Прогнозним балансом електричної енергії на 2020 рік «передбачено виведення підприємства державного сектору економіки атомної галузі в резерв та роботу на зниженій потужності енергоблоків. Натомість збільшено обсяг закупівлі електроенергії у приватних компаній. У зв’язку  з цим Державне бюро розслідувань (ДБР) почало досудове розслідування за фактом можливих неправомірних дій посадових осіб Мінекоенерго в зв’язку зі зниженням потужності енергоблоків АЕС України на користь збільшення обсягів закупівлі електроенергії у приватних компаній.

З цього приводу  думками на сторінці у Фейсбук поділився директор спеціальних проектів НТЦ «Псіхєя» Геннадій Рябцев.

Як відомо, існує два види генерації: базова і маневрена. Перша забезпечує сталу, постійну, незмінну генерацію електричної енергії впродовж доби (24/7). Друга дозволяє контрольовано зменшувати і збільшувати обсяг виробництва електроенергії в межах доби і триваліших періодів часу. До базової генерації відносять, в основному, АЕС і ГЕС. До маневреної — ТЕС і ГАЕС. Потужностей першого виду генерації в Україні в надлишку. Потужності другого — в дефіциті.

Основними споживачами базової генерації є покупці, які забезпечують великий, постійний, стабільний попит. Це, насамперед, промислові підприємства, що працюють в режимі 24/7. Споживачі ТЕС — в основному «негарантовані» покупці (прийшли — увімкнули, пішли — вимкнули; потрібно — придбали, не потрібно — ні).

Промислове виробництво в Україні скоротилося приблизно на 10 %. І це відбулося не через запровадження карантинних заходів (тобто не через коронавірус), а внаслідок реалізації політики, спрямованої на деіндустріалізацію нашої держави. Згадайте: хто з політиків, які при владі, щось казав про необхідність зведення нових металургійних, хімічних, машино- чи суднобудівних підприємств? Натомість усі розповідають про «Україну — аграрну державу».

«Отже, надлишок базової генерації зріс і, через коронавірус, зростатиме й надалі.

Нагадаю: контрольовано зменшувати і збільшувати обсяг виробництва електроенергії в межах доби, маневруючи енергоблоками АЕС, — це як забивати гвіздок мікроскопом. Отже, АЕС станції не здатні збільшувати виробіток щоранку і щовечора і зменшувати його щоночі. Теоретично, вночі енергію можна «складувати», але акумулюючих потужностей в Україні також не вистачає, окільки численні «активісти» не хочуть добудови ГАЕС.
Тому рішення перевести три блоки АЕС у резерв є цілком логічним, оскільки це відповідає згаданому вище 10-відсотковому скороченню споживання з боку промислових підприємств. Підкреслюю: не заглушити, не вивести з експлуатації, а перевести в резерв до відновлення обсягів промислового виробництва (якщо за нинішньої політики воно колись відновиться).

Нагадаю: вранішні й вечірні піки споживання електроенергії нікуди не зникли. Адже кількість українців, які щоденно вмикають і вимикають електроприлади, за рік не змінилася. Більше того, додалася необхідність чимось компенсувати небаланси, які виникли через непродумане (як на мене — злочинне) введення в експлуатацію станцій на ВДЕ (насамперед, СЕС). Чому непродумане? Тому що сонце і вітер «працюють» не завжди. А які станції можуть контрольовано збільшувати обсяг виробництва електроенергії, коли сідає сонечко або вщухає вітер? Ті, що в дефіциті, — ТЕС і ГАЕС. І, на жаль, більшість ТЕС дійсно приватні.

До речі, згадайте, що постійно кажуть наші політики?

«Що держава нездатна ефективно управляти власністю, тому державні АЕС і ГЕС варто якнайшвидше приватизувати! І тепер ті ж самі можновладці щось розповідають про «злочинне збільшення обсягів закупівлі електроенергії у приватних компаній»?

Отже, якщо й висувати звинувачення до влади, то в цьому (конкретно цьому) питанні — не до чинної. Нестача маневрених потужностей виникла не сьогодні. І промислове виробництво в Україні скоротилося задовго до появи коронавірусу. І не ДТЕК — причина виникнення проблеми. Вона — в неспроможності колишньої (і нинішньої) влади до стратегічного планування, нездатності чітко відокремити інтереси держави й суб’єктів господарювання, нехтуванням пріоритету енергетичної безпеки на догоду іноземному «інвесторові», точніше фінансовому спекулянту, здатному на будь-який злочин заради трьохсот відсотків прибутку.