через неринкові практики. Торговельні напруження між США і Китаєм зростають, особливо в сферах технологій та інтелектуальної власності.
Темпи зростання реального ВВП
| Регіон | 2011–2019 | 2023 | 2024 | 2025 | 2026–30 | Відхилення від 2010-х |
|---|---|---|---|---|---|---|
| США | 2.4% | 2.9% | 2.8% | 1.2% | 2.3% | -0.1% |
| Європа | 1.9% | 1.4% | 1.7% | 1.4% | 1.5% | -0.4% |
| Японія | 0.9% | 1.5% | 0.1% | 0.8% | 0.2% | -0.6% |
| Китай | 7.3% | 5.4% | 5.0% | 4.1% | 3.8% | -3.5% |
| Індія | 6.8% | 8.9% | 6.6% | 6.5% | 6.4% | -0.4% |
| Африка | 3.6% | 2.7% | 3.3% | 3.7% | 3.9% | +0.2% |
| ОЕСР | 2.1% | 1.8% | 1.7% | 1.2% | 1.9% | -0.2% |
| Не-ОЕСР | 4.7% | 4.6% | 4.4% | 4.0% | 3.9% | -0.7% |
| Світ | 3.4% | 3.3% | 3.2% | 2.8% | 3.0% | -0.3% |
Очікування щодо зростання ВВП та його впливу на попит на нафту є ключовими в оцінках. Еластичність попиту на нафту до зростання ВВП становить у середньому 0,3 для країн ОЕСР і 0,6 для не-ОЕСР. Очікування щодо цін на нафту (на основі ф’ючерсної кривої ICE Brent) — з $64/бар. у 2026 році до $67/бар. у 2030-му.
США демонструють найвищу продуктивність серед розвинених країн завдяки сильній демографії, гнучкому ринку праці, споживчій моделі та інноваціям. Але борг і дефіцит ($1,8 трлн або 6,4% ВВП у 2024 році) можуть стримувати подальше зростання. До 2030 року темпи зростання ВВП США знизяться до 2%.
Єврозона після стагнації у 2023–2024 роках поступово відновлюється. Зростання в середньому сягне 1,5%, але залишатиметься нижчим, ніж у 2010-х, на тлі «японізації» економіки — старіння населення, низька продуктивність. Найбільший внесок робитиме сектор послуг й туризм у південних країнах.
Японія зіткнеться зі зниженням темпів до нуля до кінця періоду прогнозу через демографічну кризу та слабку продуктивність.
Китай зазнає поступового зниження зростання ВВП до 3,7% у 2030 році. Причини — скорочення населення, криза нерухомості, надвиробництво, ризик дефляції. Експортна модель під тиском: партнери не готові поглинати дешеву продукцію. Стимули не вирішують структурні проблеми.
Індія — лідер серед великих економік із середнім зростанням ВВП 6,4% завдяки демографії, зростанню споживання, урбанізації та інфраструктурному буму. Зростання попиту на нафту відбуватиметься внаслідок індустріалізації та зростання автомобільної мобільності.
Джерело: Terminal
За матеріалами: <IEA
